Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
ПРИДБАННЯ ДРУЗІВ
Відсіль починається «Придбання друзів», друга тантра, в якій перша шлока така:
Той, хто в житті багато вчивсь, усяк, хто з розумом, мудрець,-
Досягне й недосяжного, як ворон, олень або щур.
Ось що про це розповідають.
«Було в країні Дакшінатьї місто, яке називається Махі-лароп'я. Неподалік від нього росло могутнє та високе дерево ньягродга, що дарувало благодатну тінь багатьом подорожнім. Воно було дуплисте і тому правило за житло для різних птахів, які харчувались його плодами. Про нього цілком слушно сказати:
Ховаються під ним газелі від жари,
а павичі - у кроні,
Комахи - у дуплі, а мавпи по гілках
вдоволено стрибають.
Бджола бере з квіток густий медовий сік,-
те дерево у шані,
Що щастя всім дає. Інакше ж бо воно
обтяжувало б землю.
І жив там швидкокрилий ворон на ім'я Лагхупатанака. Одного разу полетів він- до міста шукати поживи й дорогою побачив дуже чорного чоловіка, в якого ноги були вкриті виразками, волосся на голові стирчало догори, а в руках він тримав тенета і скидався на слугу Ями, бога смерті. Побачивши його, Лагхупатанака дуже стривожився й подумав: «Якщо цей лиходій простує до ньягродги, моєї оселі, то чи не загрожує це знищенням усіх його мешканців?» Отак поміркувавши, він одразу ж повернув назад і, як підлетів до дерева, звернувся до птахів: «Слухайте, іде сюди птахолов з рисом для приманки і з тенетами в [111] руках. Так-от, остерігайтеся всього, що він робитиме. Він, розкинувши тенета, усіє їх зерном рису, але на той рис шановні птахи мають дивитись як на смертельну отруту-калакуту». Поки він це говорив, птахолов уже підійшов до дерева, розіп'яв тенета, розкидав рожеве, немов підфарбоване кіновар'ю, зерно рису, а сам відступив на кілька кроків і сховався. Тоді всі птахи, які сиділи на дереві, застережені словами Лагхупатанаки, відвернулись од рису, розкиданого птахоловом, бо кожна рисина нагадувала їм грона отрути халакала.
Тим часом повелитель голубів, рябокрилий Чітрагрива, з усім своїм численним почтом, блукаючи в пошуках їжі, яка дала б змогу мандрувати по світу, ще здалеку побачив зерно рису і, незважаючи на попередження Лагхупатанаки, через ненажерливість свою спустився туди, щоб поклювати, і потрапив у пастку з усією зграєю. Недарма кажуть:
Неждана смерть вражає тих, хто жадібний сам по собі,-
Рибини, живучи в воді, ковтають з незнання гачок.
Така вже мінлива доля, їхньої вини в тому немає. Сказано ж:
Інакше, як же так,- Пауластья не знав,
що вкрав чужу дружину?
Чом Рама не збагнув: газеля золота
прийти до нього може?
Навіщо б зазнавав Юдхіштхіра страждань,
азартно гравши в кості?
Хто журиться, у тих в передчутті біди
виснажується розум.
А також
Хто попав у зашморг смерті, хто зазнав ударів долі,
Хай вони й великі душі, розумом підупадають.
Птахолов, побачивши, що голуби піймалися в його тенета, на радощах побіг туди й замахнувся палицею, щоб перебити їх, але Чітрагрива, хоч і вскочив з усім своїм почтом у халепу, тільки-но угледів птахолова, який наближався до них, заспокоїв голубів: «Ви нічого не бійтеся. Як-то кажуть: [112]
Той, чий розум не бідніє у тяжких випробуваннях,
Бо ж наснажений на діло, все успішно подолає,
В тих, у кого дух могутній, однакові вдача й доля,-
Красне сонце на світанні, красне сонце й при смерканні.
От, коли ми всі разом злетимо на його очах і тенета заберемо з собою, то звільнимося. А якщо, скуті страхом, не зможемо легко злетіти, то, звісно, загинемо. Неспроста кажуть:
Хай будуть довгими нитки,- плететься з них міцний канат;
Якщо з'єднати безліч їх, вони залізними стають».
Коли все і було так здійснено, і голуби злетіли в небо, несучи на крилах тенета, птахолов побіг слідом за ними і, звівши вгору очі, прочитав шлоку:
«От, зусилля поєднавши, птахи понесли тенета;
Спалахне між ними сварка, стануть здобиччю моєю».
Лагхупатанака, якому кортіло побачити, чим же все скінчиться, забувши про добування їжі, подався слідом за голубами, а мисливець, коли їх не стало видно, повернувся засмучений назад і виголосив таку шлоку:
«Що суджено, те й збудеться,
А що не суджено, того і не чекай.
Так спритно вислизнула вірна здобич,
Мабуть, її впіймати не судилось нам.
А також
Якщо доля неприхильна, то які б не мав ти статки,
Все до іншого перейде,- так, як з Шанкхою це сталось.
От і нема тепер у мене тенет, з допомогою яких я годував свою родину. Доведеться, мабуть, облишити полювання на птахів». А Чітрагрива, коли птахолов зник з очей, казав своїм родичам: «Ну, цей пройдисвіт-птахолов нарешті відчепився від нас. Тепер ми всі полетимо в північно-східну частину міста Махілароп'я, де живе мій давній [113] приятель, рудий щур Хіраньяка,- він перегризе всі нитки у цих тенетах. Кажуть:
Коли б якась біда страшна, хай і на всіх живих, зайшла,
То, певно, тільки вірний друг поможе безкорисливо.
І от за порадою Чітрагриви всі голуби прибули до нори-кріпості Хіраньяки, яка мала цілу тьму ходів та виходів, а господар її ні з того ні з сього перелякався і, причаївшись у своїй домівці, навіть носа не вистромив. Кажуть:
Змію, позбавлену зубів, слона, нездатного потіть,
І за фортецею царя - будь-хто здолає у бою.
А також
Царю ні тисяча слонів, ані гривастих коней тьма
Не допоможуть виграть бій, якщо не у фортеці цар.
З-за муру вцілити вояк зуміє в сотню ворогів;
Тому і віддають хвалу фортечним мурам мудреці.
І тоді Чітрагрива, наблизившись до нори, голосно сказав: «Гей, друже мій, Хіраньяко, виходь швидше. Велика біда в мене скоїлась». Почувши це, Хіраньяка, не висовуючись із нори, спитав: «А хто ти такий, добродію? Що привело тебе сюди? Яке лихо з тобою сталося? Розкажи, будь ласка». І Чітрагрива мовив: «Та це я, Чітрагрива, повелитель голубів, твій друг. Виходь швидше, бо справа нагальна». Хіраньяка від радості аж затремтів і, вірний дружбі, відразу вийшов. Отож добре сказано:
Друзі з щирою любов'ю, втіху несучи для зору,
Завше ладні завітати до господарів поважних.
Щастя, що в домівку друзі віддані приносять радо,
Не поселиться ніколи ні в душі, ані на небі.
Коли Хіраньяка побачив, що Чітрагрива і всі його родичі обплутані тенетами, він вигукнув: «Ой, що це?!» А Чітрагрива відповів: «Ти ж сам бачиш, то чого ж питаєш? Сказано ж:
Коли чомусь це здійснюєм,-
Чи добре щось, чи щось лихе, - [114]
Так карма визначає нам,
Цим нагороджує судьба.
Звалилось на нас це горе через ненаситність нашого рота. Допоможи ж нам швидше визволитися з тенет». Почувши таке, Хіраньяка мовив:
Птиця за півсотні йорджан добре бачить свою здобич.
А тенет вона не бачить, що талан наставив поруч.
А також
Затьмарюються Раху, Сонце, й Місяць,
Слон, птах, змія в тенета попадають,
Бідують мудреці в жахливих злиднях,-
Дивлюсь і думаю: «Яка могутня доля!»
До того ж
Високо в небесах шугають зграї птиць -
їх біди й там знаходять,-
І найпрудкіших риб в найглибшій глибині
рибалки спритні ловлять.-
Пощо добро робить, пощо чинити зло
для злетів особистих?
Адже всевладний час долоню простягне
і нас усюди схопить.
І, проказавши це, Хіраньяка зібрався був визволяти з тенет Чітрагриву, але той його спинив: «Не поспішай, любий, не роби цього, ти спочатку витягни з тенет моїх слуг, а потім визволятимеш мене». Хіраньяка розсердився й мовив: «Е, негоже так говорити, шановний! Спершу повелитель, а тоді вже слуги». Чітрагрива став сперечатися з ним: «Не кажи так, любий, не кажи! Усі ці страдники - моя опора, вони покинули свої родини й полетіли за мною. Як же я не зроблю їм хоч такої ласки? Недарма ж кажуть:
Якщо державець, володар шанує вірних слуг своїх,
Ті слуги віддані повік не лишать у біді його.
А також [115]
Довір'я - корінь всіх надбань. В гурті з довіри править слон,
А леву, хоч це й звірів цар, нічим не служить звірина.
Крім того, якщо ти, розгризаючи сітку, ненароком зуба зламаєш, може нагодитись клятий птахолов. Отоді я напевно опинюся у пеклі. Бо ж кажуть:
Якщо щасливий володар, а слуги віддані - в нужді -
Йому до пекла путь пряма. І більше місць нема ніде».
Хіраньяка вислухав його й радісно мовив: «О, відомий мені святий для царя закон, але я хотів тебе випробувати. Я таки спершу їх визволю з тенет, і нехай, володарю, примножується твоя голуб'яча зграя. Неспроста ж кажуть:
Милосердий повелитель, як про слуг він щедро дбає,
Заслуговує того він, щоб трьома світами править.
І тоді Хіраньяка визволив усіх з тенет і сказав Чітрагри-ві: «Що ж, друже, тобі треба повертатись до своєї оселі. Ну, а коли ще скоїться якесь лихо, то приходь, і я допоможу». Отак він розрадив голубів і пішов у фортецю, а Чітрагрива з усією голубиною зграєю полетів додому. Справедливо ж мовиться:
Хто має друзів, той сягне і недосяжної мети,
Придбати друзів намагайсь, що рівнею були б тобі.
Тим часом Лагхупатанака, споглядаючи визволення Чітрагриви, страшенно здивувався й подумав: «Ти диви, який розумний і могутній Хіраньяка, а як хитромудро збудована його фортеця, через те, мабуть, і судилось йому стати визволителем птахів. І хоч я нікому не довіряю, бо дуже норовистий, але треба буде мені з ним заприятелювати. Як-то кажуть:
Хоч як би щасно мудрий жив, примножувати друзів слід,-
Хай буде й повен Океан усе ж він жде пори дощів».
Отак розміркувавши, він спустивсь до підніжжя дерева і, наблизившись до входу в нору, почав на манір Чітрагриви [116] викликати Хіраньяку: «Виходь, Хіраньяко, виходь!» Той почув голос і подумав: «Може, це якийсь голуб іще залишився в тенетах і гукає мене?» - і спитав: «Хто ти такий, добродію?» Ворон відповів: «Ворон я, а звуть мене Лагху-патанакою». Почувши таке, Хіраньяка ще глибше забився в нору і пропищав: «Іди краще, добродію, подалі від мого житла!» А ворон торочив своє: «Прийшов я до тебе в дуже важливій справі, то чому б нам не побачитися?» Хіраньяка мовив: «Та нема мені чого з тобою бачитися!» А той прокаркав: «Я ж був свідком, коли ти визволяв Чітрагриву з тенет, і тому в моїй душі пробудилась до тебе велика любов. Може, й мені доведеться попасти в пута, то я до тебе прилетів би по допомогу. Ось через те і хочу я з тобою дружити!» - «Ну,- відповів Хіраньяка,- ти ж їдець, а я - твоя їжа, то яка ж може бути між нами дружба? Це все якось не в'яжеться з дружбою. Сказано ж:
Не між бідним і багатим,- лиш між рівними у статках,
Лиш між рівними по роду буде дружба й родичання.
А також
Адже то глупак, то бовдур, хто подружиться з нерівним,-
Будь він кращий, а чи гірший, посміховиськом він стане.
Отож, краще йди собі звідси!»
«Слухай, Хіраньяко,- прокаркав Лагхупатанака,- ось я сиджу біля входу до твоєї фортеці і, якщо ти зі мною дружбу заведеш, то я їстиму все, а інакше голодуватиму тут, аж поки помру». Хіраньяка відповів на це: «Ну, як же мені, враже, з тобою дружбу заводити? Недарма кажуть:
Дружити з ворогом не слід, хоч спілка склалася міцна,-
Вода хай буде, як окріп, все'дно вона заллє вогонь».
А ворон відповів: «Слухай, з якої речі нам з тобою ворогувати, коли я тебе навіть не бачу? Навіщо говорити те, Щ° не варто говорити!» Хіраньяка йому на це.' «Ворожнеча буває двояка - природна і штучна, а між нами з тобою вона природна. Кажуть так:
Неприродну ворожнечу гасить засіб неприродний,
А природна ворожнеча разом із життям зникає». [117]
І ворон тоді попросив: «Хотів би я знати, чим різниться одна ворожнеча від другої. Розкажи мені, будь ласка, про це». Хіраньяка радо виконав його прохання: «Так-от: штучна ворожнеча виникає внаслідок якоїсь причини і завдяки певним заходам може зникнути, а природна нікуди не дінеться, як, приміром, ворожнеча між мангустами і зміями, між травоїдними і тими, хто озброєний кігтями, між водою і вогнем, між девами і дайтьями, між собаками і котами, між багатими й бідними, між дружинами і суперницями, між левами й слонами, між мисливцями й оленями, між шратріями - тими, які роблять жертвоприношення, і тими, кого приносять у жертву, між дурнями і мудрими, між тими жінками, які вірні своїм чоловікам, і жінками-розпусницями, між доброчесними і лиходіями, і навіть, коли хтось із них сам нікого не погубив, вони всі отруюють один одному життя, і кожен прагне перемоги над недругом». Ворон заперечив: «Ну, хіба ж це може перешкодити нашій дружбі?! Ось послухай, що я скажу:
Для ворожості і дружби завжди є свої причини,
Ось тому розумний прагне в дружбі жить, не в ворожнечі.
А тому виходь, і ми будемо дружити з тобою». Але Хіраньяка мовив: «Послухай-но, в чому полягає суть житейської мудрості:
Якщо друг вчинив недобре, не заводь з ним дружби знову,
Бо загинеш неодмінно, як вагітна самка мула.
І хоч сам я маю вади, але дружити з тим, у кому закладена ворожість до мене, не зможу. Кажуть так:
Лев подих обірвав граматики творцю -
преславному Паніні,
А Джайміні життя, який створив міманс,
слон розтоптав жорстоко;
Потвора-крокодил - той Пінгалу роздер,
світило віршування,-
Ці сили панівні не здатні на добро,
як злість їх переймає».
Відповів на це Лагхупатанака: «Нехай так, але зволь вислухати ось що: [118]
Єднає птахів і людей мета - потреба спільних дій,
Всіх дурнів - жадібність і страх, розумних - думки зблиск в очах.
Мов з глини горщик, харцизяку
Розбити легко, надто важко склеїть.
Достойних, ніби золотую чашу,
Розбити важко, склеїть легко.
Вниз від коліна до коліна
Солодший сік в цукрової тростини.
Отак і в дружбі доброчесних,
А в харцизяк - все навпаки.
А також
На початку густа, затим стає рідка -
така у дурнів дружба,
На початку рідка, затим стає густа -
така в розумних дружба.
Отож і тінь така,- коротшає вона,
допоки сонце сходить.
А перейде воно ополудні зеніт,
вона зроста поволі.
І я вірний цьому, а крім того, аби ти переконався, що тобі нема чого мене боятися, я ладен заприсягатися чим завгодно». Хіраньяка відповів: «Не вірю я твоїм присяганням. Недарма ж кажуть:
Недовіряйте недругу, хоч би й на дружбу клятву дав,-
Хоч клявсь у дружбі Індра сам, однак підступно Врітру вбив.
Без недовіри і сам бог не мав би успіхів, либонь.
Так повелитель всіх богів роздер наївний Діті плід.
А крім того,
Як хочеш довго й щасно жить у цьому світі грішному,
На розум чийсь не покладайсь, овва на Брихаспаті теж!
До того ж [119]
Погубить ворог, як до нас через шпарину прослизне,-
Так губить корабель вода, проникнувши крізь щілку дна.
Недовіряй непевному і певному недовіряй,-
Породжений довір'ям страх саме коріння підтина.
Якщо слабкий недовіря - його й гордині не здолать,
Якщо довіривсь богатир, здолати може і слабкий.
«Добрі справи» Вішнугупти, «друзів придбання»
Пзаргави, «Недовір'я» Брихаспаті - в них політики основи.
А також
Якщо в усьому довіря багатий явним ворогам,
Або улесливій жоні, то він приречений на смерть».
Вислухав усе це Лагхупатанака і нічого не відповів, але подумав: «Навдивовижу кмітливий розум у Хіраньяки щодо політики, і тому я гадаю, що мені все-таки треба завести дружбу з ним»,- а потім промовив: «Слухай, Хіраньяко:
Вважають мудреці, що дружба
Народиться, якщо ступить сім кроків разом.
Відтак з тобою ми вже здружені,
Тож вислухай, що я тобі повім.
Чого ж ти недовіряєш мені, сидиш там у своїй фортеці й не ведеш зі мною розмов про чесноти та гріхи, чого не перемовляємось ми з тобою красними словами, не розповідаємо один одному цікавих історій?» І тоді Хіраньяка подумав: «Як славно говорить Лагхупатанака і, мабуть, від щирого серця; так-от, з усього видно, що з ним можна завести дружбу. Чого мені скніти у своїй фортеці?» І він заговорив: «Бо ж кажуть:
Хто був наляканий колись, іде несміло по землі,
Мов полюбовника рука жіночим тілом ковзає».
Вислухав його ворон і прорік: «Хай так і буде. Твоя правда». Ну от, спочатку двоє перемовляються влучними словами, а потім роблять одне одному послуги. Порозумівшись із Хіраньякою, Лагхупатанака кинувся до лісу й приніс йому чимало шматків м'яса, що лишилися після жертвоприношення, і ще всякого смачного харчу. Тоді Хіраньяка приготував з рису та іншого зерна дуже доброї страви і за вечерею пригостив Лагхупатанаку. Обом цей під-кріпунок порадував душу, бо ж кажуть: [120]
Давать своє і в друга брать, відкрити таїну й питать,
Вгощатися і пригощать - ось дружби певні шість ознак!
Ні в кого дружби не бува без добрих послуг навзаєм,
Не буде ласки від богів, як щось не подаруєш їм!
Існує дружба в світі цім, докіль приносяться дари,-
Корова молока не дасть - її зрікається теля.
Відомо людям: щедрий дар - це дружби свідчення ясне,
За щедрістю ненависник ріша: дружить чи не дружить.
Дитяти щедрий дар приємний
І для безтямної скотини,-
Коржем задобрена корова
Дає теляті більше молока.
Що можна ще сказати?
Клуб із пазурів і м'яса не можливо розірвати,-
Дружба ворона і миші достеменно неприродна.
Так-от, Хіраньяка, втішений послугами і сповнений довір'я до ворона, почав залазити йому під крила й вести з ним розмови. Але одного дня ворон прилетів і крізь сльози, затинаючись, мовив: «Ой, друже Хіраньяко, страшне лихо скоїлося в нашому краю, полечу тепер я світ за очі». Хі-Раньяка запитав: «А4 що ж спричинило те лихо, любий?» - і ворон відповів: «Зволь вислухати, мій милий. Через те, що в нашій країні довго не було дощів, почалися великий голод та бідування, і геть знесилені люди не роблять більше ніяких жертвоприношень. А на кожному подвір'ї голодні люди ставлять сильця, щоб ловити птахів, 1 мені ось на старості літ тільки якимось чудом пощастило врятуватись від полону. То як же мені не журитися? Полечу я краще в чужий край, може, хоч там не вмиватимуся сльозами». [121]
«І куди ж ти вирушиш, друже?» - спитав Хіраньяка. Ворон озвався: «Є в південних краях у великому й густому лісі чимале озеро, і живе в ньому моя давня щира приятелька черепаха Мантхарака. Так-от вона годуватиме мене шматочками риби, ми розмовлятимемо з нею про те про се, читатимем гарні вірші, і, може, я забуду своє горе. А до цієї країни я повернусь лише тоді, коли тут припиниться гонитва за птахами. Недарма ж кажуть:
Коли посуха палить край, в пожежі світ палахкотить,
Лиш той щасливий, хто не зрить ні чвар родинних, ні смертей.
Яка для вмілих з нош тяжка? Що недосяжне для метких?
Для вченого де чужина? Для красномовців хто чужий?
Ніколи вченості ніхто з засиллям влади не рівня,
Владик шанує їхній край, учених же - шанує світ».
І сказав на те Хіраньяка: «Ну, що ж, і я з тобою полечу, бо в мене теж немале горе!» Ворон спитав: «А яке ж у тебе горе? Розкажи, що сталося?» І Хіраньяка мовив: «Не знаю, з якого кінця й почати, ось прийдемо з тобою в іншу країну, отам усе чисто й повідаю». Ворон здивувався: «Та я ж полечу попід хмарами, як же ти зі мною підеш?» Хіраньяка сказав йому: «Якщо ти хочеш урятувати моє життя, то посадови мене собі на спину, і так ми туди й дістанемося. Лише на тебе маю надію». Почувши це, ворон з радістю погодився: «Та для мене немає більшого щастя, як бути там разом з тобою. Я знаю вісім різновидів польоту, починаючи з польоту по прямій. Отож сідай мені на спину, і я щасливо доставлю тебе на те озеро». Тоді Хіраньяка спитав: «А як же називаються ті різновиди польоту?> І Лагхупатанака йому пояснив:
«Прямий політ, шугання ввись, ширяння і падіння вниз,
Літ по кривій, зигзагом літ, підйом і швидкісний політ».
Вислухав його Хіраньяка, потім вискочив воронові на спину і примостився поміж крилами, а той злетів і полинув по прямій. Незабаром він долетів до того озера. Ще здалеку побачивши Лагхупатанаку зі щуром на спині, черепаха подумала: «Ой, як невчасно когось принесло»,- і квапливо пірнула під воду. Лагхупатанака влаштував Хіраньяку в дуплі дерева, що росло на березі, а сам сів на сучку й голосно загукав: «Гей, виходь, Мантхарако, виходь! Це я, твій друг - ворон Лагхупатанака, який примчав сюди, бо дуже скучив за тобою. Правду кажуть: [122]
Що той сандаловий настій чи сніг холодний для чола?
Ніщо подібного не дасть, що може друга приторкують.
А також
Хто той, що тільки з двох складів створив нектар такий, що він,
Як друг, зараджує в біді, як лік, тамує біль душі?»
І коли Мантхарака як слід роздивилася, хто до неї прибув, вона вибралася з води і вся аж затремтіла від радості. Щастя сповнило їй душу, і озерна жителька мовила крізь сльози: «Іди сюди, друже, іди обніми мене. Довго я не могла впізнати тебе, через те й сховалася під водою. Як-то кажуть:
Якщо чиєїсь доблесті й чиїхось справ не знаєш ти,
Не слід стрічатися із тим - так Бріхаспаті наставляв».
Як тільки Мантхарака сказала це, Лагхупатанака злетів з дерева і обнявся з нею. Ось тут добре сказано:
Не зрівнять настій амріти, що ним тіло обмиваєм,
Із обіймами друзяки після довгої розлуки!
Після цього вони обоє, втішаючись тим, що їх знову звела доля, посідали під деревом і заходились розповідати одне одному, що їм довелось пережити. А Хіраньяка, вклонившись Мантхараці, примостився біля ворона. І тоді Мантхарака спитала Лагхупатанаку: «Слухай, що це за щур? Навіщо ти приніс на своїй спині того, хто править тобі за харч? Неабияка має бути на те причина?» Лагхупатанака мовчки вислухав усе, а потім відповів: «Звуть Цього щура Хіраньякою, і він для мене такий дорогий, як Друге життя. Та що там казати:[123]
Як у потоці - тих краплин, як у безодні неба - зір, Як у пустелі порошин, нам не злічити й за життя,
Не полічить його чеснот, шляхетності нам не збагнуть,
Йому наш остогиднув світ, отож до тебе щур прибув».
Спитала Мантхарака: «А чому йому наш світ остогиднув?» - і ворон відповів: «Та я цікавився, а він сказав, що не знає, з якого кінця почати, і що про все розповість він, коли доберемось до озера. Ну, що ж, друже мій Хіраньяко, тепер ти нам обом повідай, чому тобі світ немилий?» І тоді Хіраньяка розповів таке.
Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
