Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ВІЛ І ЦАП
Бродив якось віл темним лісом, шукаючи паші. Аж раптом з гущавини вискочив лев і кинувся до нього. Бідолашний віл дременув щодуху і вмить зник за деревами. Не встиг лев його схопити.
А той мчав, як навіжений. Коли це впала йому в око печера, що ховалася в густих заростях.
«Якщо я в неї влізу,- подумав віл,- то я врятований. Спробую щастя».
Підбіг до печери й пропхався всередину. Вона була простора* тільки вхід тісний. Але жив у ній цап. Як побачив він переляканого вола, що й досі трусився, грізно закричав:
- Чого тобі треба в моїй печері?
Віл мовчав, не відриваючи очей від входу.
- Ти чуєш чи ні?- не вгавав цап.- Чому зайшов, не спитавши? Це моя оселя! Іншим сюди - зась! Забирайся геть, та мерщій!
Віл ані пари з вуст. Бо що відповісти? Скажеш - сварка може спалахнути, лев почує- адже він десь поблизу шастає. Тож і мовчав віл, а цапа те дратувало дедалі дужче.
- Як не вийдеш сам, то я тебе вижену! [168]
Та й ну штрикати вола рогами! А той і не ворухнеться. Стоїть та дослухається, що надворі діється. А бородань своєї править:
- Геть з моєї печери!
Урвався волові терпець, повернувся він до цапа, подивився, подивився та й каже:
- Чи не забрав ти собі в голову, цапе, що це я тебе так налякався? Ба ні! За мною гнався лев - ось кого я боюся! Та хай він тільки звідси піде, отоді взнаєш, що таке цап, а що - віл. Зрозумів, цапе?
ГЕРМЕС І ДРОВОРУБЯкось дроворуб рубав дрова на березі річки. Хотів наготувати в'язку та продати в місті, щоб заробити бодай на хліб, бо був бідний і, крім своїх рук та віслюка, не мав нічого. Навіть стара хатина, в якій жив із жінкою та трійком дітей - не його, чужа.
Знайшов він товсту суху гілляку на чинарі, хотів зрубати, замахнувся, а сокира вирвалася з рук і шубовснула в річку. У найглибшому місці впала.
- Цього ще мені треба до злиднів! - вигукнув [169] сердега. Сів на камінь і заплакав з розпачу.
- Мало того, що сьогодні я нічого не зароблю й родина буде голодна,- слід ще й сокиру нову купити. А де ж я на неї візьму грошей? Чому моя доля така нещаслива?
Почув його плач бог Гермес і одразу спустився з Олімпу.
- Піду подивлюся, що то за чоловік. Чи гідний він моєї допомоги чи ні?
Прикинувся подорожнім і з'явився перед дроворубом.
- Чого плачеш, чоловіче добрий?
- Ох, упустив сокиру в річку,- відповідає той,- і тепер нічим мені працювати, бо другої не маю. І купити нема за що, дуже я бідний,
- Не журися,- мовив подорожній,- зараз я її дістану.
І пірнув у воду. За мить виринув, тримаючи в руці золоту сокиру, що вогнем спалахнула на сонці.
- Оце вона? - питає.- На, візьми. Дроворуб аж рота роззявив з подиву. Але за мить вигукнув:
- Це не вона! Не вона! У мене - золота сокира? Де б я її взяв? [170]
Подорожній знову пірнув у річку, а коли випірнув, у руці в нього була срібна сокира.
- Оце вже, мабуть, вона!
- Дякую, чоловіче добрий,- каже дроворуб,- але й срібної сокири не було в мене. Не можу я брехати чи брати річ, яка мені не належить.
- Не сумуй, матимеш і свою. Подорожній пірнув ще раз і виринув із залізною сокирою - пощербленою, з потрісканим старим топорищем. Дроворуб зрадів:
- Оце моя! Щиро дякую тобі, чоловіче добрий! Тепер я працюватиму до вечора, тепер У мене буде що продати.
І, взявши сокиру, заходився рубати дрова.
- Стривай-но хвилину! - сказав подорожній.- я - Гермес. Почув твій плач і прийшов тебе випробувати. І я впевнився - ти чесний чоловік, бо не хотів узяти золоту й срібну сокири. Але забери їх: це тобі мій дарунок. Продай їх та й господарюй на здоров'я. Тільки будь завжди чесним, таким, як зараз.
З цими словами Гермес зник, а дроворуб [171]подався в село й розповів сусідам про свою пригоду.
І ось один заздрий сусід подумав: «Піду-но і я до річки, може, й мені доля
всміхнеться, і вернуся додому з золотою та срібною сокирами. Або ні, візьму мотику, вона більша».
Рано-вранці взяв він величезну мотику, пішов до річки, вкинув її в воду, а сам сів на березі й почав плакати та приказувати:
- Ой, потонула моя мотика, впала в річку... Що мені робити? Я ж бідний чоловік, не маю грошей на нову. Як тепер працюватиму, як зароблятиму діточкам на хліб?
Почув Гермес і помчав до нього. Питає, чого він плаче, а чоловік відповідає, що впустив мотику в річку, без неї не можна працювати в полі.
- Не сумуй,- каже бог,- я пірну у воду й дістану твою мотику.
Стрибнув у річку й випірнув з золотою мотикою.
- Твоя? - питає.
- Моя! - вигукнув чоловік, і очі йому жадібно заблищали.- Ох, любий мій, як тобі я віддячу? [172]
І простяг руку до мотики.
Але обличчя Гермесові потемніло з гніву, й він кинув золоту мотику далеко в річку.
- Я - Гермес!- прогримів він.- Я знаю, яка була в тебе мотика! Я почув твій плач і прийшов тебе випробувати. Бачу - ти поганий чоловік, бо хотів мене ошукати. Аби ти сказав правду, я подарував би тобі золоту мотику. Але тепер не матимеш і своєї. Це тобі плата за брехню.
Сказав - і щез.
Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ЗМІСТ
На попередню
|
|
