Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
ПРО ВІЙНУ ВОРОН І СОВ
Третя тантра - «Сказання про війну ворон і сов» - починається з таких рядків:
Не слід тому, хто ворогом вам був
І другом став, у чомусь довірятись,-
Адже таки змогли спалить ворони
На гіллі гнізда - мудрих сов оселі.
Ось як це сталося. «Є в одній із країн, Дакшінатьї, місто під назвою Махілароп'я, а неподалік від нього росте крислате густолисте дерево ньягродга, в затінку якого мешкало багато птахів. Жив там чорний, мов грозова хмара, Мегхаварна, повелитель ворон з численним почтом. Він збудував надійну фортецю і повсякчас дбав про зміцнення її, спонукаючи до цього й підданих своїх. Неподалік оселився зі своїми прислужниками, що гніздилися в міжгір'ї, могутній повелитель сов, нищитель ворогів Арімардана. І от цей повелитель сов, здавна ненавидячи своїх сусідів, інколи нападав на котрусь із ворон і летів собі геть, але мало-помалу завдяки наскокам він позганяв усіх ворон з дерева ньягродга. Так часом буває! Адже сказано:
Хто вколисає сам себе, зневажить ворогів своїх,
А чи збайдужить біль душі, той знайде неминучу смерть.
А також
Хто ворога не знищить сам, недузі не запобіжить,
Хоч би який всесильний був, загине від навали їх.
І ось одного дня повелитель ворон скликав усіх радників і звернувся до них з такою промовою: «Тяжкий час настав Для нашого роду - підступний ворог, завжди готовий до нападу, вибираючи слушну годину, щоночі завдає нам великої шкоди. Як же з ним боротися? Ми ж уночі зовсім [153] нічого не бачимо, а вдень не можемо розвідати, де його фортеця, щоб розорити її. То що нам слід робити - помиритися з ним чи воювати, рушати в бойовий похід чи сидьма сидіти, тікати чи дотримуватися нейтралітету?» І тоді вони йому сказали: «Похвально, володарю, що ти запитуєш нас про це. Адже сказано:
Чого б то радник говорив, як не пита його ніхто?
Спитають - відповісти слід,- про радість чи біду - всеодно.
Хто сам повіда новину, яка до краху призведе,-
Хай буде радник чи лестун, його за ворога вважай.
Того, владико, хто б лестив, між слуг неважко відшукать.
Того, хто правду б говорив, нелегко виявить між слуг.
Тому, владико, треба нам від миру далі, в таїні
Зійтись на раду й розсудить, як нам розумно учинить».
І заходився Мегхаварна розпитувати по черзі кожного з п'яти своїх міністрів: Удджівіна, що стрімко злітає, Ануджівіна, який високо ширяє, Праджівіна, котрий угору лине, довговічного Чіраджівіна, Санджівіна. Спершу він звернувся до Удджівіна: «Любий, що в таких обставинах ти вважаєш за потрібне робити?» І той відповів: «Не треба, повелителю, починати війни з могутнім ворогом, бо він нападає у зручний для нього час, і тому з ним слід підтримувати мирні стосунки. Недарма ж кажуть:
Якщо могутній ворог твій, схились перед його мечем,
Тебе не кине твій талан,- ріка назад не потече.
А також
Хто у правді непохитний, доброчесний, благородний
І з братами дружній, мужній,- з тим належить жити в мирі.
Либонь із ницими мирись, як небезпека йде від них:
Коли життя ти збережеш, то й державу порятуєш.
А з тими, хто не раз перемагав у війнах, і поготів треба мирно жити. Бо сказано ж: [154]
Хто в мирі й злагоді живе з непереможним владарем,
Той неодмінно в спілці з ним собі підкорить ворога.
Підтримуй з рівним лад, адже - не визначиш кінця війни,
В діла сумнівні не вдавайсь - так Бріхаспаті наставляв.
Не знаєш про кінець війни - на битву лиш тоді іди,
Як вичерпав три способи - дарунки, дружбу, чвар посів.
Хто відхиля в гордині мир, загине й від слабкого той,-
Так гине горщик, ще сирий, із випаленим стукнувшись.
Із сильним йде на бій слабкий - то для слабкого вірна смерть,-
Розбивши горщик, камінець лишається цілісінький.
До того ж
Спільник, золото, країна - ось три цілі перемоги,
Якщо жодного не буде,- про війну не гоже й думать.
Зжерти мишу зажадавши, кігті зломить лев об камінь,
Під яким нора у миші,- пощастить - здобуде їжу.
Як нема надій на здобич, а чига кривава битва,
Про війну не слід і думать, затівать війну неварто.
Тож тримайсь перед могутнім, як лоза під буревієм,
До змії не уподібнюйсь - бо Лакшмі прихильність втратиш.
Хто тримається лозою, благ великих досягає,
Хто наслідує зміюку, смерть знаходить неминуче.
Воїн, мовби черепаха, лізе в грізну мить у панцир,
А спокійна мить настане, піднімається, мов кобра.
Небезпеку передчувши, злагоду шука розумний,
При непевності не стане брать гарячу зброю в руки.
Ні, немає настанови: «Слід іти на бій із сильним!»
Не підніметься ніколи хмара проти буревію».
Отак Удджівін виклав свої докази на користь примирення, які грунтувались на «Вченні про мир». [156]
Вислухавши його, Мегхаварна звернувся до Санджіві-на: «Хотів би я, любий, почути твої міркування». І той мовив: «Не схильний я, о божественний, до того, щоб примирятися з ворогом. Недарма кажуть:
Дружити з ворогом не слід, хоч би й міцний уклали мир,-
Адже відомо, що окріп кострище може погасить.
А наш ворог жорстокий, ненажерний, він не знає, що таке справедливість, і саме тому не варто тобі з ним дружити. Сказано ж:
Не слід підтримувать зв'язків
Із тим, хто істини не зна.
Яка б угода не була,
А підступів недовго ждать.
Через те я вважаю, що треба йти війною на супостата! Як-то мовиться:
Жорстокий, ненажерливий, ледачий, боягуз, брехун,
Безтурботний, ненадійний,- такого ворога поб'єш.
Крім того, він завдав нам поразки, тож коли ми співатимем гімни на честь миру, ворожий гнів ще дужче розпалюватиметься. Кажуть же:
Де війною йти потрібно, там примирення зашкодить,
Чи розумний буде пирскать на того, хто в лихоманці?
Хто про мир переговори з ворогом веде прелютим,
Той палає, мов олива у світильнику нічному.
Могутній ворог промовляє і говорить абищо. Бо ж сказано:
Лев, зваживши могуть свою, заносить лапу на слона,
Що мало не здурів в жазі, хоча за нього й більший слон.
Малий великого уб'є, якщо його розпалить гнів.
Вбить може лютий лев слона,- так всіх нас Бгарадваджа вчить.
Не можеш силою збороть - обманом ворога здолай.
Переодягшись жінкою, Кічаку Бгіма поборов. [156]
А також,
Коли, як смерть, несхитний цар, то він підкорить ворогів,
Коли він мовчки терпить все - травинка він для ворогів.
Той, хто втрачає весь свій блиск від відблиску суперників,
Своєю з'явою на світ зневажить материнську честь.
Як Лакшмі не вмастилася шафраном крові ворогів,
Не люба, хоч і чарівна, вибагливим чоловікам.
Життя своє змарнує цар, якщо поля в його краю
Не зросять кров'ю вороги і їх дружин потоки сліз».
Так розтлумачив Санджівін «Учення про війну» і, вислухавши його, Мегхаварна звернувся до Ануджівіна: «Повідай, любий, свою думку»,- і той мовив: «О володарю, наш ворог злостивий, дуже сильний, і нема упину його злодіянням, тому не слід з ним ні миритися, ні вести війни; а весь час бути насторожі в поході. Недарма кажуть:
З тим, хто збройно посягає й меж пристойності не знає,
Не вступай ні в мир, ні в спірку, лиш походами погрожуй.
Є походи двох призначень - «оборона» від навали
Й «наступ», ціль одна в якого - домогтися перемоги.
В інший край іти походом, щоб його до рук прибрати,
Вирушати мудрі радять в місяць картика та чайтра.
А якщо у скруті ворог, в нього є місця вразливі,
До звитяжного походу можна будь-коли рушати.
Лиш фортецю укріпивши, воїв доблесних зібравши,
Можна йти у край ворожий, розвідку вперед пославши.
Хто в краю чужім не вивчить ні провізію, ні води,
Той не тільки не звитяжить, а й не вернеться додому.
Отож найдоцільніше вдатись до маневру ухиляння. Бо сказано:
Тому конче необхідний лиш похід другого роду,-
Не війна і не угода з ворогом міцним чи грішним. [157]
Виходом з цього, як пропонують мудрі люди, може бути маневр ухиляння. Недарма кажуть:
Баран, щоб вдарити сильніш, на кілька кроків відступа,-
Перед стрибком цар звірів лев попереду пружиниться.
У кого світлий розум, той обачно діє у житті.
Таїться з заміром своїм, свою приховує мету.
А також
Хто залишає рідний край, лихих уздрівши ворогів,
Той вернеться у рідний край, як Юдгіштхіра, за життя.
Хто ворога не розпізнав і з ним вступає в смертний бій,
Той вскочив до омани сам і до загину рід веде.
А тому, коли ворог вочевидь переважає силою, найкращий спосіб - маневр ухиляння, а не замирення і не війна». Отак Ануджівін виклав «Учення про маневр ухиляння». Після цього Мегхаварна звелів Праджівіну: «А тепер, любий, скажи, що ти думаєш про наше теперішнє становище». Той мовив: «Не подобається мені, повелителю, ні війна, ні замирення, ні маневр ухиляння. Як на мене, то найрозумніша позиція - вичікування. Сказано ж:
Поки у лігві крокодил - потягне в пащу і слона,
А виповзе із лігва він, то і собаки не здола.
До того ж
Як сильний ворог нападе, фортеці ти не залишай,
А друзів доблесних поклич, щоб з тилу ворога розбить.
Хто про нападників прочув, здається страхові в полон
І з рідної країни йде, той не повернеться назад.
Змію, позбавлену зубів, та ще слониху в тічки час,
Поза укріпленням царя - істота знищить будь-яка.
Той, хто у сховищі своїм, здолає сотню ворогів,
Тож краще залишатись в нім, як маєш сильних ворогів.
Тому про сховище подбай,- вояк хоробрих в нім збери,
Вали насип, рови поглиб, як слід до битви приготуйсь [158]
Сховавшись за фортечний мур, готуйся, щоб іти у бій,
Як виживеш - здобудеш край, загинеш - зразу злинеш в рай.
А також відомо:
Слабких, якщо вони в гурті, не зможе дужий подолать.
Які б не віяли вітри, не вирвать їм цупких ліан.
Адже і велетня лісів, хоча б який він дужий був,
Якщо стоїть одинаком, з корінням вирве ураган.
Коли дерева в корені переплелись в однім вузлі,
Вони незборні в єдності, не вирве їх і ураган.
Та того, хто в самотині, хай і хоробрий буде він,
Слабким вважають вороги і легко можуть вбить його».
Отак Праджівін виклав свою думку у вигляді «Вчення про вичікування». Вислухавши його уважно, Мегхаварна звернувся до Чіраджівіна: «А яка, любий, твоя пропозиція?» - і той повів таке: «Мені, божественний, з усіх шести політичних засобів найбільше подобається союз, і, гадаю, його неодмінно треба укласти. Бо сказано:
Блискучий, обдарований, що зробить без помічника?
Вогонь погасне, певно, сам, як не роздмуха вітровій.
Отже, за теперішніх обставин ти, безсумнівно, здібний, повинен знайти союзника, який би допоміг відвернути нещастя. Але якщо ти покинеш свою твердиню й вирушиш кудись, то ніхто тобі нічим не зарадить, і марні будуть мої слова. Тому й кажуть:
У дружбі з бурею вогонь ліси дрімучі палить вщент,
Однак і скалку гасить він - хіба це дружбою назвеш?
Так-от, неодмінно треба об'єднатися з сильним, бо навіть слабкі об'єднуються для оборони. Сказано ж:
Якщо в гаю росте бамбук, не просто так звалить його,
Отак і цар, нехай слабкий, у спілці з друзями міцний.
А яке то щастя мати могутнього союзника! Неспроста Кажуть: [159]
І кого з нас не підносить із великим спілкування?
Так на лотосі краплина виграє, немов перлина.
Без надійного союзника ти нікого збороти не зможеш. Отож я пропоную укласти союз». Таке було «Вчення про союз», викладене Чіраджівіном.
Коли він скінчив, цар Мегхаварна вклонився престарому Стхіраджівіну, який був радником ще в батька Мегха-варни і добре знався на всіх трактатах про політику, й мовив: «О батечку, ось я спитав усіх своїх радників, і кожний з них висловив думку про становище, яке склалося. Обміркуй усе, що ти почув, і скажи, як бути. Порадь мені, будь ласка, що я маю робити?!» Той відповів: «Усі твої міністри, синку, висловили судження, які грунтуються на шастрах про політику, і все, що вони сказали, доцільне, і в дусі часу. Але тепер не обійтись без лукавства. Сказано ж:
Недовіра не зникає ні в час миру, ні в час воєн;
Якщо ворог злий і сильний, як же тут не буть дворушним?
Отак, увійшовши в довір'я до жадібного ворога, можна легко занапастити його. Правду кажуть:
Дай вільно ворогу зрости, а потім вже його розбий.
У горлі зникне мокрота, як більше патоки вживать.
До того ж
Не буде довго жити той, хто правду відкриває всім:
Дурному другу, лікарю й жінкам. Боятись треба хвойд!
Правдивим необхідно буть перед богами і дітьми,
Перед наставником своїм, з несплямленою совістю.
У кого світлі душі, тим властива щира доброта,
А не до щастя жадібним, тим більш - не владарям.
Вдавшись до лукавства, ти, як і досі, житимеш у палаці, а скориставшись жадібністю ворога, виженеш його. І тільки-но десь помітиш у нього дошкульне місце, одразу кидайся туди і роби все, щоб знищити ворога». І тоді спитав Мегхаварна: «Не знав я, батечку, про таку можливість, але як же я дізнаюсь про те дошкульне місце?» Відповів на це Стхіраджівін: «Я не тільки дізнаюся про табір його, синку, а й розвідаю всі дошкульні місця за допомогою наглядачів. Бо сказано ж: [160]
Корова нюхом бачить все, брахмани бачать ведами,
Вивідувачем бачить цар, всі інші - парою очей.
А крім того,
Як тіртхи добре вивчить цар через довірених осіб,
В краю ворожім чи своїм, уникне він найтяжчих втрат».
Спитав після цього Мегхаварна: «Скажи мені, батечку, будь ласка, що таке тіртхи, скільки їх і хто такі ті особи?» І той пояснив: «Благословенний Нарада говорив з цього приводу Юдгіштхірі: «У ворога вісімнадцять довірених осіб, а в тебе - п'ятнадцять і на кожного по три шпигуни. Знаючи це, ти ворога бачитимеш наскрізь». А ще Нарада сказав Юдгіштхірі таке:
«Як знаєш вісімнадцять тіртх у таборі ворожому
Та ще п'ятнадцять у своїм, на кожного - три шпигуни».
Слово тіртха означає тут урядовець, і коли хоч один з таких прислужників стане запроданцем, не минути повелителеві лиха, а з вірними підлеглими володар може досягти великих успіхів. Тіртхи у ворожому таборі це: міністри, пурохіта - головний жрець, воєначальник, спадкоємець престолу, дауварніка - церемоніймейстер, антарвасіка - міністр двору, прашасака - управитель, самахартар - скарбник, самнідхатар - герольд, прадештар - розпорядник, джняпака - окличник, доглядач господарства, охоронець слонів, комендант фортеці, доглядач зброї, охоронець кордонів, в'язничний наглядач, головний над слугами. Так-от, коли між ними всіма пануватиме розбрат, тоді легко буде подолати ворога.
А в тебе це - матінка, годівниця, садівник, постільник, начальник розвідників, звіздар, лікар, водонос, бетельник, наставник, охоронець, квартирмейстер, тримач парасольки, наложниця. Якщо поміж ними не буде злагоди, кепські твої справи. А також
Наставник, лікар, ворожбит розвідають все між своїх,
Між ворогів вивідачем хай буде заклинатель змій.[161]
Крім того,
Хай в стан ворожий підглядач проникне через броди три
Й розвідає розумно там таїн ворожих океан».
Вислухавши старого міністра, Мегхаварна запитав: «А чому, батечку, між воронами й совами точиться постійна війна?», і той відповів:
«У сиву давнину зібралися всі пернаті - гуси, папуги, чаплі, зозулі, горобці, сови, павичі, голуби, сойки, півні та інші птахи й заходилися стурбовано радитися: «Що нам робити? Править нами Вайнатея, але ж він догоджає лише Васудеві, а про нас цей нікчемний повелитель зовсім не дбає і не боронить від капканів та силець птахоловів. Недарма ж кажуть:
Хто полохливих підданих не береже від бід лихих,
Ні, то не цар, не володар! - У цьому сумніву нема.
Народ без повелителя, який про долю б краю дбав,
Це - в океані корабель без стернового і вітрил.
Шістьох людина мусить кинуть,
Як в океані корабель:
Наставника, який чогось навчить не може,
Жерця, нездатного приносить жертви,
Царя, що незугарний боронить підлеглих,
Жону, якій ласкавості бракує,
Та вівчаря, який отари не вигонить із села,
Цирульника, який гуляти в лісі любить».
А зійшлися вони на тому, що потрібно, мовляв, нам, птахам, обрати собі іншого царя! І тоді птаство, угледівши огрядну та поважну сову, постановило: «Якщо ця сова стане над нами раджею, то слід приготувати все необхідне для помазання її на царство». І потім зібрали вони воду з усіх священних тіртх, і настояли сто вісім цілющих коренів, і поставили левиний трон, і намалювали круг земний з сімома материками, океанами, гірськими хребтами,і розстелили тигрячі шкури, і наповнили чаші золотом, і запалили світильники, і понаставляли дзеркал та інших речей, які віщували різні гаразди, і поети виголошували хвалебні вірші, і брахмани вдумливо читали веди, і юні дружини співали. А коли сович зі своєю жінкою Крикалікою збирався вже ступити на царський трон, хтозна-де взявся ворон. «Еге,- подумав він,- що це за пишне зборище всіх пернатих?» Птахи, як помітили його, стали підлабузнюватись: «Далеко слава йде, що найкмітливіший з усіх пернатих - ворон. Кажуть: [162]
Ось найтямущіші: цирульник,
Серед пернатих - ворон,
Серед зубастих - злий шакал,
Серед подвижників - шветамбара.
Отож хотілося б почути його думку. Сказано ж:
Шлях, омріяний в народі, виважений до дрібниці,
Тих, хто діє, неодмінно приведе до перемоги».
Тоді ворон наблизився до них і запитав: «З якої це нагоди вельмишановні зібралися тут і влаштували таке пишне свято?», а вони йому відповіли: «Ой, горе та й годі, нема над нами, пернатими, царя! Через те всі птахи дійшли згоди помазати на царство сову. Скажи й ти своє слово. Ти вчасно прийшов!» Засміявся ворон і прокаркав: «Ну, цієї кривоносої, яка вдень нічогісінько не бачить, не можна наставляти на царство над павичами, гусьми, зозулями, качками, чаплями, папугами, яскравими папужками, журавлями та іншими денними птахами. Тому я вважаю, що не слід обирати сови царицею, бо
Кривоноса, косоока, вже й без гніву неприємна,
А коли скипить у гніві, що тоді вже говорити!
А також
Якщо сову огидну ми поставимо царицею,
Тоді ні в якім ділі нам повік не знати успіху.
У нас за повелителя Вайнатея, то навіщо нам робити царицею ту, яка не бачить удень? У нас є володар, і ні до чого нам обирати іншого, хоча й достойного.
Один могутній цар - добро, якщо багато їх - біда;
Дванадцять зійде в небі сонць і спопелять все на землі.
І навіть саме ім'я нічого доброго вам не принесе. Бо сказано ж:[163]
Одна лиш згадка імені про велич скаже мудрецю.
Ім'я уголос мовлене приборкає злочинця вмить.
А також
У скруті згадане ім'я від лиха може врятувать.
Так вижили колись зайці, згадавши образ місяця».
Спитали тоді пернаті у ворона: «А як же це було?», і він розповів:
Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
