Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
КУРИ ТА ДИКИЙ КІТ
Якось літнього дня в затінку дуба лежав дикий кіт. А на дубі крутилася сорока, стрибала з гілки на гілку і врешті заскрекотіла:
- Крре-ке-ке! Чи нема поблизу якого птаха? Я знудилася в самоті, хочу погомоніти.
Кіт почув, поволі розплющив очі та й подумав:
«Ех, трапила б ти мені в пазури!» Сорока побачила кота, але не злякалася. Вона швидко літає, то як прийдеться - враз утече. І вона заскрекотіла знову:
- Чи нема поблизу якогось птаха? Обізвися! [98]
Аж ось прилетіла до неї друга сорока.
- День добрий! Бачу, що ти сама, та й думаю: ану ж розважу подругу. Я оце з села.
- То що там цікавого?
Сороку хлібом не годуй, а погомоніти дай. Заскрекотіли одна поперед одної. А кіт, заплющивши очі, пильно дослухався до розмови.
- Пам'ятаєш червоний цегляний курник край села? - питає одна сорока.
- Звісно, пам'ятаю! Це там, де рябі кури й білий півень?
- Еге ж. То там похворіли кури. Від самого ранку сидять у кутку - не їдять, не п'ють, не несуться.
- Та невже? Що ж із ними таке?
- Хто його знає!
- Шкода мені бідних курей.
- А мені, гадаєш, не шкода? Та, на біду, хазяї ще вдосвіта в поле поїхали, а повернуться пізно вночі.
Кіт розплющив одне око, друге й став міркувати. Раптом схопився на ноги, підстрибнув і подався стежкою до села.
- Куди це він чкурнув? - питає одна сорока. [99]
- Може, чогось ізлякався або набачив якесь звіря та й погнався за ним.
- Та що нам до нього! Крре-ке-ке! Нехай біжить, куди хоче.
- Крре-ке-ке! І то правда! Полетімо до струмка. Води нап'ємося та ще побалакаємо.
- Полетімо, то й полетімо!
І сороки полетіли до струмка. А кіт тим часом дістався до села, завернув до хати, де жив лікар, і постукав у двері. Відчинила дівчинка.
- Що тобі? Лікаря немає. Він поїхав до сестри.
- Знаю,- відказує кіт.- То ж він послав мене сюди і просив, щоб ти дала скриньку з ліками. Захворів один чоловік, треба його оглянути.
Дівчинка винесла скриньку, і кіт побіг далі. Добіг до курника, став і гукнув:
- Добрий день!
- Ко-ко-ко, день добрий,- кволо відповіли кури.
- Я лікар. Дізнався, що ви похворіли, і прийшов вас оглянути. Та й ліки приніс.
Кури зраділи й загукали:
- Просимо, лікарю, до нашої господи! [100]
Але старий півень, пильно глянувши на кота, впізнав його, метнувся подвір'ям і зашепотів курям:
- Це не лікар! Це чорний дикий кіт! Я колись бачив, як за ним гнався наш собака. Як він сюди зайде - біда нам буде.
- Ну, відчиняй ворота! - мовив кіт до біленької курочки.- Перш ніж лікувати, я всіх вас огляну.
Але кури засокотіли:
- Не треба нам твоїх ліків! Іди собі геть! Кіт збагнув, що його розкусили, і, прибравши
гордовитого вигляду та закопиливши губу, намірився йти. А кури, бачачи, як він набундючився, зайшлися реготом.
- Гей, лікарю! - вигукнув молоденький півник.- Де ти вчився лікувати?
- Та не лікувати він учився, а хитрувати! - сказала зозуляста курка.- Гадав, ми йому повіримо й відчинимо ворота!
- Ой! Як здумаю про це - аж дрижаки беруть! - писнуло курча.
- Щастя наше, що його впізнав півень! - сокотіла далі курка.- Бач, як упіймав облизня, то тепер тікає.
І кури знову зайшлися сміхом. [101]
- Годі вам реготати! - сердито вигукнув півень.- Ніколи не пускайте нікого в двір, поки не дізнаєтесь, хто він. Хай навіть співатиме вам найсолодших пісень - не йміть віри. Яке б спіткало нас лихо, коли б ми відчинили котові, що видавав себе за лікаря...
- Авжеж, авжеж! Ми завжди пам'ятатимемо цю пригоду!
ДВА ПІВНІЖили в одному курнику кілька курок з курчатами і два півні. Два цибаті здорові півні з високими червоними гребенями, які вигравали на сонці. Обидва мали дужі й дзвінкі голоси.
- Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку! Добридень вам! Уставайте! Вже світає!
Луна від їхніх голосів котилася селом, і кури жваво злітали із сідал.
- Ко-ко-ко! Добридень вам! Чуєте, як ви-:півують рябий та жовтий?
- Ко-ко-ко! Добридень! Чуємо, чуємо! Жоден півень на всю округу не мав такого
лолосу, як ці два, і не прокидався раніше за них. Якось свіжого весняного ранку рябий забив, ік завжди, крилами й заспівав: [102]
- Ку-ку-рі-ку! Добридень вам! Уставайте! Вже світає!
Жовтий і собі вдарив крилами й закукурікав. А відкукурікавши, сказав рябому:
- А мій голос гучніший за твій!
- Овва! - вигукнув рябий.- В мене голос удвічі дужчий. Та й сам я більший за тебе!
- Більший! Чи тобі в голові потьмарилося? Поглянь, який я цибатий, які маю здорові крила, яку довгу й гарну шию!
- Куди тобі рівнятися до мене? Я набагато більший за тебе, і колір у мене кращий. Моє пір'я блищить, як скло, і гребінь од того палає ще яскравіше! Мої крила сині, як зоряне небо вночі, а з хвоста мого весь світ дивується. Він прегарний, мов букет польових квітів!
- А я золотий, як осіннє листя! - вигукнув жовтий.- До того я не простого роду. Діди й прадіди мої жили в заморських країнах, а мене, ще коли я був яйцем, привезли сюди. Я золотий, як сонце. Я високого роду, до чого мені твої дешеві оздоби?
- Мій хвіст - дешева оздоба?! - обурився рябий.- То це ти хочеш, бридкий півнисько, привселюдно сміятися з мене? [103]
- Бридкий? - жовтий півень підскочив і настовбурчив пір'я...
Але й рябий був не з тих, що дадуть у кашу наплювати, то й собі стрибнув до жовтого.
І почався жорстокий двобій. Кури, перелякані, збилися в кутку. Курчатка тулилися до квочок.
Розлючені півні підлітали, били крилами, клювали один одного. Спинялися на мить і знову кидалися в бій. Нарешті рябий переміг жовтого. Бідолаха сховався від сорому в курник, а звитяжець, злетівши на ворота, щосили загорлав:
- Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку! Я переміг жовтого півня! Я загнав його в курник! Не схоче він більше битися зі мною! Слава мені, здоровому рябому півневі з дужим голосом, синіми крилами та барвистим хвостом! Я наймогутніший у світі! Ку-ку-рі-ку! Я звитяжець!..
Орел, шугаючи у високості, почув цю похвальбу.
- Ага, півень горлає. Дай-но гляну - може, вдасться поживитися.
Каменем упав орел з неба і, вп'явшися пазурами в рябого, зник за хмарами.
Кури жахнулися, курчата заплакали, а жовтий [104] півень, почувши лемент, висунув голову з курника й спитав:
- Що скоїлося?
А дізнавшися, засумував:
- Бідний рябий! Я не зичив йому такого лиха. Я був певен - ми помиримося і знову товаришуватимемо.
- Хто йому винен! - закудкудакала біла курка.- Було б співати, та міру знати. Чому не сидів собі любесенько з нами, а видерся хтозна-куди та й вихвалявся перемогою? Аби не горланив, жив би між нас і біди не знав.
Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ЗМІСТ
На попередню
|
|
