Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
Оповідка двадцять друга
«В одного раджі була улюблена мавпочка, яка вірно йому служила і, немов охоронниця, супроводжувала його по всіх усюдах, навіть в антахпур. От якось раджа заснув, а мавпа взяла віяло й почала його обмахувати. Раптом на груди раджі сіла муха, і хоча мавпа безперестану її зганяла, вона знов-таки сідала на те саме місце. Роздратована мавпа, недовго думаючи, вхопила гострий меч та як лупоне ним по мусі,- та втекла й полетіла геть, а раджа, груди якому було розсічено навпіл, одразу ж помер. Отож цареві, котрий хоче довго жити, не слід брати дурня за охоронця.
А от, в одному місті був дуже вчений брахман, що став злодієм за якісь гріхи в минулому. І закортіло цьому пролазі поживитися грошима брахманів, які прибули до того міста торгувати різним товаром. А для здійснення свого наміру він почав задурманювати їм голови солодкими розмовами, доладними віршами та всякими судженнями з наукових книжок. Таким способом він утерся до них в довір'я і став прислужувати їм. Недарма кажуть:
Буває, шльондра знітиться, холодним видасться окріп,
Розсудливим - нестриманий, люб'язним в бесіді - шахрай.
Незабаром, розпродавши всі свої товари, брахмани накупили коштовних камінців і, виряджаючись додому, позапихали їх собі в нутро, щоб ніхто не знайшов. Злодійкуватий брахман дуже занепокоївся, коли побачив, що його хазяї збираються в путь, і подумав: «Хоч би їхні гроші від мене не втекли. Піду я, мабуть, з оцими брахманами, десь там по дорозі підсиплю їм отрути і всі коштовні камінчики заберу». А потім придурився нещасним та скривдженим і почав примовляти до них: «На кого ж ви, друзі, мене покидаєте самого-самісінького? Я ж вас, любі мої, так полюбив, що розлуки з вами не переживу! Змилуйтеся, візьміть мене з собою, а я вже буду вам вірним помічником». Почувши такі слова, брахмани пожаліли бідолаху і взяли його з собою.
От, коли вони вп'ятьох проходили через місто Палліпур, старці їм нашіптували: «Ой-ой, тут повсюди кірати блукають, вони багатих купців перестрівають і вбивають, а грошики їхні цуплять». Тут саме кірати й напали на цих [108] брахманів, щосили відшмагали їх палицями, все обдивилися, але грошей не знайшли. Тоді кірати й кажуть: «Гей, подорожани, старці не могли набрехати! Куди ж ви, добродії, гроші поховали?! Віддайте, бо всіх повбиваємо, шкуру здеремо, на шматочки тіло порубаємо, а гроші таки знайдемо!»
Почувши таке, злодійкуватий брахман подумав: «Якщо вони, камінчики шукаючи, брахманів убиватимуть, то й мені пощади не буде. Ось я спробую врятувати їх, бо в мене ж коштовного камінця немає. Сказано ж:
Чому боїшся смерті ти? Вона не дивиться на вік,
Чи нині чи по сотні літ все суще на землі вмира.
А також
Той, хто пожертвує життям задля- брахманів і корів,
Крізь коло сонячне пройде й блаженства вищого сягне».
Після цих роздумів брахман мовив: «Слухайте, кірати, раз таке діло, то вбийте найперш мене і обшукайте. А як побачите, що при мені немає ні грошей, ні скарбів,- відпустите отих чотирьох».
От я й кажу:
Вже краще лікар з розумом, ніж добродійний телепень,-
Так мавпа вбила владаря, брахманів врятував крадій».
Довго розмовляли між собою Каратака й Даманака, а тим часом Санджівака з Пінгалакою зітнулися в жорстокій битві пазурів та копит, і незабаром Санджівака упав мертвий на груди землі. Отоді Пінгалака згадав, яким Добрим та чесним був його загиблий друг, і промовив: «Негідно я вчинив, убивши Санджіваку - нема гіршого гріха, ніж віроломство. Неспроста ж кажуть:
Всім наклепникам, зрадливим, всім негідникам, убивцям,-
Доки світять Сонце й Місяць,- путь пряма лежить до пекла.
Втрату царства, смерть царя, вченого, слуги,
Хоча і болісно переживають, [109]
Та найболючіше, либонь, слуги утрата,-
Надійного слугу знайти найтяжче.
Тепер на зібранні завжди звеличуватиму його - оце й усе, що я можу пообіцяти перед останками небіжчика!
Хай на зібранні в нас буде мовлено: «Він непорочний!»
Визнання не буде грішним, хоч спростує клятву давню».
Невимовна туга охопила Пінгалаку, а Даманака підійшов до нього й радісно сказав: «О божественний, дуже мудро ти зробив, що вбив того пожирателя трави, який готував зраду! Чого тобі марно журитися? Це не личить володареві! Бо сказано:
Хай буде батько, брат чи син, дружина чи найближчий друг,
За зраду, хто не був би він, йому найвища кара - смерть!
До того ж
Ласкавий раджа, а жона безплідна,
Брахман всеїдний, приятель злостивий,
Чиновник недбайливий - їх відкинь!
Ніхто не віда, що вони натворять.
А також
Правителі, як шльондри, змішують
Брехню із правдою, а гнів із милістю,
Із подаяннями зажерливість,
Однак вони живуть у вигодах».
Отак навчений Пінгалака перестав журитись за Санджі-вакою і, зробивши Даманаку радником, спокійненько правив далі своїм царством.
На цьому закінчується перша тантра «Втрата дружби» у книзі «Панчатантра», написаній достойним Вішнушарманом.
Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
