Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
Оповідка п'ята
«В одному містечку жили двоє друзів - ткач і колісник. Вони з самого дитинства товаришували, скрізь ходили разом і так проводили час. Та одної погожої днини у селищному храмі, присвяченому якомусь божеству, влаштували розкішне свято на честь виїзду священної колісниці. Зібралось там багато блазнів і танцівниць, різного люду з усіх усюд. І, як завжди, походжали в тому натовпі і двоє друзів. Аж ось помітили вони цареву дочку, що виїхала в паланкіні в оточенні євнухів та іншої челяді помилуватися ' божеством. Царівна сяяла гордою красою. Ткач як поба- і чив її, так одразу ж, немов труєний чи скорений лихою зіркою, вражений стрілами бога кохання, впав на землю. Колісник, бачачи, що з ним сталося, не знав, куди подітися від горя. Він з допомогою надійних людей приніс його до себе додому. Коли цілителі та заклинателі привели недужого до тями, колісник спитав його: «Скажи мені, друже, чого це ти раптом зомлів? Розкажи мені все, як було». Ткач відповів йому: «Ну, гаразд, раз ти просиш, то я відкрию тобі таїну свого серця. Якщо ти справжній друг, зроби мені велику ласку - розклади погребальне вогнище. Може, я прошу забагато, то прости мені». Після цих гірких слів колісникові на очі навернулися сльози, і він, затинаючись, промовив: «Друже мій, чого ти впав у такий розпач? Я зроблю все, що зможу. Недарма кажуть:[50]
З допомогою багатства та ще зілля й заклинання
Мудрецеві всього можна досягти у цьому світі.
Гадаю, все це розвіє твою тугу». Ткач йому відповів: «ОЙ друже мій вірний, ніщо вже не розвіє моєї туги, а тому дай мені швидше спокійно померти». А колісник сказав: «Повідай мені про своє горе, що так тебе пригнітило, і коли справді не можна буде зарадити йому, то я разом з тобою зійду на погребальне вогнище. Не переживу я розлуки». Тоді ткач йому й каже: «Так-от, друже, в ту мить, коли я побачив цареву дочку в паланкіні, бог, на корогві якого - морське чудовисько, прирік мене до такого стану. Несила мені терпіти любовні муки». Колісник співчутливо вислухав ткачеву сповідь і, усміхаючись, мовив: «Якщо в цьому річ, то чому б нам не пошукати щастя. Сьогодні ж я спробую влаштувати тобі зустріч з нею».- «Приятелю,- озвався ткач,- де ми, а де покої царівни? Туди ж нікому доступу немає, всюди царська варта стоїть. Навіщо ти втішаєш мене марними обіцянками?» На це колісник відповів: «Ти зараз, друже, переконаєшся в силі знань моїх»,- і показав йому Вайнатею, що рухався з допомогою важеля. Зроблений він був з пір'я, шкіри та дерева, мав при собі раковину, метальний диск, палицю, каустхубу й лотос. Потім колісник посадовив ткача на Вайнатею, на якому літав Вішну, надав другові подоби самого Вішну і, навчивши користуватися важелем, сказав: «Ну, тепер ти у божій подобі проберешся вночі до покою царівни, що міститься на сьомому поверсі палацу, лишившись з нею наодинці, явишся їй, дурненькій, як сам Васу-дева. Тож уласкав її солодкими речами, вчини, як заповідав Вагсьяяна, і оволодій нею».
Отак напоумлений, ткач у подобі Васудеви потай влетів У покій царівни і мовив: «Чому ти спиш, царівно? Прокинься! Я залишив добуту з океану пристрасну Лакшмі й прилетів до тебе. То зіллімося ж у любовних обіймах». А вона, побачивши перед собою чотирирукого, який сидів на Гару-Ді при всій своїй зброї, з каменем справдження бажань, здивувалася цьому, підвелася з ложа і сказала: «Господи, я ж не свята, а звичайнісінька собі земна дівчина, богові ж, який освячує всі три світи, треба поклонятись. Хіба я можу з тобою зійтися?» Ткач одповів: «О щасливице, істину ти мовиш, милостива. Однак, моя дружина Радга Народилася в пастушачій сім'ї. Так само, як колись до неї, спУстився тепер я до тебе!» Вислухала його царівна і мовила: «Ну, якщо так, боже, то треба спитати дозволу в мого батька. Він усе обміркує і віддасть мене за тебе». Але ткач сказав їй: «Люба моя, не можу я людям показуватись. Навіщо нам зайві розмови? Ти віддайся мені за законом гандгарвів. А коли батько противитиметься, то я його з усім його родом на порох зітру». По цих словах він скочив з Гаруди, взяв царівну, яка вся тремтіла і мало не плакала від сорому і страху, повів до ложа, і вони вдвох провели решту ночі,-дотримуючи заповідей Ватсьяяни; а тільки-но стало займатись на світ, ткач непомітно полетів до своєї домівки. Отак він без остороги довгенько вчащав до неї, забувши про все на світі. [51]
Але якось один з євнухів побачив на нижній губі дівчини сліди від укусів і мовив: «Напевно, царева дочка скуштувала мужчини - про те свідчать знаки на її тілі. Та як же це могло статись, коли палац так пильно охороняється? Треба негайно доповісти раджі!» Обміркувавши все, євнухи пішли до царя й сказали: «Нічого ми не відаємо, повелителю, але хтось пробирається в покій до царівни, хоч він і надійно охороняється». Ця звістка дуже засмутила державця, і той подумав:
«Дочка прийшла на світ - великий клопіт.
«За кого видать?» - батька непокоїть.
З ким буде щасна, з ким нещасна буде?
Дочка для батька завжди тільки горе.
А також
Дочка прийшла на світ, і стогне мати.
Покіль росте - уся рідня в тривозі.
Та й видать заміж - на добро чи лихо?
Не відокремиш від дочки нещастя».
Чого тільки раджа не перебрав у думці, а потім сказав своїй дружині: «Божественна, як би нам дізнатися, чи то правда, що євнухи повіли. На зухвальця, який таке виробляє, чатує страшна смерть». Цариця переполошилась, побігла в покій до дочки й побачила її зранену губу та подряпини на тілі. І тоді цариця сказала: «Чого ж це ти, грішнице, роду нашого недостойна, цноти своєї не зберегла? Хто він, той смертник, що ходить до тебе по ночах? Скажи мені чисту правду!» Дівчина, зніяковівши, потупила очі й розповіла їй про Вішну, подоби якого набрав [52] ткач. У матері від радості аж душа стрепенулась, і вона поспішила до царя, щоб поділитися з ним новиною. «Божественний,- мовила жінка,- ти щасливий! До нашої дочки щоночі навідується сам Нараяна, і вона з ним у шлюбі за законом гандгарвів. Так-от, сьогодні вночі підійдімо до слухового вікна і хоч одним оком гляньмо на нього. Але не забудь, що з людьми він не розмовляє». Окрилений цар, якого взяла нетерплячка, ледве дочекався кінця дня, що видався йому вічністю. А коли надворі споночіло, цар і цариця примостились біля слухового вікна так, щоб їм видно було небо. Незабаром вони побачили дивину: з високості на Гаруді спускався Нараяна, прикрашений усіма належними ознаками - і раковиною, і метальним диском, і палицею, і лотосом. Державець, серце якого немов сповнилося амрітою, сказав: «Люба, ми найщасливіші за всіх, бо з нашою дочкою втішається сам Нараяна; це завдяки йому справджуються наші бажання. Тепер я з допомогою такого зятя підкорю всю землю!» Дійшовши такої думки, він повів своє військо на сусідні країни, правителі яких стали чинити йому відчайдушний опір, тільки-но той перетяв їхні кордони.
А через царицю раджа переказав дочці таке: «Донечко, люба моя, коли ти будеш з нашим зятем Нараяною, то запитай його, чи це справедливо, щоб усі ті царі проти мене війну вели? Після того, як він тобі все розтлумачить, попроси, щоб наслав на ворогів моїх лихоліття». І от, коли вночі до царівни з'явився ткач, вона шанобливо звернулась до нього: «Якщо ти, Великий Боже, доводишся моєму батькові зятем, то було б добре, аби царям, які з ним ворогують, не пощастило... Зроби таку ласку, нашли на всіх його ворогів лихоліття».
Ткач сказав їй: «Чи варто говорити про це кохана моя? Так і буде з недругами твого батька. Хай не тривожиться. В одну мить я їх знищу впень своєю палицею й метальним диском. Повір мені!» Тим часом вороги розорили вже всю країну; останнім оплотом царя стала його фортеця. А цар, який не знав, що під виглядом Вішну криється простий ткач, безперестану посилав йому такі дорогоцінні пахощі як агуру, камфора, мускус та інші, вельми розкішний одяг, всілякі добірні страви та напої і вустами дочки своєї благав: «О святий боже, вранці неодмінно впаде наша фортеця, бо нестача зерна й топлива призвела до того, що людей, які ослабли й не в змозі далі битися, чекає неминуча смерть! Тепер, коли ти знаєш усе, відверни біду в слушний час!» [53]
Почувши це, ткач задумався: «Якщо фортеця справді впаде, то мені доведеться розлучитися з коханою. Я, мабуть, сяду на Гаруду, при всій зброї злечу в небо й покажусь людям. Коли вони визнають мене за самого Васу-деву, то охоплені страхом царі зі своїми воїнами загинуть. Сказано ж: і
Хай в змії нема отрути - голова ж таки лякає,
Є отрута чи немає - а капшук страшить роздутий.
Ну, а коли я, захищаючи фортецю, загину, тим краще. Бо ж кажуть:
Тих, хто брахмана ради і владики,
Корови ради, жінки і фортеці
Своїм життям пожертвувать готовий,
Чека на небесах блаженних доля».
На світанку, спорядившись до бою, він сказав своїй1 коханій: «Люба моя, скуштую я сьогодні плоті і крові ворожої, замість питва, але ніщо не може зрівнятися з твоїми обіймами! Однак, не послухати тебе не смію. Удосвіта я з військом вирушаю з міста на битву. Літаючи в небі, я всіх тих царків здолаю, позбавлю блиску й спроваджу на шлях вічного блаженства. Ті, кого я сам уб'ю, хоч вони й грішними були, опиняться в раю Вайкунтха, а хто загине, тікаючи з поля бою, в рай не попаде». Вислухала його царева дочка, пішла до батька і все йому розповіла. Раджа, вдячний дочці за звістку, підвівся рано-вранці й з добре озброєним військом став до бою. Ткач, який приготувався зустріти свій смертний час, взяв у руки лук, сів на Гаруду, злетів у небо і теж подався на битву.
А тим часом справжній Великий Нараяна тільки-но подумав про пожирача змій, як Вайнатея миттю постав перед його очима. Бог сказав йому: «О Гарудо, ти, певно, знаєш, що ткач, прибравши мою подобу й літаючи на дерев'яному Гаруді, втішається щастям з царською дочкою». Той озвався: «Все це, божественний, мені відомо. То що маєм діяти?» Найдостойніший Нараяна мовив: «Сьогодні ткач пішов на вірну смерть. Його, звісно, може прошити стрілою будь-який воїн. Коли він загине, поміж людей піде поголос, що ось, мовляв, од стріли звичайного воїна і Вішну, і Гаруда попадали на землю, а після цього ніхто вже нам з тобою жертвоприношень не робитиме. Отож негайно [54] втілишся в дерев'яного Гаруду, а я вселюся в ткача і знищу всіх ворогів, загибель яких ще більше нас возвеличить». І тоді Гаруда сказав: «Бути на цьому»,- і одразу вчинив, як було велено, а Найдостойніший Нараяна вселився в тіло ткача. Завдяки могутності Нараяни ткач, літаючи в небі, озброєний раковиною, метальним диском, палицею та луком, немов граючись, за одну мить поборов усіх найхороб-ріших воїнів і знеславив їх. Після цього й раджа зі своїм військом кинувся в бій і прикінчив усіх ворогів.
І от серед людей пішла чутка, ніби тому, що царевим зятем був не хто інший, як сам Вішну, вороги зазнали поразки. Ткач побачив, що всі недруги мертві, і, перейнятий радістю, спустився з небес. Тоді й цар, і радники його, і городяни, впізнавши в ньому жителя свого міста, запитали: «Та як же це могло бути?» І він повідав про все, що сталося, з самого початку. Цар, душу якого звеселили ткачеві мудрощі та слава, що він укрився нею, здолавши ворогів, перед очима всього люду влаштував, як і годилося за звичаєм, весілля ткача з царівною і не лише дочку, а й царство йому віддав. Ну, а ткач з головою поринув у любощі зі своєю коханою, втішаючись насолодами, спізнаючи суть усього живого. Ось через те й кажуть:
Є обманщики хитрющі - не збагне обману й Брахма,-
Тож, у Вішну обернувшись, ткач царівну взяв за жінку».
Вислухавши все це, Каратака мовив: «Коли так, то що ж нам робити?» Даманака йому сказав: «Отут мені допоможе мій розум, завдяки якому я перехитрую пана Санджіваку. Бо,
Якщо вступає в дію розум,
Загубить він володаря й країну,-
Адже стріла, яка летить до цілі,
Спроможна вбить когось або поранить».
І сказав на це Каратака: «Хоч розуму й не позичати, але ти не зможеш розлучити Пінгалаки з Санджівакою». Даманака відповів: «Інколи, брате, буває, що й нездібний успіху досягає. Як то мовиться:
Що можна хитрістю зробить, на те тобі забракне сили,-
Ворона, нитку кинувши, зміюку чорну заклює».
Спитав Каратака: «А як це?», і Даманака розповів. [55]
Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
