Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
Оповідка дев'ята
«В одного володаря була дуже гарна опочивальня, і там між двома покривалами лазила млява, ледача воша, яку звали Мандавісарпіні. Смакуючи царською кров'ю, вона почувала себе тут, немов у раю. От якось туди заблукала вогнеуста блощиця на ім'я Агнімукха. Воша, помітивши її, стривожилась і сказала: «Тут не місце тобі. Забирайся звідси мерщій, поки тебе ніхто не побачив!» А вона озвалась: «Негоже, серденько, так стрічати навіть недобру істоту, коли вона завітала у дім. Треба сказати:
Заходь! Сідай зручніш! Як справи в тебе йдуть?
В яких краях бувала?
Чому така бліда? Я рада так тобі!
Є, певне, що сказати?
Ось добрі люди так всіх тих, хто входить в дім,
сердечно зустрічають.
Знавці для хазяїв уклали цей закон,
і він веде на небо.
А я сьогодні твоя гостя. Якби ти тільки знала, скільки всякої крові я попила - несолодкої, через погане харчування, слизистої, гострої на смак, а от медової, як сік манго, ще ніколи не куштувала. Коли твоя ласка, то я зараз нап'юся царевої крові, що тече в його тілі завдяки солодкій їжі, напоям і стравам, приготованим під різними підливами, та й взагалі засмаченій всім тим, що можна лизати й смоктати. І тоді мій язик зазнає небувалої втіхи. Бо ж кажуть:
Царевої хоч раз в житті попити б крові! Річ ясна:
В людини часто на умі лише одне - розбагатіть.
Якщо багатства не набув, його не звідаєш на смак.
Звідкіль же візьмуться тоді підлеглі, слуги і царі?
Якщо багач неправду скаже,
Чи щось лихе на службі скоїть,
До іншої країни піде,
І там він буде в честі й шані.
Тож почастуй мене, гостю, що прийшла у твій дім, гнана голодом, такою їжею, яку легко добути. Єдине, що для тебе [67] доступне, це кров твого царя». Мандавісарпіні їй відповіла: «О Агнімукхо, я упиваюсь кров'ю царевою лише тоді, коли він міцно спить, а ти, блощице, дуже вередлива. Ну, коли згодна вкупі зі мною кров його смоктати, то залишайся і скуштуй бажаної юшечки». Агнімукха на те мовила: «Я так і зроблю, хазяйко. Клянусь усіма богами й наставниками, що не приторкнуся до царської крові раніше за тебе!» Поки вони отак перемовлялися, до опочивальні увійшов раджа і ліг спати. Тоді блощиця, охоплена шаленим бажанням посмакувати царською кров'ю, нехтуючи тим, що цар іще не заснув, куснула його. Про такі випадки добре сказано:
Ніхто не може діять так, як мати не дала того.
Як воду сильно не нагрій, небавом прохолоне знов.
Скоріш холодним стане жар, а місяць буде обпікать,
Аніж із смертних зможе хтось натуру зрадити свою.
Цар, якого наче хтось голкою штрикнув, схопився з постелі й закричав: «Гей, де ви там?! Чуєте? Під простирадлом чи то блощиця, чи то воша сидить, бо мене щось укусило!» Постільники, які були поблизу, миттю схопили простирадло й стали його обдивлятися. Підла блощиця одразу шмигнула з-перед очей і причаїлася в куточку, а неповоротка Мандавісарпіні, що повзала по простирадлу, вскочила в біду - царські слуги помітили її і вбили. Отож я й кажу:
Не слід давати захистку тому, кого не знаєш ти.
Так Мандавісарпіні, бач, через блощицю згинула.
Якби знаття, то вбила б чужинку, а так самій довелось загинути. Недарма ж кажуть:
Хто упосліджує своїх і прихиляє чужаків,
Знать, сам собі готує смерть, як раджа той Какудрума».
«А як же це сталося?» - спитав Пінгалака, і Даманака йому розповів. [68]
Оповідка десята«В одній лісистій країні жив шакал на ім'я Чандарава. От якось, знемагаючи від голоду, він прибіг до міста, аби чимсь поживитися. Міські собаки помітили його й страшенно завалували, погналися за ним і почали шарпати за боки гострими зубами. Рятуючи своє життя, він, геть покусаний, забіг по дорозі в будинок красильника, де стояв великий чан, повний синьої фарби. Ховаючись від переслідувачів, шакал ускочив туди і зробився такий синій, що собаки його не впізнали й порозбігалися. Чандарава подався світ за очі і зрештою прибився до лісу. Він був несхожий сам на себе, бо ж синя фарба надала йому зовсім іншої масті. Кажуть так:
Вапно і дурень, жінка й рак, як вчепляться - не відірвать,-
Акула рибу проковтне - гай-гай, не випустить її.
Побачивши цього дивного звіра з синьою, як у Шіви, шиєю, всі лісові жителі - леви, тигри, пантери, вовки та інші хижаки, сповнені неймовірного страху, кинулися врозтіч, примовляючи: «Хтозна-яку штуку втне цей заброда. Краще нам забігти від нього безвісти. Недарма кажуть:
Якщо не знають, ждать на що, про рід не знають і про міць,
Кому довіритись і як, всяк свій талан знаходить сам.
Чандарава збагнув, що вони перебувають у полоні страху,- тож сказав: «О звірі, чому це ви, угледівши мене, стали розбігатися? Вам нема чого боятись! Сам Брахман, сотворивши мене сьогодні, звелів: «Там, де звірі не мають повелителя, віднині я тебе оголошую раджею над усіма ними, і хай титулом твоїм буде раджа Какудрума. От я сюди й прибув, звірі, шоб прихистити вас під покровом парасольки моєї влади. Звуть мене Какудрума, а народився я в тримир'ї». По цих словах леви, тигри та інші тварини заволали до нього: «Повелівай, володарю!» Тоді він надав левові чину головного радника, тигра призначив постільни-°м, пантері доручив охороняти скриньку з бетелевою Уикою, а вовка поставив вартовим біля входу. З родича-и своїми - шакалами - він навіть розмови не заводив, а росто вигнав їх у шию, от і все. В царстві було так заведе-• леви та інші звірі, промишляючи полюванням, всю [69] здобич приносили йому, а він з висоти своєї царської влади розподіляв її поміж підлеглими.
Одного разу, прибувши на зібрання ради, Какудрума почув, що десь удалині страшенно завиває зграя шакалів. У нього від щастя навіть шерсть настовбурчилась, а в очах заблискотіли сльози радості. Не в змозі стриматись, він схопився і сам почав голосно вити. Здивовані звірі вмить усе второпали і засоромлено похнюпили голови. Оговтавшись, загомоніли: «Ну й обдурив же нас пройдисвіт. Це ж усього-на-всього нікчемний шакал, якого слід розшматувати!»
Той з переляку хотів, було, тікати, але не встиг: леви та його підручні роздерли шакалика на дрібні шматочки. Через те я й кажу:
Хто упосліджує своїх і прихиляє чужаків,
Знать, сам собі готує смерть, як раджа той Какудрума».
Вислухав Даманаку лев Пінгалака і спитав: «Ну, а які ти, Даманако, маєш докази, що Санджівака затіває проти мене щось лихе?», а той відповів: «Та він же сьогодні мені поклявся: «Тільки-но почне братись на світанок, я вб'ю Пінгалаку». Оце тобі й докази. Вранці, у той час, коли збирається рада, він увійде з налитими кров'ю очима, з одвислою нижньою губою і, кидаючи на всі боки стривожені погляди, сяде на чільне місце. Ти й сам це побачиш. І тоді, як побачиш, роби те, що треба». Отак піддрочивши лева, Даманака подався до Санджіваки і низько вклонився йому. Віл якось насторожено, повільно підійшов до нього й лагідно мовив: «Благословенний прихід друга. Давно я тебе не бачив. Хай буде благо шановному. Може, тобі щось треба, то я сходжу додому й принесу. Бо ж сказано:
З тих, хто на землі правує, хто багатий і розумний,
Той додому ладен збігать, щоб товариша підтримать».
Даманака йому відповів: «Ет, невелике благо тому, хто все життя прислуговує!
В царських слуг, та це й не дивно, голова завжди в тривозі,-
Від царя залежать статки, і в житті ніхто не певен. [70]
До того ж
Глянь, що роблять царські слуги: ради грошей і багатства
Телепні ці несусвітні волю й ту знічев'я втратять.
Прийдеш в світ з великим болем, злигодні тебе обсядуть.
Бо ж вислужувать - на лихо, зазнавать одні нещастя.
Знать, жили, але померли
П'ятеро братів бгаратів,
Мов жебрак, блудько, нетяга,
Звиклий завше слугувати.
Наїстися не може всмак, не спить ночами від бентег,
Не вимовить правдивих слів,- що за життя ото в слуги?
Бреше той, хто слугування назива життям собачим -
Вільно бігають собаки, слуги ж - за чиїмсь велінням!
І земля йому за постіль,
Вік вікує без родини,
А худий - аж ребра видно,-
Тож святим назвати можна,
А слуга в усьому винен.
Либонь, за те, що терплять слуги,-
Жару і холод, інші скрути,-
Уже давно б їм за законом
Слід од страждань земних звільнитись.
Яка в оладках смакота, хай смачно й приготовані,
Коли тобі їх подадуть за послуги принизливі?»
«Що це шановний говорить?» - спитав Санджівака, і Даманака пояснив: «О друже, не личить міністрам розголошувати державних таємниць. Недарма кажуть:
Той, хто державну таїну, яка довірена йому,
Поміж людей розголосив, і смерть, і пекло заслужив.
Нарада сам нас наставля - міністра треба задушить,
Якщо державну таїну розголосити здатен він. [71]
Але я, зв'язаний з тобою щирою дружбою, повідаю тобі одну таємницю, про яку дізнався од надійної людини в царському палаці. Як то кажуть:
Як порушено довір'я і від того хтось вмирає,
Винен той, кому довіривсь той, хто вмер,- так вчить нас Ману.
Так ось Пінгалака задумав учинити тобі велике зло. Він сьогодні вранці сказав мені сам на сам: «От уб'ю я Санджіваку, і тоді всі наші звірі надовго втамують голод». Але я йому сказав: «Негоже, володарю, піклуючись про своє благополуччя, зраджувати друга! Сказано ж:
Якщо брахмана вбить - вину знімають просто каяттям,
Ніхто ніколи не простить найменшу зраду в приязні».
І він тоді мені дорікнув: «То цей же пройдисвіт Санджі-вака травоїдний, а ми всі м'ясоїдні, і тому ворожнеча між нами цілком природна. З ворогом панькатись не можна - його треба якимось чином порішити, а коли не зробимо цього, то ще й вину складуть на нас. Бо ж кажуть:
В будь-який надійний спосіб ворога убить належить,
Хоч віддав за нього доньку,- і гріха за те не буде.
Кшатрій у бою не дума, як би кращий спосіб вибрать -
Дрони син убив Дгриштадью, як заснув той сном солодким.
Так-от, довідавшись про його намір, я поспішив сюди до тебе. Не погрішив я проти свого сумління, довіривши тобі таку велику таємницю. А тепер роби, як знаєш!» Ці слова вразили Санджіваку, мов блискавка, що влучила в дерево, і дуже засмутили його. Отямившись, він розпачливо заревів: «О, правду, видно, кажуть:
Жінки мерзотникам у руки попадають,
Прихильність володар не часто виявляє,
Багатство скнарі найчастіше дістається,
І випадає дощ на скелю чи фортецю.
Завжди цареві догоджав, а він зі мною зле повівсь,
Оскільки я для нього бик, котрий не вартий і гроша. [72]
Краще жити у дрімучім лісі,
Краще старцем жебрати по світу,
Краще вантажі возити іншим,
Ніж служить невдячному цареві.
На лихо собі я дружбу з ним завів. Справедливо сказано:
Дружба завжди в тих висока, хто рівняється в багатстві.
Женяться лише на рівні, дука з бідним не подружить.
А також
Олені з оленями блукають у гуртах,
Корови з коровами, цапи з цапами,
Дурні з дурнями, розумні із розумними,
А що всі однакові - міцна в них дружба.
Навіть коли я піду і власкавлю його, все одно милості мені не буде. Недарма ж кажуть:
Як перейметься гнівом хтось - можна швидко заспокоїть,
Зненавистю перейметься - заспокоїти не можна.
Неспроста кажуть іще й так:
Тим служникам, які про пана дбають,
Хто діло зна й не затіває зради,
Загрожує біда, бо ж невідомо,
Досягнуть успіхів чи не досягнуть,
Це все одно, що мореплавцю
Віддатися на волю хвиль морських.
А також
Тих, хто вірний у служінні, зневажають,
Хто закон переступає, тих шанують,-
Царські душі, ніби вітер, перемінні,-
Дгарма служби і для йогів незбагненна.
Тепер я знаю - прислужники Пінгалаки позаздрили, що він милостивий до мене, і ось уже киплять гнівом та зводять наклепи, хоч я повелителеві ніякого лиха й не запо-Діяв. Справедливо кажуть: [73]
Лютують слуги, як владар із них котрогось пригріва,
Отак лютують і жінки, коли котрусь вшанує муж.
Буває, звісно, й так, що ретельного й чесного слугу цар обділяє своєю ласкою, а пронирливу челядь звеличує й шанує. Сказано ж:
Доброчесних, чеснотливих тьмарять ще більш чеснотливі,-
Блиск світильника поблякне, як на прузі сонце зійде».
Сказав тоді Даманака: «Ну, коли так, то нема чого тобі боятися. Хоч він і гнівається, роздрочений твоїми недругами, але ти його заспокоїш своїм хистом добирати слова». На це Санджівака йому відповів: «Ні, друже, так нічого не вийде. Нікчемні лиходії правдою нехтують. От коли б додуматись, як їх знищити. Бо ж кажуть:
Звик багато хто з пандитів жити з підступу, обману,
Чинить добре і недобре, мов верблюд або ворона».
Даманака запитав: «Як же це?», і Санджівака розповів.
Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
