Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
Оповідка перша
«Є в країні Дакшінатьї місто, що зветься Махілароп'я, і неподалік від нього стоїть храм милостивого Маахадеви, а при тому храмі монастир, в якому жив прочанин рудоволосий Тамрачуда. Щоб хоч якось животіти, він ходив до міста просити милостиню; рештки їжі від подаянь Тамрачуда залишав у чаші, яку вішав на гачок, подібний до зміїного зуба, і сам лягав спати. Вранці роздавав залишки харчів робітникам, які потім за його розпорядженням підмітали в святилищі, змащували глиною долівку, розмальовували і всіляко прикрашали храм. Та от одного дня приходять мої родичі й бідкаються: «О повелителю, в монастирі, остерігаючись мишей та щурів, чашу для милостині з роздобутою їжею щовечора вішають на гачок, і ми нічим не можемо поживитися. Навіть ти, повелителю, до неї не доберешся. Чого ж нам тут мучитися? Може, підемо в якесь інше місце, де ми завдяки твоїй милості досхочу наїмося?»
Вислухавши оце все, я на чолі свого виводка одразу ж пішов до тієї келії, високо підстрибнув, заліз у чашу для милостині, пороздавав-їжу своїм слугам, а потім уже й сам добре наївся. Отак щоночі я їх годував. Прочанин пильно стеріг свою чашу, та коли його змагав сон, я залазив туди й робив своє діло. Але якось, щоб віднадити мене, він додумався принести бамбукову палицю. І от нею, хоча й крізь сон, а постукував по чаші, відлякуючи мене, а я, боячись потрапити під удар, тікав, не оглядаючись, голодний, хоч там було повно всяких наїдків. Отак він цілісіньку ніч і вовтузився зі мною. [124]
Одного разу до нього в келію прийшов погостювати його друг Бріхатспхіг, теж прочанин, що мандрував по місцях святих купань. Побачивши його, хазяїн келії, як і годилося за звичаєм, підвівся, вшанував гостя, одне слово, прийняв його з усіма належними почестями. Ну, а коли настала ніч, вони обидва полягали спати на підстилці з трави куші й заходилися розповідати один одному дгар-макатха, різні благочестиві історії. Поки Бріхатспхіг вів розмову, Тамрачуда, боячись, аби щурі не порозтягали їжі, побахкував бамбуковою палицею по чаші й відповідав другові без ладу й складу. Так я й не поживився нічим. А гість розсердився і сказав господареві: «Знаєш, Тамра-чудо, тепер я бачу, що ти мені зовсім не друг і розмовляєш зі мною знехотя. Хоч надворі зараз і темна ніч, але я піду з твоєї келії і попрошусь до когось іншого. Неспроста кажуть:
Заходь, заходь! Сідай! Сидіти зручно тут!
Де пропадав так довго?
Як жив-здоров? Чом зблід? Які новини чуть?
Яких зазнав приключок?
Отак бодай завжди заходить в любий дім,
де хазяї гостинні
Запросять до стола і щиро пригостять,
і добре слово скажуть.
Якщо ти завітаєш в дім, в якім господар зустріча,
Вниз дивлячись або ж убік,- безрогий ти, та справжній бик.
В той дім заходити не слід, де перед гостем не встають
І дружніх не говорять слів, і про добро та зло мовчать.
О, ти дуже запишався та ще й відцурався від друзів, хоча маєш лише глухий закуток. Але тобі невтямки, що замість нього у тебе там справжнє пекло.
Якщо до пекла зажадав, побудь жерцем домашнім з рік,
Ще краще - хоч би зо три дні - в монастирі наставником.
Отож, дурню, ти мусиш оплакувати гординю, яка вселилася в тебе, а я залишаю твоє пристанище і більше ніколи сюди не прийду». Схвильований Тамрачуда став заспокоювати [125] гостя: «Не кажи так, шановний. Нема в мене друга, ближчого за тебе. Вислухай, коли твоя ласка, чому я був і неуважний до тебе при розмові. Річ у тім, що капосний І щур унадився до чаші на милостиню, яку я вішаю високо на гачку, і все до крихти виїдає з неї, так що мені навіть ї нема чим заплатити за прибирання храму. От я й постукую раз у раз по чаші бамбуковою палицею, щоб прогнати щура. Оце й уся причина. Але цікаво - як той мерзотник зміг перевершити в стрибках кота, мавпу і до них подібних?» І тоді спитав Бріхатспхіг: «А ти знаєш, де його нора?»
І Тамрачуда на те відповів: «Ні, шановний, я цього не знаю». А Бріхатспхіг мовив: «Його нора, напевно, містить- ся над скарбом, від якого йде жар і змушує так високо ; стрибати. Недарма кажуть:
Багатством викликаний жар величним робить будь-кого,
Та щастя більшого нема, як з ближнім поділитись ним.
А крім того,
Не без причини Шанділі за неочищений кунжут ;
Очищений розпродує - для цього певний привід є».
І Тамрачуда спитав: «Та як же це?», і Бріхатспхіг розповів.
Оповідка друга«В одному селищі у пору дощів попросив я притулку в, тамтешнього брахмана, маючи на увазі прийняти на себе! обітницю і, за його згодою, стати в нього послушниконі та поклонятися божеству. Одного дня прокинувся я вдосвіта й почав прислухатись до суперечки між брахманом та його жінкою. Брахман говорив: «Сьогодні вранці, брах4 манко, буде літнє сонцестояння, а цей день славиться безмежною щедрістю, так-от, я піду в село збирати подаяння, а ти на честь сонця пригости якогось достойного брахмал на». Вона мовчки вислухала його, а потім заходиласії лаяти на всі заставки: «Та чим же я, злидню безпросвітний, людину пригощатиму? І як у тебе язик повертається говорити таке? Та хіба ж відтоді, як жрець з'єднав наші руки, я хоч краплину щастя зазнала, або хоч разочой скуштувала якихось пундиків, хіба я мала намисто, браслети [126] , поножі чи інші які оздоби?!» Брахман зашепотів: «Та цить, жінко! Чого ти розходилася? Сказано ж:
Чому б тому, хто просить в нас, не дати хліба хоч би шмат;
Чи мав багатство хтось колись, якого мати він хотів?
Знать, нагорода багача здобута безліччю дарів.
А, як нам кажуть, бідняку за мушельку перепада.
Охоче служать щедрому, хоч бідний він,- не багачу.
Смачна вода колодязна, що в океанській тій воді?
А також
Що важить цар, як величі
Самовідмовою він не досяг?
Хто наймудріший з мудрих Шівою
Куберу, божество скарбів, назве?
До того ж
Шануєм ватажка слонів, хоча в роботі худне він,
А віслюка, хоч той товстий, засуджуєм безжально ми.
Лиш воду хмара нам дає,
Та людям люба на землі.
Коли ж простягне руку друг,
Не хочуть бачити його.
Отож, збагнувши це, навіть дуже бідна людина мусить колись-таки вкинути хоч крихту в чашу для милостині. Як-то кажуть:
Те, що розсудливі дають достойним людям в слушний час,
Як мудрих приписи велять,- несе їм вічну благодать.
А також
Аж надто жадібним не будь, але і не зрікайсь жадань,
А будеш надто жадібним, на лобі ґуля вискочить».
Спитала брахмана жінка: «А це ж чому?», і він їй розповів. [127]
Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
