Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ВІСЛЮК, НАВ'ЮЧЕНИЙ СІЛЛЮ
Жив колись мандрівний торговець. Нав'ючивши на віслюка свій крам, їздив він од села до села, торгував і так заробляв собі на прожиття.
Якось о тій порі, коли господині ладнаються квасити оливки, торговець подумав: [158]
«Мабуть, варто поїхати до міста й набрати там солі. Я продам її в першому-ліпшому селі».
Того ж таки дня й подався. А вже наступного ранку вертався назад, нав'ючивши віслюка чималими мішками солі.
Дорогу до найближчого села перетинала невеличка річечка. Віслюк часто переходив її, тож добре знав брід і тепер см]^иво ступив у воду. Та раптом зачепився ногою за камінь і впав на коліна. Так він стояв, аж поки надійшов господар і допоміг йому підвестися. Але мішки довгенько пробули в воді, багато солі розтало, і вухатий, рушивши далі, зразу відчув - вантаж полегшав.
«От добре, що я спіткнувся в воді,- подумав віслюк.- Тепер, коли буду переходити річку, залазитиму у воду з головою. Мішки зовсім полегшають, і можна буде тягти їх на собі за іграшку».
Дісталися вона села, і торговець продав сіль. Тамтешній крамар попросив його з'їздити ще раз до міста і привезти губок, бо на них саме був попит. Той поїхав узавтра вранці, купив губок, нав'ючив віслюка й подався назад. Хитрий вухань міркував по дорозі: [160]
«Сьогодні мішки не важкі, але я зроблю їх ще легшими».
І, діставшись річки, з розгону шубовснув У воду.
Господар підбіг, допоміг віслюкові вилізти.
- Знову скупався? - вигукнув.- То тепер ти щоразу будеш отак падати? Ну, роби як сам собі хочеш, та дивись, не прогадай, бо так можна й ногу вломити.
Підвівся віслюк, спробував іти, аж... що воно за напасть? Мішки наче залізом хтось напхав. Так поважчали, що хитрун ледве на ногах устояв. Але що вдієш? Мусив дертися на крутий берег. А як видерся, сказав собі:
- Моя хитрість на мені й окошилася. Коли б не пірнав у воду, не поважчали б мої мішки і хутенько відніс би їх. Ні, більше я такого не вчиню.
БАРАН І СОБАКИЗа ненашого часу, ще за давніх-давен жив собі на схилі високої гори вівчар із своїми вівцями та собаками. Чи то літо, чи зима - однаково добре їм велося. Отара паслася на зеленій траві, собаки гралися в дружньому [161] гурті, а господар тільки походжав поміж ними, наспівуючи пісень.
І лиш один поміж усіх був невдоволений - найстарший і найдужчий баран. Довго він уникав товариства вівчаря й собак, аж урешті так знудьгувався, що не витримав і зважився вилити душу.
Вибрав час, коли господар спочивав під деревом, підійшов до нього та й каже:
- Чоловіче добрий, я на тебе дуже ображений.
- А то чому?
- Не тільки я. Вся наша отара - теж.
- То кажи вже, цікавий я знати, в чім річ.
- Бачиш, господарю, ми, вівці, даємо тобі вовну, молоко, ягнят. Маєш ти з нас добрий пожиток. А як нам віддячуєш? Ніяк. Все, що ми їмо, дарує нам земля, а не ти. І коли раптом випалить спека зелені трави на горі, ніщо нас не врятує- помремо з голоду. А ти тільки те й робиш, що пестиш своїх собак, з яких нема тобі ніякої користі. Так їх доглядаєш, немов то вони тебе годують. Несправедливо чиниш, господарю, і від того дуже мені прикро.
Знітився чоловік і став гадати, що відповісти. Але великий пес, що сидів неподалік і чув розмову, не дав йому й слова мовити. Стрибнув до барана й вигукнув:
- Схаменися, баране! Ти добре подумав, перш ніж говорити?
- А що, хіба я неправду сказав?
- Чи він сказав неправду! Та поміркуй лишень: ми стережемо вас, овець, удень і вночі; тільки тому ви не боїтеся злодіїв та вовків. Кажеш, що коли не стане трави - ви з голоду помрете. А коли не буде нас, то не помрете? Та як же вам пастися самим? Вовки, тільки-но вас зачують, одразу нападуть, і ніхто з усієї отари не врятується. Правду я кажу чи ні?
Баран похилив голову.
- Правду,- відказав тихо.- Даруй мені, любий друже, я говорю нерозумно. І ти, господарю, забудь мої слова. Ти добре робиш, що так пильнуєш собак, бо вони нас бережуть. Тепер уже я не позаздрю, хоч би як ти їх пестив.
І знову заприятелював баран з собаками і зажив легко та весело.
ПАВИЧ І ГАЛКАБуло це за давніх часів. Задумали якось птахи обрати собі царя, бо ще тоді його не [164] мали. Зійшлися вони в лісі на галявині, сорока всілася на високу гілляку й гукнула до гурту:
- Хто з вас хоче стати царем, хай виходить на середину!
Не встигла вона й рота закрити, як павич підхопився з свого місця, набундючився й гордовито посунув уперед.
- Я хочу! - закричав.- Я гідний царського трону! Погляньте лишень на мене! Чи ще в когось є таке чудове веселкове пір'я?
Підняв павич хвоста, розпустив його, як помело, витяг шию, задер голову з барвистою короною і поважно повернувся кругом, аби всі птахи бачили, який він гарний.
І справді, мінився він барвами найчудовіших квітів, небесною блакиттю й морською синявою, наче хто зумисне дібрав їх один до одного. Здавалося, тіло його всипане коштовним камінням, що блискає спалахами незнаних барв під променями сонця. Всіх зачарувала та незвичайна краса. А павич зовсім запишався:
- Бачите? Я найгарніший птах на світі! Хіба ж ні?
Птаство мовчало, бо ясно було - ніхто не годен змагатися з павичем. Ніхто не сумнівався, що бути цьому красеневі царем. [165]
Аж ось підвелася галка й мовила:
- Любий павичу, може, ти й справді найгарніший птах на світі. Я того не відкидаю. Але самої краси замало, щоб царювати. Скажи-но мені, що з нами буде, як на нас нападе орел? Як ти нас урятуєш? То знай - царя обирають не за красу, а за вдачу, розум, кмітливість і силу. Тобі ж усього цього бракує, самої лиш краси вдосталь. А тим часом є розумні й дужі птахи; саме між них і треба шукати кращого. Сам розваж, яка користь нам з твого барвистого пір'я? Чи воно нам поможе в біді? На що знадобиться твоя чудова корона в небезпеці? А розум, а вміння, а добра порада, а захист - все це потрібно нам щодня. Чи так я кажу, шановне птаство?
По цій мові птахам наче спала полуда з очей, і вони загукали:
- Так! Правду кажеш, галко!
- Правду! Правду!
- Хочемо царя мужнього й мудрого! Хай і негарного, нам до того байдуже!
А сорока знову гукнула:
- Хто хоче бути царем? Виходь на середину та й чекай нашого присуду! [166]
Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ЗМІСТ
На попередню
|
|
