Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ВОВК І ЦАПИК
Стояв сонячний весняний день. Блакитне небо було чисте, лагідний вітерець гуляв над зеленими левадами, пестячи яскраві квіти.
Гарненький білий цапик вистрибував на подвір'ї високого будинку біля припнутої кози.
- Ме! Ме!- гукав він.- Коли вже нас поведуть на пасовисько? Я вже тут занудився.
- Почекай,- відповідала йому мати.- Хіба не знаєш, що наша господиня тісто місить? Ось напече хліба, тоді й поведе нас у поле.
- У поле?- радісно підстрибнув цапик.- Я там ніколи не був. Відтоді як народився, нас беруть лише в гори. Що таке поле, мамо?
- Це рівна земля, дитинко. Там є дерева и багато пшениці. Звідти приносить нам господиня [131] траву, там і ячмінь росте, який ти любиш.); І річка тече.
- О, то там чудово! Скажи, мамо, а поле видно з тієї скелі, що за хатою?
- Авжеж, видно.
- От добре! Я вилізу на неї, подивлюся.
- Вилазь, коли вже така нетерплячка, - осміхнулася мати, - тільки не барися, бо скоро прийде господиня.
Побіг цапик за будинок і сміливо пострибав з каменя на камінь угору, на скелю, за якою починалося урвище. А внизу, скільки око сягає, прослалася широка зелена долина.
- То ось воно яке, поле! - зачудовано зітхнув цапик.- Ніколи такого простору не бачив.
Дивився він у далечінь і не міг надивитися. Раптом згадав про річку.
«Де ж вона є? - думає.- Щось не видно...»
Але в цю саму мить його гукнула мати:
- Ходи сюди! Вже господиня наша прийшла!
- Ще трішечки, мамцю, я тільки річку знайду й одразу дожену вас.
- Гляди, не гайся! [132]
- Ні. Ходіть без мене, я недовго. Дорогу я вже бачу!
Господиня відв'язала козу й пішла з нею. Про цапика вона не турбувалася, бо знала - він їх наздожене. Хіба ж він залишиться без , матері бодай на хвилину?
Отож і рушила вона. А цапик зі скелі роздивлявся й роздивлявся навсебіч.
Раптом його око завважило щось унизу. Приглянувся - аж то здоровенний сірий вовчисько біжить кудись манівцями.
Не злякався цапик. Хіба ж вовк його дістане на такій висоті? І схотілося малому познущатися з сіроманця. Він гукнув:
- День добрий, дядьку вовче! Що це ви біжите, а сюди й не дивитеся? Загордували, як бачу.
Вовк глянув угору й уздрів цапика.
«Е-е-е, надто високо, - подумав, - не долізу».
О, що за очі! Я просто щасливий, що їх побачив! - гукає далі цапик.- Червоні та «лискучі! А блискавки з них не вилітають?
Вовк вишкірив зуби, але промовчав, - що було казати? [133]
- Ого-го-го, оце так зуби! - реготав цапик.- Як тільки в роті вміщаються? Язика чи губи часом не поколеш? Ха-ха-ха!
«От лиха година - не доскочу! - знову подумав вовк.- Я б тобі показав!»
- Але ж і шуба в тебе! Густа і м'яка! Правду казав днями наш пес! А я, дурний, не вірив, думав, що то він бреше. Чи не взяв би ти мене, дядечку вовче, із собою - вкупі веселіше буде! Ти б мені казку розповідав узимку біля вогнища. То візьмеш?
- У-у-у, западись ти! - пробурчав вовчисько.
- А знаєш, що казав наш собака? - знову крикнув цапик.- Що в тебе шия не повертається. Хі-хі-хі! Що ти як дерев'яний, і всі з тебе сміються! А ти, чув я, з ним приятелюєш? Тільки зустрінетесь - зразу обіймаєтесь, як брати. Це правда?
Вовк дивився на цапика, і очі йому палали вогнем.
- Зажди трохи, - співав своєї цапик, - посидь, скоро прийдуть моя мати з господинею і собака, вони тебе пригостять. Не квапся! [134]
Вовк важко підвівся й поволі ступив кілька кроків. Потім спинився, повернув голову й гукнув:
- Коли ти гадаєш, цапику, що з мене поглузував, то сам себе дуриш. Знаєш, хто тут насправді з мене насміявся? Не ти, а скеля, на яку я не можу вилізти!
По цих словах почвалав сіроманець стежкою до гір і скоро зник за деревами, потамувавши свою лють.
ЗЕВС І ЛИСНа вершині Олімпу сидів на своєму троні цар богів Зевс і оглядав землю, що лежала далеко внизу.
Глибоко задумався він того ранку, бо мав настановити звірам царя. Вибирати з-поміж них треба справді гідного, а в такій справі легко схибити.
Сонце в безмежній тиші поволі випливало на блакитний небозвід, обливаючи золотом обличчя наймудрішого з безсмертних. І коли підбилось воно високо-високо, Зевс ударив об скелю [135] своїм довгим блискучим скіпетром. Тої ж миті з'явився перед ним Гермес*.
*Гермес - у грецькій міфології бог отар, пізніше - посланець богів, бог торгівлі, покровитель мандрівників, гімнастів.
- Я до твоїх велінь, батьку! - каже.
- Оце думав я, Гермесе, кого настановити царем звірів.
- І кого ж ти вибрав? Певне, лева?
- Ні. Цар повинен відзначатися не тільки силою. Йому потрібні ясний розум та кмітливість; хто їх не має- той не державець. А сильним звірам часто бракує і того, й того. Спершу я завагався поміж силою й розумом, але вибрав друге. Лев, якого ти згадав, Гермесе, окрім зубів та пазурів, не має нічого. Звичайно, ними він може багато чого зробити, але не все, що треба. Тому розум часом перемагає силу, а владарює завжди краще. Отак розваживши, хочу я настановити царем лиса. Що ти на це скажеш, Гермесе?
- Твій розум ясніший, ніж у будь-кого з безсмертних і смертних, - відповів йому той.- Як ти зробиш, так і буде мудро.
- Але ж маю я сумнів, Гермесе. Здається мені - лис дуже лихий. А тому хочу впевнитися, що він за один.
Хочу подивитися, чи покине він свої витівки тепер, коли йому випаде така честь. Адже бути повелителем - річ не проста. Що робить він, те роблять і підданці. Тим-то й покликав я тебе, Гермесе.
- Наказуй, Зевсе!
- Спустися на землю й сповісти всім звірам мій рішенець. І звели їм зібратися завтра в полі - буде коронація царя. Я теж спущуся - пересвідчитись, чи правильно вибрав, а чи ні.
Блискавкою помчав Зевсів гонець на землю сповіщати його волю.
Взавтра на широке поле зійшлися всі звірі, великі й малі, дикі й свійські - чекали на свого Царя. Зевс і собі спустився з Олімпу і став під крислатим деревом, невидимий нікому.
Невдовзі вдалині показалася величезна колісниця, що посувалася повільно-повільно. Тягли її вовк, лев, кінь і корова. Коли колісниця наблизилася, на ній побачили горду постать лиса. Очі йому палали. Він уже уявляв, як сам Зевс поставить його перед усіма звірами, як покладе йому на голову корону й зведе на уквітчаний трон. І стане він царем звірів, і «Будуть законом для них його слово й бажання.
«Зараз мене вшановуватимуть всі звірі! - думав [137] лис.- Хіба міг я, лис, бодай подумати, що в мене поставлять на осяйну колісницю, яку везтиме лев... Та й вовк би не посмів так про себе подумати. Хіба що кінь та корова - бо вони споконвіку мали себе за поважних осіб».
В цю мить Зевс пустив з-під дерева на край дороги курча. Ніхто його не помітив. і
Аж ось курча впало в око лисові. Вмить забув цар, хто він є і де він є, забув про трон та корону, плигонув з колісниці й шасть до курчати!
- Оце пощастило! - вигукнув він.- І як тільки це курча тут опинилося, мені на превелику радість!
Тоді Зевс вийшов з-за дерева. І такий він був гнівний, що, глянувши на нього, всі звірі скам'яніли, мов мармурові статуї.
- Облиш курча, лисе! - загримів бог.- Йди собі геть, щоб не бачили тебе мої очі! Я хотів тобі вручити царство, бо мав тебе за розумного і сподівався, що віднині, коли тобі випадає така доля, ти покинеш свої давні звички. Ба ні! Який ти був, такий і лишився. Тож не бути тобі царем поміж звірів!
Огорнувся розгніваний Зевс хмарою й зник. [138]
Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ЗМІСТ
На попередню
|
|
