Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ДВА ЦАПИКИ
Текла зеленою долиною жвава синя річечка. Замість моста через неї було перекинуто вузеньку кладочку, якою заледве одна людина могла перейти.
Ось на цій кладочці зустрілися одного погожого дня два цапики. Один, біленький, свійський, довго пасся на крутому березі річки, і йому [182]обридла трава, закортіло посмакувати листям кущів, що росли на леваді. А другий, рудий, дикий, хотів вилізти на гору, до своїх родичів. Отож як зустрілися вони на кладці, білий цапик і каже ґречно:
- День добрий, любий мій. Даруй мені, але нам тут не розминутися. Будь ласка, біжи назад, дай мені перейти, а потім і ти перейдеш.
- День добрий,- відповідає рудий,- але я не збагну, чому мушу вертатися я, а не ти.
- Бо я перший ступив на кладку...
- Ні, то я перший! Ти ще тільки підходив, коли я був уже на кладці.
- Далебі, ти недобачаєш, бо якби мав добрий зір, не казав би так. Я перший зійшов - я й перейду перший. А до того ж знай - ти мені не рівня!
- Не рівня? А то чому?
- Хоч би тому, що я не дикун, як ти. Я шляхетного роду, отже всюди маю першенствувати.
- Шляхетнішого за мій рід не буває! - гордовито відказав рудий.- Ми завжди здорові та дужі. Ми їмо гірські трави й п'ємо кришталеві джерельні води. Ми мчимо високими горами разом з вітром; нас не лякає ні дощ, ані сніг. Та [184]звідки все те тобі знати, як ти народився й живеш у хліві?
І дикий цапик зневажливо посміхнувся.
- Так, у хліві, в затишку й теплі! - вигукнув білий, нетямлячися з гніву.- Ану геть, дай пройти!
- Ба ні! Спершу я перейду! - затявся рудий.
- Ниций, невихований цаписько! Що за лиха година мене з тобою звела! - шаленів білий.
- То дай мені дорогу, як ти вихований!
- Тобі не поступлюся! Та чи таке десь чувано, щоб цап шляхетного роду давав дорогу нікчемам? Поглянь лише на мою шерсть - яка вона довга та тонка! А як блищить! Справжнісіньке руно! А які в мене вуха! А сережки!
- Ти краще подивись на мої роги, які вони міцні та гострі!
- Е, що там довго балакать! Уступися!
- Ти уступися!
- Я перший став на кладку!
- Ні, я!
- Я, я, я! І я кращий за тебе!
- Ні, я! Далеко куцому до зайця!
- Повертай назад! [185]
- Не поверну!
- І я не поверну! Трах-тара-рах!
Зійшлися цапики посеред кладки, пхнули один одного рогами раз, другий, та й... шубовсть у воду! Добре, що вміли плавати, то врятувалися. А якби не вміли?
ОРЕЛ, ВОРОНА ТА ПАСТУХПас якось пастух овець на зеленій горі. Раптом з високості ринув на отару орел, ухопив кігтями ягня, шугнув з ним у небо й полетів на неприступну скелю, де мав гніздо.
Побачила те ворона й подумала:
«Бач, як легко здобув орел поживу! Чому б і мені так не зробити? Чим він кращий за мене? Хіба в нього розуму більше? Схоплю-но і я вівцю!»
Полетіла вона до отари, покружляла над нею й кинулася на барана. Та коли вчепилася йому в спину, заплуталася в вовні і, замість злетіти разом із здобиччю, сама спіймалася, та так міцно, наче хто її прив'язав. Засіпалася ворона, забила крилами, щоби звільнитися. Але бараняча вовна обплелася круг її ніг і не пускала. Що [186]дужче рвалася ворона, що більше старалася - то дужче заплутувалася.
Пастух, який сидів поблизу, почув биття крил і сказав собі:
- Десь тут птах є... Чому він так тріпочеться? Піду-но гляну.
Іде він, оглядає отару, аж бачить - ворона б'ється на баранячій спині.
- Оце так! - здивувався пастух.- Що це ти, пані вороно, робиш із моїм бараном? В орла граєш, чи що? Ну, начувайся!
Схопив кумасю, виплутав з вовни та й повисмикував пір'я з крил. Потім прив'язав до гілки, а ввечері забрав додому. Його діти дуже зраділи, побачивши ворону.
- Що це за птах, тату? Ми такого ще не бачили.
- Це ворона. Але вона хоче стати орлом.
- Чому вона хоче стати орлом? - питає більший син.
- Бо побачила, як орел полює, то й забаглося їй полювати так само. А про те забула, що орел великий та дужий, а вона - звичайний собі птах. Тому сьогодні й попалася. [188]
ДРОВОРУБ І ЛИСИЦЯЗапопали якось мисливці в лісі лисицю й почали її переслідувати. Бідолашній дух у п'яти зо страху заліз. Хоч як хитрувала, в яку гущавину кидалася - не могла позбутися напасників, а вже від довгої гонитви вкрай знесилилася.
- Ох, не вірю я в порятунок! - каже лисиця, задихаючись.- Ноги не несуть, та ще й ліс порідшав... Надходить мені кінець! Як вигонять в чисте поле - тоді прощай, світе!
Аж раптом лисиця побачила між дерев дроворуба. Кинулась до нього, заплакала й проситься:
- Сховай мене, чоловіче добрий! Сховай, бо гоняться за мною мисливці, ось-ось настигнуть. Врятуй мене, зроби добре діло!
- Біжи в мою хатину, там тебе не знайдуть! - сказав дроворуб.- Он туди!
Помчала лисиця до хатини, вскочила в двері й зачинилася.
- Ох, не до вподоби мені схованка! - пробурмотіла.- Та що робити? Я й такої не сподівалася! Але треба поглянути, що робиться на дворі. Зроблю-но я дірочку в стіні. [189]
Розсунула вона галузки, що з них сплетено хатину, зробила шпарину, припала до неї оком і стала чекати. Серце їй калатало, дух перехоплювало, ноги підгиналися.
Аж ось за деревами показалися мисливці.
- Ой, горенько мені! - затрусилася лисиця.- Де вже там думати про порятунок!
Мисливці побачили дроворуба й спинилися. І чує лисиця, як один із них питає її рятівника:
- Ти не бачив, тут лисиця не пробігала?
- Ні, не бачив.
А сам простяг руку та й показує на хатину, де сховалася втікачка.
На щастя, мисливці не второпали того знаку чи не помітили, бо розгледілися на всі боки, поки дроворуб говорив, і одразу кинулися далі, як він замовк.
Лисиця почекала, поки вони зникли за горбом, перевела дух і думає:
«Тепер - мерщій до своєї нори!»
Відчинила двері й хотіла чкурнути геть, навіть не глянувши на дроворуба.
- Оце так! - вигукнув той.- Уже мене покидаєш? Навіть подякувати не хочеш своєму рятівникові?!
- Віддячила б я тобі щиро, якби твої руки [190]були в згоді з твоїми словами,- відповіла лисиця й побігла геть.
Дісталася своєї нори, а лис із лисенятами вже чекають її, виглядають, хвилюються.
- Що сталося? Де ти була так довго? Ми вже хтозна-що думаємо!
- Заждіть трохи,- відказує лисиця - дайте перепочити, бо ледве дишу.
Коли лисиця прийшла до тями, вона розказала, яких жахів натерпілася. А по тій оповіді сумно додала:
- Той дроворуб спершу видався мені дуже добрим і шляхетним. Так він лагідно говорив, що хотілося слухати й слухати. Але слова його солодкі, та вчинки ганебні. А коли чиниш зле, то чого варта солодка мова? Нічого! Тож затямте, дітки: ніколи не шануватимуть того, хто каже одне, а робить інше. Бо судять про когось не за словами його, а за ділами. Як оце я суджу про дроворуба.
Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ЗМІСТ
На попередню
|
|
