Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
Оповідка друга
«Один шакал, з худющою від голоду шиєю, блукав по всіх усюдах аж поки натрапив на поле бою двох військ і почув дуже страшний звук, що його здалеку доносив вітер. Шакалові стало моторошно, і він подумав: «Ну, пропав я! Але спершу піду й довідаюсь, від чого той шум, і тоді вже втечу звідси. Не можна ні сіло ні впало залишати ліс, у якому жили батьки, діди й прадіди. Бо ж кажуть:
Хто не втрачає розуму ні з жаху, ані з радощів,
Той похапцем не вийде в путь і не зазнає каяття.
Ось я зараз піду й довідаюся, що там гуде». Набрався шакал хоробрості й нишком почвалав на розглядини. Невдовзі побачив литавру. Здивований і зацікавлений, підійшов він до самісінького інструмента, ударив по ньому лапою і на радощах подумав: «Ти диви, скільки мені харчу привалило неждано-негадано. Тут, мабуть, і м'яса, й жиру повно-повнісінько». Він сяк-так роздер туго натягнену шкіру, зробив дірку і дуже задоволений поліз усередину, хоча при цьому і зламав собі зуба. Як же він розчарувався, коли побачив, що там, окрім дерева, нічого немає. І тоді невдаха прочитав таку шлоку:
«Про це раніше я вже чув і сповнивсь райдужних надій,
Однак здобув у ділі цім лиш шкіри й дерева шматки».
Так що не треба боятись ніяких звуків.
Пінгалака сказав: «Поглянь, он увесь мій почет охоплений страхом і прагне порятунку. То хіба ж я сам можу бути спокійний?» - «То не дивина,- відказав Даманака,- слуги завжди поводяться так, як їхні повелителі. Недарма кажуть:
Наука, кінь, кинджал, вино,
Мужчина, лютня, мова й стать слабка,-
Всі чинять шкоду чи приносять користь,
Якщо дістануться людині гідній.[20]
Раджу тобі набратися мужності й сидіти тут, поки я піду й розвідаю, що воно там реве».- «Іди, шановний,- мовив Пінгалака,- спробуй дізнатись». Даманака відповів: «Хоч би що загадав повелитель, здійсненне чи нездійсненне, вірний слуга неодмінно виконає. Бо відомо, що
Ніколи відданий слуга під сумнів не бере наказ -
Чи в пащу кинутись змії, а чи поринуть в океан.
А також
Якщо із тим, що цар звелів, легке то буде, чи важке,
Загаявся слуга, царю звільнитися від нього слід».
І тоді сказав Пінгалака: «Якщо так, любий, тоді йди. Хай щастить тобі». Даманака, вклонившись йому, попрямував туди, звідки долинало ревіння Санджіваки.
Коли Даманака пішов, переляканий Пінгалака подумав: «Ой, нащо я йому так довірився і розповів усе, що маю на душі? А може, тому Даманаці мій ворог заплатить більше, аніж я, і він мене підступно зрадить? Правду кажуть:
Є ті, кого підносить цар, є ті, принижує кого,
Царя ж бо, врешті-решт, вони, шляхетні, можуть погубить.
Ну, а поки він там розбирається, що й до чого, я втечу й сховаюся в іншому місці. Чого доброго, Даманака приведе сюди недруга й занапастить мене. Недарма кажуть:
І сильні можуть не побить слабких та недовірливих;
Довірливих, але міцних, побити можуть і слабкі.
Якщо захочеться комусь щасливо і яскраво жить,
То може він зневажити і Брихаспаті мудрощі.
Чекає успіх на богів, якщо не вірять недругу,
Так Індра ворога свого в утробі Діті знищить зміг».
Отак поміркувавши, Пінгалака сам-один перейшов на інше місце і став спостерігати за стежкою, якою Даманака мав повертатись назад. А Даманака, розгледівши зблизька Санджіваку, переконався, що то був звичайнісінький віл, і подумав: «От як добре вийшло! Тепер я можу й замирити лева з волом, а можу й посіяти поміж ними ворожнечу, і Пінгалака завдяки цьому буде в моїх руках. Бо кажуть: [30]
Докіль не звалиться біда, не слухає міністрів цар,
Хоча шанує їхній рід і з ними попросту живе.
Постійно у тривозі цар - в тім для міністрів користь є,
Одного прагнули б вони, щоб цар не позбувавсь тривог.
Таких міністрів не бува, що не бажали б вад царю,
Не зичили б всіляких бід, не накликали б і хвороб».
З такими думками шакал щодуху помчав до Пінгалаки, а той, угледівши його, одразу ж повернувся на колишнє місце. Даманака ще здалеку низько вклонився і підповз до повелителя. «Скажи мені, шановний,- звернувся до нього лев,- чи ти бачив ту істоту?» Відповів йому Даманака: «За велінням володаря бачив!» - «А ти правду кажеш?» - запитав Пінгалака. І Даманака йому відповів: «Хіба ж можна говорити неправду біля ніг свого хазяїна? Кажуть так:
Хоча й малу брехню
Сказав би ти цареві,
Як за найбільший гріх
За це боги карають.
А також
«Владика - втілення богів». Так Ману сам проголосив.
Шануй царя як божество, повік ні в чім царя не зрадь.
Шануй володаря свого - він втілення усіх богів,
Відтак діла і добрі й злі ідуть від бога та царя».
Пінгалака мовив: «Видно, воістину бачив ти його, о шановний. Але не гніваються великі на малих, і тобі не загрожує падіння. Недарма кажуть:
Трави не вирве буревій, якщо до долу припаде;
Лиш серед рівних справжній муж свій виявляє мужній дух.
А також
Коли бджола, приваблена струмками поту,
Слонового торкнеться лоба в тічки час,
Хоча і сильний, та не гнівається слон -
Лише на рівного спрямовує свій гнів». [31]
І тоді сказав Даманака: «Хай буде так, як сказав великодушний, бо всі ми нікчеми. Що повелитель накаже, те слуги мусять виконувати». і
Пінгалака, зітхаючи, мовив: «А що шановний може зробити?» І Даманака відповів: «Чого тільки розум не здатний ! осягнути?! Неспроста ж кажуть:
Ні зброєю, ні пішими, ані кіньми, ні слонами
Перемоги не здобудеш, якщо розуму не маєш».
І Пінгалака постановив: «Коли так, Даманако, то я поставлю тебе міністром. Відтепер ти будеш відати справами нагород, покарань та ще багато чим».
Тоді Даманака подався до Санджіваки й заторохтів: «Не гайся, не гайся, мерзенний воле! Повелитель Пінгала; ка звелів покликати тебе! Сказав, щоб ти відкинув страх і якомога швидше прибув до нього». Вислухав його Санд-жівака й запитав: «Добродію! А хто такий Пінгалака?» Даманака йому на те таку дав відповідь: «Що, ти не знаєш повелителя Пінгалаку? Гляди, бо клопоту потім не збудешся! Це наш повелитель лев, який сидить під баньяном, оточений безліччю звірів, і звати його Пінгалака». Вислухавши це, Санджівака дуже зажурився і проревів: «Ти, любий, доброчесний і вмієш вправно говорити. Якщо вже я маю з тобою до нього йти, то зроби так, аби мені не було страшно, і щоб повелитель при зустрічі ласкаво зі мною поводився». Даманака відказав йому. «Правду каже добродій, мудрі його слова. Бо
Сягаємо вершин гірських, глибин морських і надр земних,
А царевих таємниць ніколи не сягнути нам.
Побудь поки що тут, а я виберу зручну хвилину й тоді поведу тебе». По цій мові Даманака пішов до Пінгалаки й доповів йому: «Це, велителю, не звичайна істота, а той бик, на якому їздить сам божественний Махешвара. Я став його розпитувати, а він мені сказав, що Махешвара ним задоволений і велів йому пастись на порослих буйною травою берегах Кдлінді. А ще повідав про те, що бог зробив його володарем цього лісу». Пінгалака з острахом мовив: «Тепер я знаю істину. Без милості божої травоїдні не можуть безстрашно блукати в цьому лісі, де повно всякої звірини. А що ж ти йому сказав?» - «Я сказав,- відповів Даманака,- що над цим лісом владарює їздова тварина Чандіки лев Пінгалака. Так-от, шановний, зволь прибути сюди бажаним гостем. Коли постанеш перед його очима, він прийме тебе по-братньому, ти будеш разом з ним їсти й пити, гуляти й веселитися, роз'їжджати на колісниці. Той на все погодився. І я з радістю сказав бикові, що володар лісу звільняє його від страху. Тепер, повелителю, твоя воля». [32]
Почувши таке, Пінгалака проричав: «Добре, розумнику, добре! Та ти не тільки міністр, але й шратрія. Ти ніби з моїм серцем порадився, коли говорив таке. Швидше приведи його сюди і скажи, що він тут буде в цілковитій безпеці. Воістину правдиво мовиться:
Як в царя міністри - мудрі, чесні, гострі, незрадливі,
То й стоїть на них держава, як будівля на колонах.
Крім того,
Міністра видно в час війни, а лікаря - як зніме біль.
Як все гаразд - учений муж, як діло добре йде - мудрець».
Вклонився йому Даманака й побіг до Санджіваки, радіючи в душі: «О, шанує мене повелитель, прислухався до слів моїх. Виходить, поталанило мені. Недарма кажуть:
Вогонь узимку - нам нектар, красуня люба - нам нектар,
Царя прихильність - нам нектар, кисляк із рисом - нам нектар».
От дістався він до Санджіваки й з повагою звернувся до нього: «О друже, на моє прохання мій повелитель звільнив тебе від страху, тому сміливо рушай до нього. Діставши милість державця ти мусиш дотримуватись такої поведінки, як і я. Своєї гордині ні в якому разі не виявляй. А я за твоєю згодою візьму на себе весь тягар царевих справ, зайнявши посаду міністра. Коли так учинимо, то ми з тобою зазнаємо царського щастя.
До тих людей багатство йде, у кого є мисливця хист -
Одні загонять дичину, а забиває інший хтось.
А також [33]
Хто не шанує царських слуг, хоч би якого сану був,
Як Дантіла, небавом той загубить службу при дворі».
Санджівака запитав: «А як це може статися?» І Дама-нака заходився розповідати.
Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
