Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова

«Жив в одному місці купець на ім'я Сагарадатта, син якого купив книжку, що продавалася за сто рупій, а в ній було написано:

Побачивши її, Сагарадатта спитав сина: «За скільки, сину, ти купив цю книжку?» - а той відповів: «За сто рупій!» Почувши таку відповідь, батько мовив: «Ну й дурний же ти! Як же з таким розумом ти наживатимеш багатство, коли купуєш за сто рупій книжку, в якій написана лише одна строфа? Отож іди собі, куди хочеш, щоб я тебе тут більше не бачив!» Отак покартавши сина, він вигнав його з дому. А невдаха подався в чужий край, дійшов до якогось міста і зупинився там. Через кілька днів один чоловік спитав його: «Звідкіля, шановний, ти прийшов? І яким ім'ям названий?», а купецький син сказав: «І що комусь на долю випада». Хтось іще його про це спитав, а він знову так само відповів. І так у тому місті всі стали називати його: «І що комусь на долю випада».

Та якось царева дочка, що звалася Чандраваті, у розквіті своєї юності і краси в день великого свята вийшла зі своєю подругою помилуватись містом, і їй сподобався на вроду царський син. Миттю вразили її квіткові стріли бога кохання, і вона прошепотіла подрузі: «Люба, щоб я могла зустрітися з ним, тобі треба в цю ж хвилину відскочити до нього». Подруга, не гаючись, подалась до царевича і сказала: «Мене послала царівна і веліла переказати, що, як тільки вона тебе побачила, бог, який живе у серці в неї, згнітив їй душу, і, коли ти зараз зі мною не підеш, єдиним порятунком для неї буде смерть». Царевич їй відповів: «Гаразд, я піду, тільки скажи, як до неї потрапити?» Подруга пояснила: «Коли споночіє, ти піднімешся на дах палацу по міцному ременю, що звисатиме звідти». Царевич мовив: «Якщо така воля царівни, то я скоряюсь їй». Ну от і домовились вони про все, і подруга поспішила до Чандраваті.

А як настала ніч, то царевич подумав: «Еге, непристойне це діло! Правду ж кажуть: [134]

До того ж

Ось так подумав він і не пішов до царівни на побачення. «І що комусь на долю випада», прогулюючись темної ночі коло біломармурового палацу, побачив звисаючий ремінь і, дивом здивувавшись, виліз по ньому нагору. Коли він з'явився, то царівна, радіючи серцем, ушанувала його і обмиванням, і частуванням, і солодким питвом, і вбранням шовковим та й лягла з ним на ложе, а потім, доторкнувшись до його тіла, вона зазнала втіхи невимовної і вся аж затрепетала від щастя. По хвилі сказала: «Як тільки я побачила тебе, коханий, пристрасть заполонила все моє єство, я віддала тобі своє серце, і ніякого мужа, окрім тебе, воно ніколи не знатиме. Але чому ти не говориш зі мною?» Він промовив: «І що комусь на долю випада»... У царівни в голові майнула думка: «Це хтось інший!» - і вона випровадила його з біломармурового палацу. Купецький син пішов у зруйнований храм і заснув там. А в тому храмі призначив побачення з коханкою начальник варти, озброєний палицею і зашморгом. Коли він туди нагодився і побачив долі заснулого юнака, то, боячись, аби той не розголосив таємниці, розбуркав його: «Ти хто такий, шановний?» Юнак мовив: «І що комусь на долю випада». Тоді начальник варти сказав йому: «Чуєш, зостав цей храм і переночуй у моєму домі». Купецький син погодився, але спросоння нічого не розшолопав і вклався на те ложе, де спала стражникова дочка, молода красуня Вінаява-ті, чекаючи свого коханого. Темна ніч увела дівчину в оману, і вона, прокинувшись, подумала: «Це мій коханий!» Вінаяваті стала його пригощати, вбранням наділяти, одне слово, ушанувала, як годиться, і прийняла з ним шлюб за законом гандгарвів, а тоді, лежачи поруч нього з обличчям, подібним до розквітлого лотоса, запитала: «Чому Це сьогодні, втішаючись зі мною, повелитель мій нічого не каже?» І він озвався: «І що комусь на долю випада». Почувши це, вона подумала: «Все, що неждано з'являється, кепсько кінчається» - і з досадою вигнала того приблуду.[135]

Ось іде він дорогою, а назустріч йому - весільна процесія з гучною музикою; «І що комусь на долю випада» приєднався до процесії. Наречений був родом з якоїсь іншої країни, а звали його Варакірті. І от саме тоді, коли в призначений зірками час біля храму й вівтаря, заздалегідь споруджених коло воріт купецького дому, що стояв край Царської дороги, чекала його наречена в розкішному вбранні, од якого віяло щастям, розлючена тічкою слониха убила свого погонича і, збуджена галасом переляканих людей, помчала у той бік, де справляли весілля. Помітивши слониху, молодий і його почет, рятуючи своє життя, кинулися врозтіч. «І що комусь на Долю випада» здалеку побачив ніжні, сповнені жаху очі дівчини і гукнув їй: «Не бійся, я тебе врятую!» Потім підбіг, обхопив дівчину правою рукою і з неймовірною люттю обрушив цілий потік грубощів на слониху. Коли з веління долі слониха пішла геть і все навкруги втихомирилося, повернувся Варакірті з друзями та родичами і присікався до тестя за те, шо його дочка дісталася хтозна-кому: «Так негоже, тестю! Чого ж це ти доньку, яку мені обіцяв, віддав іншому?» А той сказав: «Та я ж разом з усіма вами тікав од знавіснілого слона, то й сам не знаю, що тут скоїлося». І тоді став докоряти дочці: «Негарно ти, доню, вчинила. Розкажи мені, як це сталося?», а вона на те мовила: «Він захистив мене, коли я от-от мала з життям розстатися, і тому, поки жива я, ніхто інший, крім нього, моєї руки не дістане». Поки вони отак перемовлялись, то й ніч минула.

На другий день уранці, коли місто знову ожило, чутка про події минулої ночі докотилась до царівни, і вона пішла на місце пригоди. Довідалася про ті розмови й дочка начальника варти, яка теж туди поспішила. Почувши про велике збіговисько людей, прибув і сам цар до купецького двору та й спитав: «І що комусь на долю випада», кажи сміливо, що тут сталося?», і той сказав:

А царівна, пригадавши про своє, додала:

Потім заговорила дочка начальника варти:

А купецька дочка почула це й мовила:

Тоді цар звільнив кожну з них, зокрема, від страху, вислухав розповідь про те, що сталося, і,все збагнувши, свою дочку з тисячею сіл приданого, з усім її вбранням, прикрасами та належним почтом віддав за дружину «І що комусь на долю випада», який зажив неабиякої слави, і сказав: «Ти мені - син!», а потім помазав його наслідни-ком престолу. З доброї волі віддав свою дочку йому за жінку і начальник варти та ще й надарував їй одежі, скарбів та багато всього іншого. І став «І що комусь на долю випада», оточений пошаною, щасливо жити в тому місті зі своїми дружинами, батьком, матір'ю та всією родиною, втішаючись радощами. Тому я й кажу:

Отак подумавши про щастя та нещастя, я впав у розпуку, і ось новий мій друг Лагхупатанака привів мене до тебе. Тепер ви знаєте, що примусило мене відцуратись від усього світу». Мантхарака сказала: «Любий, адже він твій справжній друг, бо хоч і голодний був, а ти ж для нього повсякденна їжа, посадовив тебе собі на спину і сюди приніс, і в дорозі також не спокусився з'їсти тебе. Кажуть так:

А також

Ось і я пройнялась до нього безмежним довір'ям, хоч, здавалося б, дружба м'ясоїдних ворон з тими, що живуть у воді, суперечить здоровому глузду. Але правильно сказано:

Так-от, ласкаво прошу, нехай берег цього озера стане для тебе рідною домівкою; не журись за втраченим багатством та через те, що доля закинула тебе на чужину. Правду кажуть:

Ось тому розсудливі, які мають владу над своєю душею, не відчувають потягу до багатства. Недарма кажуть:

А також

І не слід тобі життя на чужині перетворювати на вай-раг'ю - зречення від світу. Бо [138]

Розумний, втративши багатство, ніколи не сидітиме без діла на чужині. Кажуть:

Хто володіє скарбом мудрості, той - нерівня звичайній собі людині, бо

Коли багатство потрапляє до рук недостойного, то внаслідок карми воно гине. Отож усі дні, що ти живеш,- твої, ні на мить не можна втішитися тим, що не твоє. А тебе сюди сама доля привела.

Буває й так: надбав добра, а втішитись не може ним. Неначе Сомілака той, який попав у ліс глухий».

Хіраньяка спитав: «А як це сталося?», і Мантхарака розповіла.

Додати в закладки

  
Переклад Translate