Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
Оповідка четверта
«В одній, бог його знає якій, країні, є святилище, де проживав подвижник Девашарман. Завдяки продажу подарованої йому добрими людьми одежі з тонкого полотна він дуже розбагатів і перестав довіряти будь-кому, а торбину з грішми носив завжди під пахвою. Правду кажуть:
Багато назбирать добра - біда, набуте зберегти - біда,
І зиск, і витрати - біда. Багатство - джерело нещасть.
От якось шахрай Ашадгабгуті, який славився викраденням чужого добра, помітивши, що подвижник ховає торбину з грішми, подумав собі: «Як би це мені оте багатство вкрасти? Пробити дірку в стіні святилища важко - вона дуже міцна. Перелізти через ворота не можна - занадто високі. Краще я спробую вдатись до лестощів, і він тоді довіриться мені. Адже ж кажуть:
Не стать державцем без жаги, без пристрасті - не полюбить,
Глупак не скаже теплих слів, не буде щирий хитруном».
Отак розсудивши, подався він до подвижника й мовив: «Ом! Слава Шіві!» Потім віддав уклін і смиренно сказав:[40]
«О господарю, нема глузду в цьому світі, юність - немов гірська річка, життя згорає, як трава у вогні, втіхи подібні до хмар в холодну пору року, стосунки між друзями, дружинами, синами, прислужниками - то лиш сон нетривкий. Я все це осягнув. Тепер не знаю, що робити, аби здолати океан буття». Вислухавши його, Девашарман з повагою сказав: «Сину мій, щасливий ти, що вже замолоду дійшов до неприйняття світу. Бо ж кажуть:
Хто втихомиривсь з юних літ, той вмиротворивсь назавжди.
В тих вмиротворення мине, у кого жили вже сухі.
Спочатку в душу, там - і в плоть приходить старість до добряг,
І йде до тіла крадіїв, але ніколи - до душі.
А раз ти питаєш мене, яким чином переправитися через океан буття, то послухай, коли твоя ласка, таке:
Як шудра а чи чандала посипле коси попелом
І справить Шіві заповіт - він мовби Шівою стає.
Хто шестизначну прочита молитву і лінгаму квіт
Жбурне на маківку гори - в цім світі знов не оживе».
По цих словах Ашадгабгуті впав до ніг подвижника, обхопив їх руками й шанобливо мовив: «То напоум же мене, господарю, наклади на мене випробування!» - на що Девашарман відказав: «Уволю я твою волю, сину, дам випробування, але не слід тобі серед ночі ступати в святилище, бо пустельники, такі як ти і я, прагнуть самотності. Сказано ж:
Рід гине від благих, цар - від дурних порад,
подвижник - від застілля,
Від збайдужіння - жрець, чесноти - від пліток,
від недовір'я - дружба.
Від балувань - дитя, з надуживань - любов,
від неуваги - жінка.
Від нехтування - лан, від марноти - добро,
від марнотратства - гроші.
Так-от після того, як приймеш обітницю, ти спатимеш на подвір'ї святилища у хижі з соломи». [41]
Ашадгабгуті відповів йому: «Святе веління твоє, добродію. Ти поможеш мені досягти найвищого». З дозволу Девашармана він змайстрував собі ложе і став, як сказано в шастрах, вести учнівське життя. Він робив усе, навіть розтирав наставникові руки й ноги, аби тільки догодити йому. Проте мудрець, як і раніше, ні на мить не випускав з-під пахви торбини з грішми. Так минав час, і от якось Ашадгабгуті задумався: «Ой, ніколи він мені не довіриться. А що, як я його заколю мечем, або дам йому отрути, або заріжу, як скотину?» Поки він так міркував, прийшов з якогось села син одного з учнів Девашармана, щоб запросити його в гості, і сказав: «Шановний господарю, завітайте, будьте ласкаві, до нашої оселі, де відбуватиметься церемонія покладання вінків, сплетених з куші». Девашар-ман дуже зрадів, що його запросили й разом з Ашадгабгуті вирушив у дорогу. Коли вони дійшли до якоїсь річки, Девашарман витягнув з-під пахви торбинку з грішми, поклав її в мішок і, залишивши його на березі, скупався, помолився богу й сказав: «Слухай, Ашадгабгуті, поки я сходжу до вітру, ти з цієї торбини, присвяченої Йогешварі, ока не спускай»,- та й пішов. Ашадгабгуті тільки того й треба було. Він дочекався, поки подвижник зайшов за кущі, ухопив торбину й дав тягу. А Девашарман, цілком звірившись на улюбленого учня, спокійно робив своє діло і раптом помітив, що в овечій отарі зчепилися два барани. Вони раз по раз люто накидались один на одного, і з лобів у них уже юшила кров. А тим часом шакал, опинившись на арені їхньої боротьби, заходився злизувати її язиком. Угледівши таке, Девашарман подумав: «От дурний шакал, якщо барани зіткнуться, смерті йому не минути». Так і сталося. Коли барани знову вступили в бійку, вони розчавили шакала, який з насолодою облизував кров. Девашарман пожурився за ним, а потім попрямував туди, де залишив своє добро. Але ні торбини з грішми, ні Ашадгабгуті, якому він доручив стерегти її, на місці не було. Подвижник обшукав усе довкола, проте нічогісінько не знайшов. Тоді він скрикнув: «Ой-ой, пограбували мене!» - і звалився без тями додолу. А коли опритомнів, став бідкатись: «Як же ти обдурив мене, Ашадгабгуті! Відгукнися, повернися!», а потім рушив у дорогу, сподіваючись натрапити на слід того пройдисвіта...
Блукав він довго і аж надвечір дістався до села, з якого саме виходив ткач зі своєю жінкою, видно, поспішали в місто скуштувати хмільного. От до нього й звернувся [42] Девашарман: «О вельмишановний, ось уже й сонце сідає, а я прийшов до тебе як гість. Нікого в цьому селі я не знаю. Тож дотримай закону гостинності. Бо ж кажуть:
Якщо надвечір зайде гість, його гостинно стріти слід,
І до господаря у дім із часом прийде благодать.
До того ж
Привітне слово і вода, земля і ліжко із трави
У доброчинних хазяїв для гостя знайдуться завжди.
Вітання, бесіда - сто жертв, вода для обмивання ніг,
Це - мов шаноба для вітця, мов Шамбгу в гості завітав».
Вислухавши його, ткач сказав своїй жінці: «Іди, люба, додому і гарно прийми гостя! Приготуй для нього, як годиться, воду для обмивання ніг, частування, ложе і сама залишайся там, а я, як домовились, принесу чогось випити»,- та й пішов до міста. А жінка його була розпусна і, думаючи в душі про свого коханця Девадатту, взяла з собою подвижника і, всміхаючись, пішла додому. Недарма ж кажуть:
Коли похмурий день, дощить,
Чи ніч, хоч в око стрель, й дрімає місто,
Й чоловіки в краях далеких,
Це для жінок розпусних благодать.
А також
Охоча до таємних стріч,
Красуня, звісно, зовсім не цінує
Ні ковдрою застеленого ліжка,
Ані уважного до неї чоловіка.
Болять розпусниці зальоти мужа,
Його любов - кістки судомить,
Гірчать його слова солодкі,-
Немає щастя у сім'ї гріховній.
Ні осуд, ні знеславлена сім'я,
Ані в'язниця, ні життю загроза,-
До всього байдуже розбещеній жоні,
Якій із іншим бавитись кортить. [43]
Прийшла ткачиха додому, підвела Девашармана до поламаного, незасланого ліжка й сказала так: «О шановний, я зараз піду до своєї подруги, а ти поки що влаштовуйся тут у моїй домівці. Я там не забарюся». Перейнята думами про любовну зустріч з Девадаттою, вона вийшла з подвір'я й побачила свого чоловіка, що повертався з міста. Ткач уже був напідпитку, веселенький і спотикався на кожному кроці; чуб у нього скуйовдився, а в руках він тримав глечик з хмільним питвом. Тільки-но блудниця помітила свого чоловіченька, вона швиденько побігла назад у дім і, поскидавши з себе всі прикраси, вдала, ніби нічого не сталося. Але ткача здивувало те, що його мила була якось дивно, не по-домашньому вдягнута, і він мимохіть пригадав чутки, що давно вже стали до нього доходити. Пересуди гнітили йому душу, проте ткач намагався не виказувати свого настрою. Однак тепер, побачивши, що дружина поводиться не так, як завжди, він повірив чуткам і, охоплений гнівом, присікався до неї: «Куди це ти, шльондро, гріховоднице, зібралася?!» А вона йому на те: «Та я ж з тобою разом у дім увійшла і нікуди не збиралася! А ти, мабуть, уже допився до того, що й плетеш неподобне! Правду, видно, кажуть:
Як на землю повалився й несусвітне щось плете -
Ось прикмети достеменні, що напивсь до очамріння.
Всього наскрізь трясе, десь одяг загубив,
страшна запала неміч,
Став грубіянить всім, чіплятись до людей -
з Варуною зустрівся,
Як сонце з неба йде, на нього подивись,-
розсіює проміння,
Втрачає гідний блиск і багровіє так,
неначе зле на землю».
Ткач вислухав жінчині нарікання і сказав: «Давно я, шльондро, чую розмови про тебе, а сьогодні сам переконався, що то були не плітки! Ось я тобі зараз дам!» Ухопивши палицю, він добряче гамселив свою благовірну, потім міцно прив'язав її до стовпа, а сам, одурманений хмелем, заснув мертвим сном.
Подруга ткачихи, яка була одружена з цирульником, дізналася, що чоловік тієї спить, мов убитий, прийшла до неї й мовила: «Подруженько, твій Девадатта чекає на тебе, [44] біжи швидше до нього». А та озивається: «Ти поглянь, на кого я схожа! Як же я йому покажусь? Піди до мого коханого й передай йому, що не можу я сьогодні ввечері з ним зустрітися».
«Е, ні, мила,- сказала цирульничка.- Не так чинять зрадливі дружини. Говорять же:
Тих народження я славлю,
Хто жадає, мов верблюд,
Плоди солодкі добувати,
Яка б їх доля не чекала.
А також
Сумнівно, що є інший світ,-
Чого лиш людські язики не плещуть,-
Але, коли коханий поруч,
Блажен, хто юності куштує плід.
До того ж
Втішатись випаде в самотині,-
Розпусниця зрадіє і потворі,
їй чоловік не буде милий,
Хоч би яким він був вродливцем».
Тоді ткачиха мовила: «Скажи, коли знаєш, як же я, міцно зв'язана, туди піду? А тут іще й спить мій осоружний чоловік!» Цирульникова дружина на те відповіла: «Люба подруго моя, та він же п'яний як чіп і прокинеться лише тоді, коли блисне промінчик сонця. Зараз я тебе звільню і прив'яжу себе замість тебе, а ти поспішай до Девадатти!» Та їй сказала: «Хай так і буде!» Тоді цирульникова дружина розв'язала подругу, сама стала на її місце і прив'язалась до стовпа, а приятельку послала туди, де на неї чекав Девадатта. Незабаром після цього прокинувся ткач. Майже тверезий, він не був такий сердитий. «Чуєш, негіднице,- гукнув він до жінки,- якщо від сьогодні ти сидітимеш дома і станеш покірною, я тебе розв'яжу». Цирульникова дружина, остерігаючись, аби ткач не впізнав її, причаїлась і мовчала. А той вів своєї. Вона ж не промовила жодного слова. Тоді розлючений ткач ухопив гострий кинджал і відтяв їй кінчик носа. Учинивши так, сказав: "У. гультяйко, залишайся тепер тут. Я більше тобі не [45] догоджатиму!» - та й знову заснув. Голодний і зажурений Девашарман, який втратив свої гроші, був свідком усіх тих жіночих витівок.
Згодом, ткачева жінка, натішившись досхочу з Девадат-тою, сповнена істинного щастя, повернулась додому й сказала цирульниковій дружині: «Бажаю тобі добра. А чи не прокидався мій харцизяка?» Та відповіла: «Добра то добра, але я ось без кінчика носа зосталася. Відв'яжи мене швидше. Я побіжу додому, поки твій іще спить!» Так вона й зробила.
На другий день ткач прокинувся і знову заходився вичитувати жінці: «Ну, шльондро, ти й сьогодні не скажеш нічого? Я ж тобі ще гірше вкою - вуха повідрізаю, або щось інше!» А вона йому обурено сказала: «Тьху на тебе, негіднику, коли ти здатний скалічити й спотворити мене, вірну свою дружину! Нехай почують про це всі хранителі світу:
Сонце, Місяць, Вогонь, Вітер,
Земля, Небеса, Води і Яма,
День і Ніч, Надвечір'я і Дгарма -
Всім їм відомі помисли людські.
Якщо я, о боги, чиста душею і з чужим чоловіком не втішалася, то зробіть, великі, щоб ніс у мене був, як раніше, не поранений, а коли я хоч у думці согрішила з іншим чоловіком, то спопеліть мене!» А потім сказала своєму чоловікові: «Ось поглянь, лиходію, силою моєї непорочності ніс у мене на місці, який був, такий і є».
Ткач узяв скіпку, присвітив і побачив, що ніс у жінки таки справді цілий, а на землі розпливалася калюжа крові; віддалік стояв подвижник. Здивований ткач мигцем одв'язав дружину, поклав у ліжко і став голубити її та милувати. А Девашарман, який, не вірячи своїм очам, споглядав усе це, промовив:
«Шамбари хитрі витівки, одурювання Намучі,
Уміння Балі махлювать,- відоме все ж бо це жінкам.
На сміх сміється і вона, на плач співчутливо сплакне,
Уміє і нелюблячи ласкавим словом підкорить.
Май Ушанаси мудрість всю і Брихаспаті всі знання -
З умом жіночим не зрівнять. Як від жінок нам вберегтись? [46]
Лжу видають за істину, а істина для них - олжа.
Чоловікам як у житті їх вберегти і захистить?!
І десь іще сказано:
Безтямно не захоплюйтесь жінками,
Не потурайте владі їхній.
Для них той, хто в захопленні безтямнім,
За ляльку править, як без крил ворона.
Які слова солодкі у жінок,
А лоскотно вони у груди б'ють.
В них серце - крига, мед на язиці,
Отрута халахала в серці тім.
Отож, впиваючись цілунком в губи,
Мужчина б'є у шалі кулаком:
Його до себе зерня щастя вабить.
Дух лотоса так зманює бджілок.
А також
У ліжку неслухняну, непокори смерч,
цю старань губительку,
Вмістилище обманів, хитрощів клубок,
цю гріхів посудину,
Це поле підступів, що й мудрі не збагнуть,
оцю погубу дгарми
Із жалом кобри,- хто істоту цю створив
в страшній подобі жінки?
Не перечислити, чим знаджувать мужчин
дано газелеоким:
І персів твердістю, й живим вогнем очей,
грайливістю в обличчі,
Знадливістю речень, округлістю принад,
чутливістю у серці,
Непевністю в ділах,- це сховище гріхів
завжди мужчинам любе.
Вони і в сміх, вони і в плач, аби здобути успіх,
Примусять вірить будь-кого і будь-кому не вірять.
Мужчинам не ганьбити гідність роду!
Жінок слід оминать, як оминають з прахом урну. [47]
Ці ж ніжністю спочатку зваблюють мужчин,
А, впевнившись, що ті вже в сітях Ками,
Водити починають, ніби рибку,
Яка з гачком наживку проковтнула.
До того ж
Хиткі, як хвилі, спалахнуть на мить у шалі,
Немов на заході хмарки із відблиском червоним.
Усе узявши від мужчин, геть відганяють їх.
Так непотрібний лак обтрушують із ніг.
Брехня, пожадливість, обман, свавільність, невситимий шал,
Занедбаність і глупота - цього в жінок хоч відбавляй.
Отруйне їхнє все нутро, зваблива зовнішність.
Хго їх такими спородив, як гунджаки підступний плід?»
Так ось ткачева жінка дуже перелякалася подвижника, який роздумував серед ночі. А її подруга повернулась додому, тримаючи в руці відрізаного носа, й скрушно подумала: «Що ж я робитиму тепер?» Поки витівниця міркувала та журилася, як вона з такою раною житиме, її чоловік, що мав податись вранці до міста, де чекало на нього безліч справ, уже стоячи у дверях, попросив: «Голубонько, принеси-но мені швидше торбинку з бритвою - я піду поголю володаря!» А та, опинившись дома з відрізаним носом, удаючи, що страшенно запоралася, витягла з торбинки бритву й кинула її чоловікові межи очі. Цирульник спересердя, що вона кидає бритву без торби, шпурнув бритву назад і влучив нею жінці просто в обличчя. Тут вона з несамовитим криком і вибігла надвір, здійняла руки й заголосила: «Ой людоньки, ви тільки подивіться, що цей бузовір, тихий та смирний, наробив! Він же мені одрізав носа! Рятуйте! Рятуйте!» На лемент поприбігали цареві слуги, добряче відшмагали палицями голяра і разом з його безносою дружиною повели туди, де чинилось правосуддя, і сказали: «Звольте, судді достойні, вислухати історію про те, як цирульник ні за що ні про що відрізав носа своїй жінці. Покарайте його так, як він того заслуговує». Вислухали все засідателі та й спитали: «Гей, цирульнику, чого це ти дружину свою скалічив? Вона що, з іншим зійшлася, зрадила тебе чи, може, прокралася? Скажи, [48] чим вона перед тобою завинила?» Але геть побитий цирульник не міг вимовити ані слова. Судді побачили, що він мовчить, і вирішили: «Мабуть, правду повідали слуги цареві! Він злочинець, а його нещасна дружина нічим не провинилась перед ним. Сказано ж:
Бліде обличчя, голос підупав.
Розгублено відвагу, зір лякливий.
Ось той бридкий людини стан,
Коли проймає страх за скоєні гріхи.
А також
Холодний піт біжить з чола і, мов заїка, розмовля,
Він не іде, а кривуля,- ознаки тих, хто скоїв гріх.
Якщо тремтить, мов лист сухий, ступа з потупленим лицем,-
Людину з виглядом таким за злодія вважать не гріх.
Бо
Якщо не винен чоловік, не гнеться він перед судом,
У нього гнів горить в очах, і він упевнений в собі.
Отже, з усього видно, що цирульник винен, бо намагався вбити жінку. За це його слід посадити на палю».
Девашарман, побачивши, як ведуть сердешного на страту, звернувся до виконавців закону: «О судді, цю жінку поранив не цирульник, а зовсім інший чоловік. Перукар живе пристойно. Вислухайте мене, коли ваша ласка:
Шакала вбили барани - це звідниці лиха крутня.
Мене пограбував крадій,- три горя з власної вини».
І тоді судді спитали: «Як же це сталося?» Девашарман розповів їм три правдиві історії. Вислухавши його, вони Дуже здивувались, відпустили цирульника й мовили:
Брахмана, жінку, дитинча, пустельника і хирляка
Карать невільно. А проте за гріх тяжкий скалічить слід».
А ту, яка через свої плутощі лишилася без носа, цар звелів позбавити й вух. Коли все було так і вчинено, заспокоєний [49] Девашарман, що, втративши багатство, мало не знавіснів, попрямував до своєї оселі. Тому я й кажу:
«Шакала вбили барани,- це звідниці лиха крутня.
Мене пограбував крадій,- три горя з власної вини».
Каратака запитав: «А як же той крутій Ашадгабгуті зміг обдурити Девашармана?» І Даманака йому на це відповів:
«Є обманщики хитрющі - не збагне обману й Брахма,-
Тож у Вішну обернувшись, ткач царівну взяв за жінку».
Зацікавлений Каратака мовив: «Як же це сталося, брате?» І Даманака повідав йому про те.
Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
