Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
Оповідка шістнадцята
«Жив у якійсь лісистій місцевості дуже пронозливий і хитрий шакал Махачатурака. От колись, блукаючи лісом, він натрапив на тіло дохлого слона і хоч заходив до нього з усіх боків, прокусити твердої слонячої шкури не вдавалося. А тут саме й лев нагодився. Шакал, помітивши його, миттю розпластався, так що аж пучок його шерсті на голові торкнувся землі, і, молитовно склавши лапи, заволав до лева: «Я твій покірний слуга і заради тебе стережу цього слона. Зволь покуштувати його, повелителю!» Лев зиркнув на нього і проричав: «Еге, я ніколи не їм тієї істоти, якої сам не зборов! Дарую тобі цього слона!» Почувши таке, шакал радісно мовив: «Гідне діло, володарю, наділяти ласкою своєю підлеглих. Правду кажуть:
Великий чоловік і в скруті
Не втратить гідності своєї -
І мушля навіть на кострищі
Не втратить білизни своєї».
По цих словах лев зник у хащах, а незабаром з'явився тигр, і шакал, побачивши його, подумав: «Ну ось, одного пройдисвіта спекався, упавши ниць перед ним, тепер якось треба цього спровадити! Але з таким героєм можна впоратися лише тоді, коли посварити його з кимось. Кажуть:
Там, де не діють заклики, ні умовляння, ні дари,
До сварки треба вдатися, щоб непокірного скорить.
Навіть той, кому притаманні високі чесноти, не може уникнути сварки. Сказано ж:
Як стулки в мушлі розщепить, то можна виявити в ній
Чудові, ніби божество, перлини бездоганних форм».
Після цих роздумів шакал підступив до тигра, витягнув шию і здивовано мовив: «Чого це ти, шановний, заліз просто в лащу смерті? Цього слона убив лев і приставив мене стерегти його, а сам пішов робити обмивання. Він мені суворо-пресуворо наказав: «Якщо сюди приблудиться тигр, ти нишком дай мені про це знати, і тоді я змушений буду вигнати з цього лісу всіх тигрів за те, що один заброда строщив слона, якого я вбив, і залишив самі недогризки. Віднині я матиму зло на тигрів!» Переляканий тигр став [234] просити шакала: «О сину щасливої матері, врятуй мені життя. Коли сюди повернеться лев, ти, будь ласка, не обмовся ні словом про те, що зі мною розмовляв»,- і пустився навтьоки.
Тільки-но він зник з очей, як прибіг леопард, а шакал побачив його й подумав: «Ну, в цього ікла міцні. Спробую примусити його роздерти шкуру слона»,- і звернувся до леопарда з такими словами: «О сину щасливої матері, чому це тебе так давно не видно, де ти пропадав? Ой, ти, я бачу, голодний! То будь моїм гостем. Он лежить слон, убитий левом, який призначив мене охороняти здобич. Так-от, поки повелителя немає, поласуй м'ясцем, а тоді тікай швидше». Леопард сказав на те: «Коли так, то не слід мені їсти цього м'яса, бо лише за життя можна зазнати радощів. Недарма кажуть:
Споживать голодний має їстівне, лиш то - пожива.
Перетравиться у шлунку, на добро людині піде.
Краще, поки живий, дремену я звідсіля!» - «Чого це ти такий нерішучий? - мовив шакал.- Відпочинь трохи, попоїж, а як він надійде, я тебе здалеку попереджу». Коли леопард наважився на це й роздер шкуру слона, шакал заторохтів: «О сину щасливої матері, він вже йде. Той лев наближається!» Плямистий з переляку накивав п'ятами, аж залопотіло! Та заледве Махачатурака став призволя-тись м'ясом, де не взявся другий розлютований шакал. Махачатурака побачив, що той йому рівня, і прочитав таку шлоку:
«Споживать голодний має їстівне, лиш то - пожива.
Перетравиться у шлунку, на добро людині піде».
Потім накинувся на нього, геть покусав гострими зубами й загнав його аж на край світу, а сам заходився наминати м'ясо того слона.
Отож і ти ворога свого, одного з тобою роду, переможи у битві і зроби так, щоб його й духу поблизу не було. Інакше він тебе при нагоді занапастить. Тому й кажуть:
Перед могутнім ти схились, героя щиро пошануй,
Дай жебракові дещицю і мужність рівному яви.
Від корів дарів чекаєм, просвітління - від брахманів,
Від жінок - кокетування, від рідні - підступних вчинків. [235]
А також
Ніжні, мов квітки, красуні, і смачної вдосталь їжі
В чужині, та горе в тому, що боїшся - родич зрадить».
Спитав Караламукха: «Та як же це?», і Рактамукха розповіла.
Оповідка сімнадцята«Жив у невеличкому селищі рябий собака Чітранга. Якось там був страшенний голод; лихо спостигло людей зненацька, одна за одною вимирали сім'ї, і тому собаки та інші тварини порозбігалися звідтіль по всіх усюдах. Чітранга почув, що десь дають щедру милостиню і, охлялий від голоду, почвалав у чужий край та й приблудився до якогось міста. Там на подвір'ї одного господаря він, з ласки його доброї жінки, досхочу наїдався, та коли виходив за ворота, на нього накидалась ціла зграя тамтешніх собак і шарпала зубами за боки. Чітранга тоді й подумав: «Ой, нема нічого кращого за рідний край. Хоч там і голодно, але спокійно, ніхто на тебе не нападає. Піду я, мабуть, додому»,- та й помандрував на батьківщину. Ось повертається він з чужини, а родичі його й питають: «Слухай, Чітранго, розкажи нам, як там на чужині? Що то за країна? Що там люди роблять? Що їдять? Як бавлять час?» Чітранга на те відповів: «Ну, що я вам розкажу?
Ніжні, мов квітки, красуні, і смачної вдосталь їжі
В чужині, та лихо в тому, що боїшся завше зради».
Діставши таку пораду, Караламукха попрощався з Рак-тамукхою і поспішив до своєї домівки. Там він зчепився з ворогом, який засів у його оселі, завдяки своїй мужності здолав його і став щасливо жити, не відаючи горя. Справедливо про це говориться:
Яка від щастя може бути радість,
Коли воно здобуте не в боріннях,-
Старезний віл і той траві радіє,
Хоча вона й перепада від долі.
Отак закінчується четверта тантра, що називається «Втрата набутого».
На цьому завершується четверта тантра в «Панчатантрі», створеній достойним Вішнушарманом.
Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
