Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
Оповідка третя
«Жив у якійсь лісистій країні пулінда. І ось одного разу він пішов у ліс на полювання. Пробираючись хащами, він раптом зустрів здоровенного вепра, подібного до вершини гори Маханджана, і влучив у нього стрілою, а той, розлютившись від страшенного болю, кинувся на пулінду і своїми іклами, що виблискували молочною білизною молодика, розпоров пулінді живіт, і той упав мертвий на землю. Але й сам поранений вепр, убивши мисливця, розпався на п'ять первинних начал.
Тим часом на те місце приплентав змучений голодом шакал, який блукав по всіх усюдах у марних пошуках їжі. Побачивши вепра й пулінду, він на радощах подумав: «О, нарешті доля зглянулась на мене. Ну просто не вірить-ся, що вона мені стільки харчу припасла! Недарма ж кажуть:
Якщо й не докладеш зусиль, щоб в іншому житті набуть
Хороший чи поганий плід, все'дно ним вразить нас талан.
А також
Коли б і де б, хто б не вчинив за вік щось добре а чи зле,
Не омине того, однак,- своїх плодів скуштує смак.
Ось я наїмся їхнього м'яса і тоді ще довго мандруватиму по світу. Мабуть, почну з того вузлика, яким жила тятиви прикріплена до краю лука.
Потроху користуйсь добром, як споживають мудреці
По крапелині еліксир, та не спіши ужить все враз».
Отак помізкувавши, він узяв у рот кінчик лука й заходився жувати його, а коли надгриз зашморг тятиви, кінець лука проколов йому піднебіння і вискочив посеред лоба. Ну й від цього шакал одразу ж помер. Тому я й кажу:
Аж надто жадібним не будь, але і не зрікайсь жадань
А будеш надто жадібним,- на лобі ґуля вискочить
І брахман вів далі: [128]
Що ж, знатність роду й довгий вік, знання, багатство і судьба -
П'ять якостей живих істот - із лона матері ідуть».
Тоді наведена на розум брахманка сказала: «Та в мене десь є трохи кунжутового насіння. Ось я зараз його обчищу й нагодую брахмана кунжутовою кашею». Чоловік, упевнений, що все буде гаразд, пішов у село. А вона замочила насіння в гарячій воді й поклала на сонці сушитися. Де взявся чужий собака й оросив те насіння своєю сечею. Жінка побачила це й подумала: «От тобі й маєш! Ти бач, як мені лиха доля прислужилася! Тепер його вже не можна їсти. Ось я зберу обчищене насіння, понесу до сусідів і обміняю його на необчищене. Мені ще й дякуватимуть за це». А я саме ходив по дворах та збирав милостиню. Куди тільки зайду, туди й вона зі своїм кунжутовим зерном прителющиться та все примовляє: «Ось віддаю лущений кунжут за нелущений!» Одна господиня вже хотіла була забрати у неї те збіжжя, але її син зазирнув у «Кама ндакіяніті-шастру» і сказав: «Не треба, матусенько, цього робити, бо вона, мабуть, неспроста віддає лущений кунжут за нелущений». Мати послухала сина і відмовилася брати кунжут. Так-от я й кажу:
Не дарма тітка Шанділі міняє лущений кунжут
На ще нелущений кунжут - в тім є притичина своя».
Потім він ще додав: «А ти знаєш,кудою цей повелитель щурів заходить і виходить?» Тамрачуда на це відповів: «Знаю, шановний. Він же не сам приходить, а, як я бачив, з усім своїм виводком і снує сюди й туди». Прийшлий чернець спитав: «А чи нема в тебе лопатки?» Хазяїн мовив: «Чого б то не було, є - залізна( з ручкою!» Гість тоді сказав: «Треба нам удвох устати раненько і, поки ще люди землю не затопчуть, піти по його слідах».
Коли я почув ці слова, то подумав: «Все, лиха мені не минути! Так само, як він довідався про мої скарби, так і про фортецю мою дізнається! До цього вже йдеться». Кажуть:
Мудрець уперше лиш погляне
І вже людину наскрізь бачить.
Досвідчений в долоню візьме
І визначить вагу до пали. [129]
По розуму людей їх давнину й майбуть,
дурне і добре видно,-
Нехай у пташеняти з роду павича .
ще хвіст і не пробився,
До озера, однак, воно бочком-бочком,
немов доросле, диба,
І бачиться усім з поважної ходи,
як наче б хвіст вже виріс.
Тоді я, охоплений страхом, подався з усім своїм почтом до фортеці обхідною дорогою, щоб заплутати сліди. Але невдовзі нам перетяв шлях здоровенний котяра і кинувся в і саму гущу бідолашних щурів. Лише ті, яким чудом пощастило врятуватися, зрошуючи землю своєю кров'ю, дісталися до фортеці, картаючи мене за те, що я вибрав таку згубну дорогу. Правду кажуть:
Напружившись украй, приречена газель
тенета розірвала,
Пробилась через ліс, охоплений вогнем,
що пожирав дерева,
Промчала, як стріла, либонь, іще й хутчій,
бо й стріли обігнала,-
Щоб рятувать життя, сил свіжих додає
нам доля неприхильна.
І я сам-один пішов шукати собі притулку в іншому місці,; а всі мої родичі здуру залишилися в старій фортеці. Той клятий прочанин по кривавих слідах знайшов дороги до тієї фортеці й заходився розкопувати її своєю лопаткою. Нарешті він докопався до скарбу, що над ним я заві жди споруджував своє житло, і завдяки жару якого міг досягати малодоступних висот. Розгадавши мою таємницю, прочанин сказав Тамрачуді: «Ну, тепер, добродію, спи спокійно. Жар цього скарбу надавав снаги щурові». Потім вони забрали скарб і обидва пішли в келію. А я заліз у своє сховище, яке вже не милувало ока, бо в ньому нe було чудодійного скарбу, і впав у великий смуток. Я подумав: «Що ж мені робити? Куди йти? Чим утішити душу?» Цілісінький день мене гнітили болісні роздуми, а коли зайшло сонце, я, знесилений і приголомшений, все-таки; пробрався зі своїм почтом до тієї оселі.
Ну, а Тамрачуда, почувши шарудіння, знову застукотів бамбуковою палицею по чаші для милостині. Тоді гість [130] його запитав: «Друже, чого ти й сьогодні не спиш, коли вже нема причини для хвилювання?» Той відповів: «Та знову ж, любий, той капосник, щурячий ватажок, зі своїм виводком завітав сюди. А я з переляку стукаю палицею по чаші». Гість, усміхнувшись, сказав: «Не бійся, друже! Багатство зникло його, і він втратив здатність високо стрибати. То звичне діло для всіх живих істот. Недарма ж кажуть:
Якщо занадто хтось меткий, а інших зневажа людей,
І пишномовний в бесідах - це в нього від багатства йде».
Почувши такі слова, я розгнівався і спробував дострибнути до чаші з наїдками, з якої не спускав очей, але марно: мені забракло сили, і я гепнув на землю. Коли пролунав звук від падіння, мій ворог засміявся і сказав Тамрачуді: «Поглянь, поглянь, от дивина!» А потім додав:
«Той завше сильний, хто багач, якщо багач - то і мудрець,-
Дивись, оцей щуриний цар в загал улився і збіднів.
Отож спокійно спи, от і все. Раз він упав, тепер він у наших руках. Дуже добре про таке сказано:
Змія беззуба - не змія, і слон без муксусу - не слон,
Хто без багатств,- не чоловік, хіба що тільки зветься так».
І став я тоді міркувати: «Нема в мене сили навіть на висоту пальця підстрибнути. Тьху на життя істоти, яка втратила своє багатство!» Недарма кажуть:
У того, хто добро своє у лінощах занапастив,
Діяння сходять нанівець, як у посуху ручаї.
Той, хто багатство розгубив, лишається з одним ім'ям,
Стає безславним, як пирій чи здичавілий вже кунжут.
Той, хто багатство розгубив, чеснотами вже не сяйне,-
Освітлює багатство їх, як осяває сонце світ.
Не так страждає на землі, хто вік у бідності живе,
Як той, хто у достатку жив, затим дощенту розоривсь. [131]
Вже краще стать сухим кущем,- хай їсть черва, жере вогонь
В пустелі чи на солонці, лише б не бути жебраком.
Зневагу бідність виклика, як смілості бракує їй,-
Від неї спекатись спішать, хоч би й просили помогти.
Бажання в душах бідняків спалахують вряди-годи,
Та гасне їхній пал затим - так висихає тіло вдів.
Хоч би і сонячний був день, але коли біда у нас,
Ніхто не бачить того дня: густа пітьма стоїть в очах.
Отак я мучився в душі та нарікав на свою долю і несподівано побачив, що мій скарб кладуть під подушку. Вдосвіта я повернувся до своєї фортеці й з превеликою прикрістю почув пересуди моїх непосидющих слуг: «Еге! Неспроможний повелитель прогодувати нас. Якщо будемо його й далі триматися, то коти вкоротять нам віку. Він нам уже нічим не зарадить! Як-то кажуть:
Царя, який біду несе, а благ ніяких не дає,
Тим, хто прислужує йому, слід кинути заздалегідь».
Почувши такі розмови, я попростував у свою фортецю, та ніхто мене там не привітав. Тоді я подумав: «Будьте прокляті, злидні!» Чудово сказано:
Подружжя мертве без дітей, бідняк для багачів мертвець,
Та й жертва мертва без дарів і без брахманових освят.
Поки я так розмірковував, невдячні лакузи пішли служити моїм ворогам, а ті побачили, що я залишився сам, і почали глузувати з мене. Тоді я, всіма залишений, поринув у йогічний сон і ще більше став зважувати в думці: от якщо б пробратися до того підлого подвижника і, коли він засне, витягти в нього з-під голови скриньку зі скарбом та понести його в мою фортецю, то, напевне, завдяки впливові багатства, я знову буду владарювати. Бо ж сказано:
Той, хто втрача своє добро, страждає тяжко у біді
І немічний, як удова, яка із роду знатного.[132]
Найменші злидні у житті - біда найбільша для живих,
Бо їх і ближні, і рідня вважають за живих мерців.
Найбільше від усіх бідняк в житті принижень зазнає,
Адже нещасть оселя - в нім, він - покидьок, він - злиднів бруд.
Його соромиться рідня, зрікається і кревності,
І узи дружби друзі рвуть, хоча й каурі в них нема.
Принижень втілення - нужда, синонім смерті, склеп бажань,-
Така судьба у бідаків, хоч кров струмує в тілі в них.
Тікає люд від жебраків, як тінь тікає від лампад,
Немов пилюка, піднята козою а чи віником.
Із грудки глини ми, либонь, що за підтірку служить нам,
Здобути користь можемо,- а з бідного ж яка користь?
Коли бідняк приходить в дім, хоч би й з дарунком багачу,
Побачать в ньому прошака... О, прокляте будь жебрання!
І навіть коли я, забираючи назад своє багатство, прийму смерть, тим краще!
Якщо не будеш берегти своє майно від крадіїв
І запримітять предки це - води не приймуть з рук твоїх.
А також
Блаженство вічне жде того, хто віддає своє життя,
Брахмана захищаючи, жону, корову і майно.
Отак надумавшись, пішов я вночі до подвижника і.коли він заснув, швиденько прогриз дірку в скриньці. Та, на лихо, той негідник прокинувся і так лупонув мене бамбуковою палицею, що я мало не випустив дух. Недарма ж кажуть:
І що комусь на долю випада,
Того собі і бог забрать не зможе.
Тож я не побиваюсь, не журюсь:
Присуджене мені чужим не стане».
Ворон і черепаха тоді запитали у Хіраньяки: «Як же Це?», і він пояснив. [133]
Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
