Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
Оповідка десята
«В якомусь місті правив цар на ім'я Бгадрасена, який мав дочку Ратнаваті, що славилася і розумом, і красою. Та ось один ракшас надумався її викрасти. Щоночі він приходив і втішався з нею, але ніяк не міг забрати дівчину з собою, бо її дуже пильно охороняли. А вона, віддаючись йому, чомусь страшенно тремтіла. Так минав час. Одного разу ракшас прийшов і став у закутку покою. І тоді царівна сказала своїй подрузі: «Поглянь, люба, з першими сутінками завжди приходить сюди отой Вікала і терзає мене. Може, ти знаєш, як спекатися цього бузувіра?» Почувши такі слова, ракшас подумав: «Мабуть, сюди ще хтось унадився, аби вкрасти її, та не може. Ось я перекинуся в коня і, стоячи в табуні, побачу, яку подобу й силу він має». Ракшас так і зробив. А тим часом у палац пробрався конокрад і, вибравши того коня, в якого перетворився ракшас, бо, видно, вважав його найкращим, вискочив на нього верхи. І тоді ракшас подумав: «Напевно, він і є той самий Вікала, який, вважаючи мене злодієм, розлютився і прийшов сюди, щоб убити мене. Як же повестися?» Поки він так розмірковував, конокрад вправив йому в рот вудила й щосили вперіщив його батогом. Той, перелякавшись, помчав галопом, а злодій, коли вже опинився далеченько від палацу, став натягувати повіддя, щоб зупинити коня, проте він летів усе швидше й швидше. Конокрад утямив, що його намагання марні, і подумав: «Нема ніде таких коней, які не слухалися б вудил. Це, мабуть, ракшас у вигляді коня! Отож як побачу десь пухку землю, відразу ж там упаду, бо інакше живим не залишуся». І, покладаючи всі надії на своє божество, він ухопився за гілляку дерева вата, повз яке мчав на коні, та й повис на ньому. Роз'єднавшись, кінь і вершник до глибини душі зраділи, що тепер зостануться живими.
Так випало, що саме на тому дереві жила мавпа, колишня ракшасова приятелька. Побачивши переляканого рак-шаса, вона гукнула: «Гей, друже, чого ти відмахуєшся, наче від бджоли? Це ж, людино, твоя їжа, то проковтни її!» Той, почувши голос мавпи, знічено спинився, прибрав свого попереднього вигляду й повернув назад. Злодій, зметикувавши все, розгнівано вхопив мавпу за хвіст і прикусив зубами. А та подумала, що конокрад перевершив силою самого ракшаса, змружила від нестерпного болю очі й з переляку не промовила більше ані слова. Ракшас [262] озирнувся і, побачивши незвичайне видовище, виголосив таку шлоку:
«Із виразу твого лиця я бачу, мавпо, ти в біді,
Твій хвіст Вікала прикусив,- хто вирветься, той буде жить».
І по тих словах він помер. Отож відпусти мене додому. А тобі доведеться залишитися тут і пожинати плоди своєї жадібності».
Той, що тримав колесо, мовив: «О, нема на те причини, за велінням долі трапляється з людьми і добре, й лихе. Кажуть:
Хоча міцну фортецю мав Равана
І Ушанаси дар - вояцтво й зброю,
І океан служив за рів з водою,
А все одно загинув з волі Долі.
А також
Сліпець, горбун, тригрудая царівна
Хоч і не праведно себе вели,
Але мети своєї досягли,
Розпорядилася так ними Доля».
Той, що знайшов золото, спитав: «Як саме?», і той, що тримав колесо, розповів.
Оповідка одинадцята«Стоїть на земному крузі в Уттарапатсі, в північних краях, місто, що зветься Мадгупурам, де правив колись цар на ймення Мадгусена. І, на нещастя, цариця народила йому тригруду дівчинку, а він, дізнавшись про це, сказав доглядачеві жіночих покоїв: «Слухай-но, візьми оту тригруду й занеси далеко в ліс, куди ніхто не ходить». Вислухав царя доглядач і мовив: «Відомо, великий держав-че, що народження тригрудої діви передвіщає страшне лихо, але все ж таки слід покликати брахманів і спитати їх, щоб не порушити порядку, заведеного в обох світах. Бо
Хто не соромиться питать, старається запам'ятать,
У того ум, мов лотос той, в промінні сонячнім зроста. [263]
А також
Якщо чогось не знаєш ти, докладно розпитати слід,-
Колись, питаючи, брахман з ракшасових лабет звільнивсь».
Раджа спитав: «А як це сталося?», і доглядач розповів.
Оповідка дванадцята«О божественний, в одному лісистому краї жив ракшас на ім'я Чандокарма. Якось блукаючи лісом, він зустрів брахмана і, вискочивши йому на плечі, звелів: «Ану, чеши уперед, до озера!» Той злякався і поніс його. Раптом брахман помітив, що в ракшаса такі ніжні ноги, як нутро лотоса, і він спитав: «Чому це в тебе такі ніжні ноги?» А той озвався: «Це все через те, що я дав обітницю ніколи не торкатися обмитою ногою землі». Почувши таке, брахман одразу зметикував, яким способом можна позбутися халепи. Коли вони дісталися до озера, ракшас мовив: «Чуєш, брахмане, поки я робитиму обмивання й поклоня-тимусь богам, ти не смій нікуди відходити, стій біля води». Брахман подумав: «Ось він богам помолиться, а тоді з'їсть мене. Треба швидше тікати звідси, поки цей водяник не став мені на спину мокрими ногами»,- і накивав п'ятами. А ракшас, боячись порушити обітницю, не зміг вискочити брахманові на спину. Ось тому я й кажу:
Якщо чогось не знаєш ти, докладно розпитати слід,-
Колись, питаючи, брахман з ракшасових лабет звільнивсь».
Вислухавши розповідь доглядача жіночих покоїв, раджа скликав брахманів і мовив: «О брахмани, в мене три-груда дочка народилася, а це ж передвіщає лихо, то порадьте мені, що з нею робити?» Ті сказали: «О божественний, зволь вислухати нас:
Якщо народиться дочка без чогось, або з зайвим чимсь,
То чоловіка смерть чека, не тільки смерть, але й ганьба.
Якщо тригруда вже найшлась, то батькові її грозить
Загибель прикра і швидка, у цьому сумніву нема. [264]
Тому, о божественний, тобі не можна дивитись на неї, а коли її хтось візьме за жінку, то треба, не гаючись, вигнати молоде подружжя з країни. Якщо так учиниш, то ні на цьому, ні на тому світі провини не буде». Раджа вислухав їх і звелів повсюди оголосити під барабанний дроб: «Хто візьме за жінку тригруду царівну, той матиме сто тисяч золотих і буде вигнаний з країни!» Чимало води збігло, поки про це оголошували, проте ніхто не бажав одружуватися з тригрудою. Тим часом дівчину ховали від людського ока й пильно охороняли в якійсь криївці. Там вона й стріла розквіт юності.
А в тому місті жив сліпий, який ходив з горбатим повожатим Мантхаракою. Одного разу почули вони барабанний дроб і надумалися так: «Треба доторкнутись до того барабана на знак згоди, тоді, якщо нам поталанить, і дівчина буде наша, і сто тисяч золотих придбаємо. При таких грошах ми житимем у розкоші. А коли через ваду царівни нам доведеться смерть прийняти, то й шкодувати не буде за чим - доволі набідувались на цьому світі. Сказано ж:
Сором'язливість і благородство,
Стійкість перед натиском нещасть,
Щиросердість і любов до близьких,
Шастр знання і світлий розум,
Ніби у наставника богів,
Твердість віри, чистота звичаїв,-
Все оце доступне людям,
Тим, які живуть в достатку».
Потім сліпий пішов до барабана, доторкнувся до нього і мовив: «Гей, візьму я ту дівчину за жінку, якщо раджа віддасть її мені!» Тоді царські слуги доповіли раджі: «О божественний, сліпий чоловік доторкнувся до барабана. То яке буде розпорядження? Що слід робити?» І раджа сказав:
«Недоторканний чи сліпий, прокажений чи глухий
Із віном дівку хай бере й геть з краю рідного іде».
За церевим наказом стражники привели його на берег річки, по законному обряду віддали йому тригруду дівчину із ста тисячами золотих, посадовили на корабель і сказали мореплавцям: «Одвезіть цього сліпого з жінкою та горбатим повожатим у чужий край і висадіть їх в якомусь місті». Як сказали мореплавцям, так вони й зробили. А ті троє купили будинок і стали в ньому щасливо жити собі, поживати. Сліпий здебільшого валявся на лежанці, а горбатий порався в господі. Але по якомусь там часі в тригрудої з горбатим стався гріх. Правду кажуть: [265]
Якщо вогонь бува, як лід,
А повня в небі - мов огонь,
Морська вода - неначе мед,
То і порядні всі жінки.
І ось одного дня тригруда сказала горбатому: «О любий, якби нам цього сліпого зі світу звести, то ми удвох жили б собі щасливо. Може б, ти знайшов десь такої отрути, від якої він не зміг би очей розплющити?» І от, блукаючи містом, горбатий наткнувся на мертву чорну змію. Він на радощах приніс її додому і сказав тригрудій: «Ось, голубко, роздобув я чорну змію. Ти посічи її на дрібні шматочки, змішай їх із сухим імбиром і, оскільки сліпий нічого не бачить, дай йому цього м'яса замість риби, яку він дуже любить. Сліпець тоді відразу ж гигне». Вона розпалила вогонь, порубала чорну змію на маленькі шматочки, поскладала в горщок і поставила його на вогонь. Потім шанобливо сказала своєму чоловікові: «Ось, любий мій, я тобі рибки принесла, яку ти завжди просиш, і поставила її варити. А ти візьми ложку й помішуй, щоб вона не пригоріла, поки я щось інше робитиму».
А в того від радості аж слина покотилася. Він швидко підвівся, взяв ложку й почав мішати м'ясо. Та ось від чудодійної пари, що здіймалася з отруйного м'яса, в сліпого сповзла з очей полуда. Він сприйняв це як велике благо й заходився розтирати очі аж до сліз. Ну, а коли сліпий став зрячий, то відразу ж побачив, що в молоці не риба, а шматки чорної змії варяться. Він подумав собі: «Та що ж це таке? Жінка сказала, що в молоці риба, а тут плавають шматки чорної змії! Невже наміряється тригруда вбити мене? А може, це витівки горбаня або когось іншого?!» Отак поміркувавши, він удав, що, як і раніше, нічогісінько не бачить.
Недоторканний чи сліпий, прокажений чи глухий
Із віном дівку хай бере й геть з краю рідного іде. [266]
Тим часом повернувся горбань і без ніякої остороги почав з тригрудою обніматися, цілуватися та всіляко втішатися. А удаваний сліпець, як побачив це, прожогом зіскочив з лежанки і, не маючи під рукою ніякої підходящої зброї, розгнівано вхопив горбаня за обидві ноги, нап'явся, розмахнувся і вдарив свою милу в саме серце. І ось від того могутнього удару третя грудь у неї сплюснулася і вбгалася всередину, а горбатий, що саме головою влучив у тригруду, став стрункий.
Тож я й кажу:
Недоторканний чи сліпий, прокажений чи глухий
Із віном дівку хай бере й геть з краю рідного іде».
І сказав той, що знайшов золото: «Воістину так! Добро за велінням долі твориться, і справедливі слова людини мають збуватися. Але як не крути, а тобі судилось померти. До того ж:
Народжена з одного лона,
Але коли голів є дві,
Що пожирають різну їжу,
Загине, ніби птах Бгаранда».
Той, що тримав колесо, запитав: «Як же це так?», і той, що знайшов золото, розповів.
Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
