Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ПАСТУХ-ЖАРТІВНИК
Колись та десь був собі пастух, пас у горах вівці. Розкладав часом багаття під деревом, а то сидів і дивився на гори, де інші пастухи пильнували свої отари.
Одного дня пастух геть занудився біля овець і схотілося вигадати йому якусь забавку. Думав, думав - і надумав. Став на великий камінь і закричав:
- Вовки! Вовки! Рятуйте!
Почувши крик, ближчий пастух побіг на допомогу. Хлопець побачив його і зрадів. [106]
«Ну, тепер посміюся,- думає.- Хай ще й інші прийдуть». І знову загукав:
- Вовки! Вовки на моїх овець! Ряту-у-йте! Почули його інші пастухи та кинулися щодуху на крик.
- Де вони? - питали в хлопця.- Де?
- Хто? - здивувався пастух, що сидів собі спокійно на камені.
- Та вовки ж! Де ти їх бачив? Кажи швидше!
Але пастух зареготав.
- Ха, ха, ха! Ха, ха, ха! Невже ви й справді повірили, що вовки? То ж я хотів тільки налякати вас та пожартувать!
- Добрий мені жарт! - гнівно промовив один пастух.
- То це ти змусив нас бігти, мов навіжених, аби посміятися? - підхопив другий.- Батогом би тебе почастувати, щоб сам так побігав! Ходімо, хлопці, хай йому грець!
І пастухи подалися до своїх овець. А хлопець дуже тішився з своєї витівки і сміявся з недотеп.
- Пождіть трохи - я ще з вами пожартую. Вдалося раз, то вдасться й вдруге. [107]
І справді, за кілька день хлопець, пасучи вівці, знову закричав:
- Вовки! Вовки! Рятуйте!
Пастухи зачули крик та й кажуть один одному:
- Чуєш, знову кричить?
- Та чую! Та, може, він знову жартує?
- А коли ні?
- Ну, то біжімо!
- Хутчій!
І щосили кинулися бігти. А прибігши, побачили - хлопець заходиться сміхом.
- Ха, ха, ха! Ну й дурні легковірні!
- Ти знову смієшся з нас, негіднику?
- Тут мало серця не повискакували, поки добігли!
- А я що, вас гнав? Були б розумніші - змикитили б. Ха-ха-ха!
Пастухи розгнівалися не на жарт, але нічого не сказали і мовчки повернулися до своїх овець.
Минув якийсь час. Одного разу сидів пастух під деревом біля багаття і раптом, глянувши на отару, завмер із жаху. Величезний вовцюга, вишкіривши зуби, мчав просто на овець.
- Ой матінко моя! Вовк! - вигукнув хлопець і кинувся бігти геть. [108]
- Вовк! Вовк! Рятуйте! Ой, мої вівці! Пробі!
Сюди!
А пастухи, зачувши крик, засміялися.
- Чуєте цього брехуна?
- Та чуємо. Знову жартує, але нема дурних. Годі вже.
А пастух не вгавав:
- Пробі! Вовк! Рятуйте! Справді вовк! Мерщій біжіть, бо овець пороздирає!
- Гукай когось іншого! - крикнув один пастух.- Ми вже знаємо твої жарти.
- Правду кажу! Правду! Ходіть побачите! Мерщій біжіть! Пробі!
- Знову нас дуриш? - гукнув інший пастух.- Бери когось іншого на кпини.
Ніхто не поспішив хлопцеві на допомогу. А вовк роздер кілька овець та й зник у лісі. Відтоді пастух затямив: коли хочеш, аби тобі вірили,- ніколи не кажи неправди.
ВОВКИ, ВІВЦІ ТА БАРАННа високій горі, біля самої вершини, була величезна печера. Якось осіннього вечора зібралися в ній довкола вогнища вовки. їхні голодні и злі очі у відблисках полум'я червоніли, як [109] жар, а здорові білі ікла здавалися ще більшими й гострішими.
На почесному місці сидів сам проводир, Старий Сіроманець. Хоч був він уже на схилі віку, та ще міг помірятися силою з найміцнішими молодиками, а що за трапезою - то годі з ним і змагатися.
От підвів він голову та й почав: - Діти мої, всі ви добре знаєте, що настає для нас лиха година. Голод насувається на наше плем'я. І я бачу - дехто з вас вагається, чи лишатися в горах, а чи податися світ за очі. Ми маємо на гори такі самі права, як і чабани. Бо тільки-но прийшов сюди перший пастух з вівцями, як з'явився тут і перший вовк. Поволі рід наш більшав, міцнішав і нарешті так утвердився, що жити нам стало легко. В безнастанних небезпеках, у щоденному ризику нам не обійтися було без розуму й кмітливості. І стали ми з часом лукавими та мудрими, бо діти виростали розумніші за батьків. Тільки тому оминала нас глупа смерть. І тільки тому завжди виходили ми звитяжцями в незліченних битвах із собаками. І тоді нам усе допомагало: і дощ, і вітер, і мороз... І впоратися з ворогами було нам за іграшки... Пам'ятаєте? [110]
- Пам'ятаємо! Як не пам'ятати! - завив похмурий лютий вовк.
- Ох, де ті часи? - зітхнув інший.
- Справді, тоді на собак ніхто не зважав,- каже третій.- Але чому тепер не так?
- А ось чому! Тепер отару стережуть зовсім не ті собаки, що колись. Ці більші й прудкіші за нас, і зуби в них гостріші, а відваги не менше, ніж у тебе. Лють їхня, як побачать когось із нас, додає їм снаги. Ікла в них тоді мовби довшають. Вони розгадують наші хитрощі, наче знають наперед, коли, що і як робитимемо, і завжди перестрівають нас. Правду я кажу чи ні?
- Правду, Сіроманцю! - прогарчав підстаркуватий вовк.- Позавчора вийшов я з лісу, дивлюсь - кількоро овець пасеться. Здалось мені, що вони самі, але тільки-но почав до них підкрадатися, як раптом звідкись вискочило троє псів. Ледве ноги виніс. Добре, що були далеченько,- то я встиг утекти. А якби настигли - там мені й кінець.
- Е, що там казати! - докинув інший.- Нещодавно один пес мало мене не роздер. А гляньте, який шмат шкури вирвав!
Молодий здоровенний вовчисько скочив на Рівні ноги й загорлав роздратовано: [111]
- Все це ми давно знаємо! І сьогодні зібралися не для того, щоб патякати про те саме! Годі товкти воду в ступі! Краще помізкуймо разом, що можна вдіяти, аби дуба не врізати! Яка ганьба! В отарах тисячі овець, а ти мусиш гибіти з голоду!
- Хай Сіроманець говорить! - заволали всі.- Він наймудріший і найхитріший між нами. Говори, Сіроманцю! Слухаємо тебе!
- Я скажу свою думку,- почав той,- а ви судіть, чи так воно, чи не так. Я гадаю - треба нам вислати до овець посольство і запропонувати їм вічний мир.
Вовкам аж дух перехопило, як почули ті слова. Мир з вівцями! Чи не з'їхав Старий з глузду?
Сіроманець пояснив їм, що має на гадці, і вовки з ним згодились.
Назавтра троє вовків-посланців подалися на пасовисько й загукали до овець:
- Послухайте, що ми вам скажемо! Нас послав проводир, Старий Сіроманець! Накажіть собакам, аби пустили нас. Клянемося - ми не зробимо вам нічого лихого!
Здивувалися вівці, проте відіслали од себе [112] собак, і ті поставали віддалік, нашорошивши вуха, готові кинутись на допомогу.
Підійшли вовки до овець, привітались та й кажуть:
- Одвіку ми з вами жорстоко ворогували. Ви тремтите на саму лише згадку про нас, а ми втікаємо, ледве забачивши ваших псів. Ви живете в одному місці, ми - в іншому, але ж гори в нас спільні, то - й ваша, й наша батьківщина. Отак розмислив собі наш великий проводир, Старий Сіроманець, і вирядив нас повісти: ми не держимо проти вас зла і ніякі з вами не вороги; ми навіть любимо овець. Єдині недруги люті в нас - собаки. Віддайте їх нам, і тоді почнеться нове життя. Ви зможете ходити вільно, куди схочете, пастися де тільки вам заманеться, навіть на власних наших землях. Не треба вам буде вечорами збиватися докупи в тісних кошарах - гуляйте собі в горах або в полі. А взимку приходьте в нашу печеру погрітися, погомоніти, послухати казок чи цікавих бувальщин. Ось що велів переказати Старий Сіроманець. Ну, то як: згодні віддати нам собак?
- Згодні! Згодні! - влад закричали вівці. А малі ягнята аж затанцювали з радощів і замекали: [113]
- Ми хочемо слухати казки! Хочемо в печеру! Ме-е-е!
Старий баран стояв обіч отари і слухав вовків, похиливши голову. Він одразу збагнув, куди ті хилять. Аж затремтів, здумавши, що з того може вийти. А як побачив дурну овечу радість, розлютився й гримнув:
- Замовкніть, недоумки! Покрутіть мозком трохи! Хіба ви не знаєте, що поки нас охороняють собаки, можемо пастися де завгодно? Що, забули? І горе тому з нас, хто лишається сам! Нема йому порятунку! То що ж нас чекатиме, коли не стане охорони? Пропадемо всі як один! Ось чого хочуть вовки! А ви й дали собі брехнею баки забити! Гей ви, посланці! Вертайтеся до свого Старого Сіроманця та перекажіть йому, що ми дуже вдячні нашим охоронцям, котрі невсипуще пильнують наш спокій. Віддати їх вам - зась! Ходіть геть, поки ми добрі!
Понурили голови посланці й мовчки попхалися до своїх.
Отак здоровий глузд барана переміг вовчу хитрість. [114]
Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ЗМІСТ
На попередню
|
|
