Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
Оповідка сімнадцята
«Живе в якійсь країні, на високій горі, зграя мавп. Одного разу студеної пори знесилені могутнім вітром, до кісток промоклі під нещадною та затяжною зливою, тремтячи всім тілом, мавпи шукали собі захистку, щоб хоч трохи перепочити. І ось, натрапивши на світлячків, вони подумали, що то іскорки вогню, й почали їх ловити та роздмухувати. Птах Сучимукха, що саме пролітав над ними, помітив їхні марні зусилля і гукнув: «О нещасні, вам, певно, розуму забракло?! То ж не жаринки, а світлячки! Чого ви даремно силкуєтесь роздмухати вогонь? Це ж не врятує вас від холоду! Краще шукайте порятунку од вітру в лісовій глушині або десь у гірській печері. Сьогодні он знову насувається велика хмара, яка віщує зливу». Тоді найстарша з мавп огризнулася: «А тобі яке діло? Лети своєю дорогою! Сказано ж:
Задля добробуту свого розмови мудрий не почне
Ані з гравцем, який програвсь, ані з невдахою в ділах.
Той, хто з мисливцем розмовля, що здобичі не вполював,
Вступа з розпусником в союз, завжди поразки зазнає».
Сучимукха, мабуть збагнувши, що йому не вдасться переконати мавп у недоцільності їхньої праці, мовив: «Ну й химерну ж роботу ви робите!» Одна з мавп, розлючена марними зусиллями, спересердя мовчки схопила того птаха за крила й розтрощила його об каміння. Так-от я й кажу:
Не гнеться кедр, хоч тисне гурт, за бритву камінь не зійде.
Отож-бо, Сучимукхо, знай, безтямного учить не варт.[99]
До того ж
Поради телепням давать - лиш викликати гнів у них,
Змію поїти молоком - отрути збільшувать запас.
А також
Із порадами своїми у чужий город не лізь ти.
Видрала гніздечко мавпа,- без гнізда лишивсь горобчик».
Даманака спитав: «А як це сталося?», і Каратака розповів йому.
Оповідка вісімнадцята«Росте в далекому лісовому краї дерево шамі, у розложистому вітті якого звила собі гніздо пара лісових горобців. Жили вони щасливо й безтурботно, аж поки стала сіяти дрібний дощ хмара - провісниця наближення холодної пори. І саме під той час одна мавпа, яка стрибала по вітах, мов газель по землі, так змерзла від поривів дошкульного вітру, що в неї зуб на зуб не попадав. Ховаючись від негоди, вона примостилася між корінням дерева шамі й тихенько там скиглила. Горобець побачив страдницю і сказав: «О шановна,
Ти, з руками і ногами, зовсім на людину схожа,
Чом же не збудуєш хати, щоб від холоду звільнитись?»
Почула мавпа ті слова й сердито мовила: «Чого це ти, зухвальцю, глузуєш з мене? Краще наклади на себе обітницю мовчання!
Птиці, шльондри, волоцюги, ті, хто знає все на світі,
Розпатякують без діла. Чом не задавити пташки?»
А потім ще додала: «От дурний! Чому тебе так турбує моя доля?
Той давать поради має, в кого їх про це питають,
Ради недостойних марні, мов ридання в темнім лісі.
Та нема мені чого з тобою розбалакувати! Мелеш казна-що, сидячи в своєму гнізді». Мавпа хутко видерлась [100] на дерево і геть розшматувала гороб'ячу домівку. От я тому й кажу:
«Із порадами своїми у чужий город не лізь ти,
Видерла гніздечко мавпа,- без гнізда лишивсь горобчик.
А ти, дурню неотесаний, узявся повчати інших. Хоча це й не твій гріх, бо тільки порядним наука йде на добро! Недарма ж кажуть:
Чим ученість допоможе, як вона десь не до діла?
Все одно, немов світильник засвітить в закритім кухлі.
Але ти, скніючи в лабетах своєї облудної вченості, не слухаєш моїх слів, і сумнів тебе не бере. Кажуть:
Чужій біді негідник радий,
Хоч на нього йде погибель,-
Так у круговерті битви
Тіло мчить без голови.
О, воістину справедливо мовиться:
Знаю із історії я Дгармабуддгі і Папабуддгі,
Як через вченість вдавану син батька димом задушив».
Даманака спитав: «А як же це сталось?», і тоді Каратака розповів.
Оповідка дев'ятнадцята«В одному місті жили собі два приятелі Дгармабуддгі та Папабуддгі. От якось гріховода Папабуддгі й подумав: «Чого це я, дурна моя голова, маю животіти у злиднях? Подамся, мабуть, удвох з доброчесним Дгармабуддгі до іншої країни, з ним разом наживу там багатств, а потім круг пальця його обкручу і сам тоді розкошуватиму». При наго-Ді він сказав Дгармабуддгі: «Чуєш, друже, що ти згадуватимеш на старості літ, коли нічого не бачив на своєму віку? Про що онукам розповіси, як не побуваєш у чужих краях? Недарма кажуть:
Той, хто не знає мов чужих та ще й не знає інших вбрань,
В чужих краях не поблукав, на світ даремно народивсь.[101]
А також
Блукаючи із краю в край, людина в мандрах не помре,
Допоки не набуде знань, майстерності й значних багатств».
І ось одного погожого дня з дозволу старших приятелі вирушили в далеку дорогу. Мандруючи по різних країнах, вони, завдяки кмітливості Дгармабуддгі, дуже розбагатіли собі на втіху. Але, знудившись за рідним краєм, врешті подались додому. Бо ж кажуть:
Хто в чужині набуде знань, майстерності й значних багатств,
Йоджан землі своїх батьків за сто йоджанів сприйме він.
І коли вони вже підходили до свого міста, Папабуддгі звернувся до приятеля: «Не треба, любий, усе наше багатство нести додому, бо там ми його швидко розтринькаємо - родичі та друзі безперестану виканючуватимуть його у нас. Краще закопаймо гроші десь у лісовій глушині, ну, а трохи візьмемо з собою. Неспроста кажуть:
Розумний гроші затаїть, хоч би і мало їх було,-
Тримається і мудрий так - приховує свої думки.
А також
Як би мало не ковтали - риба в ріках, птаство в небі,
Звірі на землі,- одначе їх і це задовольняє».
«Так і зробимо»,- погодився Дгармабуддгі, і вони обидва, повернувшись до своїх осель, стали щасливо жити. Якось уночі Папабуддгі попростував до лісу, викопав гроші, засипав яму і притьмом побіг додому. На другий день він прийшов до Дгармабуддгі і сказав йому: «У мене, друже, велика сім'я, і ми вже давно живемо впроголодь. Ходімо в ліс та візьмімо трохи грошенят».- «Давай так і зробимо»,- відповів Дгармабуддгі. Прийшли вони на те місце, де заховали своє багатство, а коли розкопали, то побачили порожню калитку. Тоді Папабуддгі вдарив себе по лобі й загорлав: «Ой, Дгармабуддгі, це твоїх рук діло! Ти обчистив калитку! Віддай мені половину грошей, а то я піду на царський двір і все там розкажу». Той відрубав [102] йому: «Не смій, негіднику, так говорити! Недарма назвали мене Дгармабуддгі, не можу я займатися крадіжкою. Бо сказано:
Розумні, праведні мужі чуже майно, й чужих жінок,
І все на грішнім світі цім шанують, як і матерів».
Пішли тоді вони удвох до суду й заявили про сподіяне, зваливши провину один на одного. А судді постановили розв'язати справу божим судом. Папабуддгі запротестував: «О, це несправедливе рішення. Сказано ж:
Щоб в спірці правду встановить, май свідків або доказ свій.
А вже якщо нема цього, тоді іди на божий суд.
А в мене у цьому ділі є свідки - божества дерев довкола того місця, де були закопані гроші. От вони й розкажуть, хто їх украв».- «Ну, що ж,- мовили судді,- твоя правда. Недарма ж мовлять:
Якщо вже певний свідок є, нехай він буде з жебраків,
Тим більш, як свідок - божество, не слід звертатись в божий суд.
Нам дуже цікаво, як ця справа обернеться. Так-от, завтра на світанку ви обидва разом з нами підете до того лісу!» Тільки-но Папабуддгі почув рішення суддів, він одразу ж метнувся додому й сказав своєму батькові: «Тату, знаєш, Дгармабуддгі пограбував мене. Тепер усе залежить від твого слова, і якщо ти мені не допоможеш, обірветься моє життя!» Той озвався: «Кажи, синку, швидше, що треба робити?» І Папабуддгі розпорядився: «Татку, в лісі росте крислате дерево шамі, а в ньому є велике Дупло. Ти туди залізеш, і, коли завтра вранці я питатиму, хто вкрав гроші, назвеш Дгармабуддгі».
Ранком другого дня Папабуддгі, зробивши обмивання, підійшов з Дгармабуддгі й суддями до дерева і голосно прорік:
«В ім'я Землі і Неба, Сонця й Місяця,
Вогню й Води, Повітря, Дня і Ночі,
Душі і смерті, вранішньої Сутіні,
В ім'я самого Дгарми - винуватець є! [103]
То повідай же, о найдостойніше божество дерева, хто з нас двох злодій!» І тоді батько Папабуддгі, який сидів у дуплі, промовив: «О, ці гроші вкрав Дгармабуддгі!» Почувши таке, царські слуги дуже здивувалися й почали вишукувати в шастрах гідне покарання для винуватця. А тим часом Дгармабуддгі назбирав сухого хмизу і під самим дуплом розпалив вогнище. І от, коли запалахкотіло полум'я, з дупла, ойкаючи, вискочив батько Папабуддгі, на якого страшно було дивитися: тіло геть попечене, а очі мало не лопалися. Царські слуги стали його розпитувати, і він признався їм, до яких хитрощів удався його син. Тоді вони повісили безчесного Папабуддгі на сучку дерева ша-мі, а Дгармабуддгі наділили похвалою і сказали: «Воістину справедливо мовиться:
Не тільки спосіб обери, а й зваж, чи не зашкодить він,-
Мангуста чаплі виводок пожер у неї на очах».
Дгармабуддгі спитав: «А як же це могло статися?», і вони розповіли.
Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
