Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
Оповідка чотирнадцята
«Є цар на ім'я Нанда, чоловік Землі, володіння якого простяглись аж до самого Світового Океану, що огортає Землю. Нанда прославився силою і мужністю, і слава його була подібна до чистобілого сяйва зимового місяця, а підставка для ніг віддзеркалювала блиск діадем підвладних йому численних володарів. За головного міністра в нього був Вараручі, що опанував усі шастри й проник в суть усіх речей. Його дружина Джая, яку він страшенно кохав, мала примхливу вдачу і частенько сварилася з ним через любовні незгоди. Нещасному Вараручі ніяк не вдавалось її уласкавити. Нарешті він спитав: «Скажи мені, люба, чим я можу тебе порадувати? Що ти захочеш, те я й зроблю». Вона йому на це відповіла: «Коли ти при повні поголиш собі голову і впадеш мені до ніг, то я зміню гнів на ласку!» І тільки-но чоловік уволив її волю, вона дуже зраділа.
А дружина самого Нанди, розгнівавшись, нічим не могла вдовольнитись. Він став благати її: «Кохана, без тебе я не можу й миті прожити. Я ладен упасти перед тобою на коліна, аби тебе власкавити». Вона йому відповіла: «Ось, якщо ти візьмеш у рот вуздечку, а потім, як я сяду тобі на спину і примушу тебе скакати, й ти іржатимеш, немов кінь, тоді я буду щаслива». Погодився на це раджа.
А вранці, коли цар увійшов до зали ради і побачив голомозого Вараручі, він спитав свого міністра: «Чого це ти, Вараручі, поголився з доброго дива?», а міністр йому й відповів:
«Муж усе ладен зробити, як його попросить жінка:
Хоч не кінь, заржати може, голову собі поголить». [231]
Так ось ти, лиходію, морське страховиську, такий самий раб своєї жінки, як Нанда й Вараручі!»
Караламукха їй на те сказав: «Слухай, Рактамукхо, хоч я й задумав проти тебе капость, але дуже прошу тебе, змилуйся наді мною, порадь, як мені житло своє відібрати?» Рактамукха мовила: «Ой, недоумку, я ж тобі все розтлумачила, а ти ніяк не розбереш.
Той, хто мудрих не послуха, пиховито їх зневажить,
Сам собі погибель знайде, як ото верблюд од лева».
Спитав Караламукха: «Як це?», і Рактамукха розповіла.
Оповідка п'ятнадцята«В одному місті жив-був колісник на ім'я Мандаматі. Ніщо в нього не ладналось, і тому він купив верблюдицю та й заходився її годувати й напувати. Потім вона зійшлася з верблюдом, понесла і згодом у тяжких муках привела на світ верблюденя. День і ніч паслася верблюдиця в приміських гаях, смакуючи молодими пагінцями бамбука, манго, палаші і просто на очах повніла та кращала, її дитинча теж незабаром вигналося в могутнього верблюда. Мандаматі доїв верблюдицю і годував свою сім'ю, а на знак ніжності до верблюденяти повісив йому на шию дзвіночок.
Принагідно колісник подумав: «Ой, чого це я займаюсь казна-чим? Я ж годую родину завдяки тому, що пасу верблюдицю. Мабуть, треба пошукати якогось іншого ремесла. Та й грошенят тоді підроблю!» От прийшов він якось додому і сказав жінці: «Знаєш, люба, що я надумався? На цих верблюдах можна добре розжитися. Якщо ти згодна, то позичмо в когось грошей, а я піду в країну Гурджару й куплю ще одну верблюдицю. Тільки ж ти гляди цих двійко, поки я повернуся». Потім колісник подався в Гурджару й привів звідтіля нову верблюдицю. Згодом у нього розвелося ціле стадо верблюдів, що принесло йому достаток. Пастухам, які стерегли худобу, він щороку давав по одній верблюдиці.
Верблюденята ходили пастися в навколишні гаї, скубли там ніжні пагінці й траву, тамували спрагу озерною водою, а надвечір, пустуючи, неквапом вертались додому. Але те, що вродилося найперше, не трималося гурту й завжди пихато чалапало позаду. Верблюди загомоніли: [232]
«Чого це дурне верблюденя від стада відбивається, та ще й теленькає своїм дзвіночком? Коли якийсь хижак наскочить, то йому лиха не минути!» Одного разу верблюди опинилися в густому лісі, а невдовзі, принаджений дзвіночком, прибіг туди лев і, побачивши верблюдів, пішов за ними назирці. Коли стадо спустилось до водопою, а потім дружно рушило додому, лев перетяв дорогу тому верблюденяті з дзвіночком, яке, плентаючись позаду, безтурботно підстрибувало та забавлялося. Тільки-но верблюд вийшов з лісу, лев накинувся на нього, вчепився зубами в шию і задушив його. Тому я й кажу:
Той, хто мудрих не послуха, пиховито їх зневажить,
Сам собі погибель знайде, як ото верблюд од лева».
Вислухавши все, Караламукха мовив: «Люба, Рактамукхо,
Метиковані на шастрах нам підказують, що дружба
Виника на сьомім кроці,- слухай, що я жду від дружби.
Хто дає поради іншим та добра їм лиш бажає,
Той ні в цім, ні в іншім світі не зазна тяжкого лиха.
Я тебе довіку шануватиму, тільки дай мені добру пораду:
Не така вже в тім заслуга - доброму добро зробити,
Мудрі тих найбільш шанують, хто добром на зло одвітить».
Рактамукха розсудливо сказала: «Ну, тоді, любий, тобі треба піти і вступити в бій з недругом, який зайняв твоє житло.
Якщо уб'ють - сягнеш небес, як будеш жить - одержиш дім,
Здобудеш тільки у бою котрусь - чи ту, чи ту з чеснот.
Недарма кажуть:
Перед могутнім ти схились, героя щиро пошануй,
Дай жебракові дещицю і мужність рівному яви».
Спитав Караламукха: «А як же це?», і Рактамукха розповіла. [233]
Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
