Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
На другий день намірилась Прабгаваті йти, а папуга й мовить:
«Як заманеться, так і дій, ляклива,
Якщо, божественна, вчинить зумієш,
Так, як Сантіка була вчинила,
Коли Сваччханду й мужа визволяла.
Є таке місто під назвою Корахада, а в ньому правив доброчесний цар Гунапрія. Жив там і купець Содгака з вірною дружиною Сантікою. А другого купця жінку звали Сваччханда, що була вкрай примхлива й розпусна. Вона все підбивала клинці до Содгаки, та ніяк не могла його спокусити. Одного разу пішов він поклонитися якші Моноратхі, а вслід за ним у храм прошмигнула й Сваччханда, яка хитрощами, ласками та різними премудрощами таки домоглася свого.
Правду кажуть:
На праведнім шляху мужчина доти,
Допоки почуття трима в покорі
І сором зберігає; не тоді,
Як в серце стріли поглядів уп'ються,
Що навіть скелі рушать з лука брів,
Натягнених від вуха і до вуха,
Оперені розкриллям довгих вій.
А міські стражі помітили, що пара залишилась на самоті у храмі, взяли та й оточили його. Сантіка, як почула, що скоїлося, увечері під гучні сурми прийшла до храму якші і сказала стражам: «Я дала обітницю поклонитися в цей день якші і покласти в безлюдному місці їжу для нього. Ось, візьміть гроші і пропустіть мене».
Вони так і зробили - взяли гроші і впустили її в храм. Тоді вона переодяглася в одежу Сваччханди, а та - в її, і, таким чином, Сваччханда вийшла з храму, а Сантіка залишилася з чоловіком. Вранці, коли всі побачили, що купець був у храмі зі своєю жінкою, стражів присоромили». [305]
Вислухавши цю розповідь, Прабгаваті заснула.
Така дев'ятнадцята з сімдесяти оповідок папуги.
Питає Прабгаваті на другий день дозволу піти, а папуга їй і каже:
«Іди, божественна, туди, де з іншим заживеш утіх,
Якщо, мов Келіка, свого зумієш мужа обдурить.
На березі річки Сабграматі є селище Шанкхапур, і жив там багатий селянин, якого звали Сура, а в нього була дружина Келіка, розпусна і хитра. І от вона полюбилася з брахманом із села Сіддгешварапура, що за річкою. Щоночі за допомогою сусідки жінка переправлялась через річку і йшла до свого коханця. Про це довідався її чоловік і сам захотів усе перевірити, але коли він підходив до берега, його помітила Келіка. Вона швиденько набрала у глечик води, уквітчала статую богині Бгаттаріки, обмила її, і як заздалегідь було домовлено, сказала: «Хазяєчко, ти ж не раз говорила мені: «Якщо не обмиєш Сіддгешварі, то через п'ять днів твій чоловік помре. Коли правдиві твої слова, хай чоловік мій довго живе!»
Сусідка мовила: «Істинно так!» Чоловік, почувши це, дуже зрадів і нишком пішов додому, щоб його ніхто не помітив».
Вислухавши цю історію, Прабгаваті заснула.
Така двадцята з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день, коли Прабгаваті спитала в папуги, чи можна їй піти розважитись, він сказав:
«Це, божественна, не грішно, йди, якщо тебе в дорозі
Напоумлювать у всьому буде розум Мандодарі».
«А як саме?» - зацікавилась Прабгаваті. Папуга почав розповідати: «Є таке місто Пратіштхана, в якому правив колись золотосяйний цар Хемапрабга, а за головного міністра в нього був святий та божий Шруташіла, і жив там зі своєю дружиною Мохіні пребагатий купець Яшодгара, який віддав заміж свою дочку Мандодарі за купця Шрі-ватса, що приїхав з Кантіпурі. Молодята любилися, мов голуб'ята. Однак сусідка-звідниця, пащекувата Дамштра-карала, звела Мандодарі з царевичем. Сталось так, що Мандодарі завагітніла, і їй, як це буває в жінок при надії, страшенно забажалось поласувати павиним м'ясом. Вона [306] засмажила улюбленого царевого павича і з'їла його. А цар, як довідався, що десь подівся павич, їсти й пити перестав, бо трапезувати він міг тільки у присутності свого улюбленця. Коли загупали барабани, сповіщаючи про те, що зник птах, одного з них торкнулася звідниця - здогадалась вона: то, мабуть, якась вагітна жінка не стерпіла і з'їла павича. Незабаром вона напросилась провідати вагітну Мандодарі. Прийняли звідницю з великими почестями.
Бо ж кажуть:
Благородні люди ніжність виявляють до жінок,
Виявляють шанобливість до шанованих осіб,
Героїзм - у вражім стані, до наставників - увагу,
А поміж святих - поштивість, між слабих людей -покору,
Гордість до зарозумілих, до негідників - презирство,-
Ось достойних чоловіка вісім згаданих чеснот.
Геть усе вона вивідала в довірливої Мандодари про злощасного павича, а потім узяла та й зрадила її довір'я. Недарма кажуть:
І сам ти не звіряйсь тому, хто не звіряється тобі,
Не дуже бо звіряйсь тому, хто сповідається тобі.
З довіри виникає страх, який під корінь підсіка.
Бува в житті, що чоловік від жінки має щось таїть
І від ровесників своїх, а дещо - й від своїх дітей.
Отож усе нам зважить слід, перш ніж беремось говорить.
Знову ж таки:
У слові недруга вмій розгадати смисл.
Мчать газелі необачні на закличний ріг мисливця,
Підступу не зрозумівши в пресолодких звуках.
В «Кіратарджунія» теж мовиться:
Йдуть до загибелі всі дурноверхі,
Які дурисвітів не сміють ошукать,
І ті їх гублять, ніби гострі стріли,
Які впиваються в беззахисні тіла.[307]
Випитала все підступна звідниця у купчихи й донесла міністрові, а він - цареві, а той і каже:
«Якщо сам навіч не бачив, не піднось як вірогідне,
Якщо навіть і побачив, розберися достеменно,
Що правдиве чи брехливе, що до діла чи без діла,
Що путяще чи непутнє, недоречне чи доречне.
Не могла цього зробити дружина купця над купцями мого міста. Чого сам не бачив, не слід з того кепкувати!»
Міністр покликав звідницю і сказав їй те ж саме, а вона посадовила міністра в скриню і поставила її в оселі Мандодарі, нібито на схов. А потім прийшла до неї та й каже: «От і добре, любонько, що ти павича з'їла. Бо то ж правда:
Із усіх м'ясив найкраще м'ясо оленя й газелі,
Черепахи, антилопи, павича, змії й куріпки».
І вона знову почала випитувати в молодиці про оту пригоду з павичем. А коли красуня заходилась розповідати, звідниця крадькома постукала по віку скрині, щоб міністр, який в ній причаївся, вслухався в розмову. Як же з цієї халепи купець, його жінка, його батько, а її свекор, виберуться тепер? Ось у чому загадка. Отож кажуть:
Людина в товаристві ницих
Нічого доброго не знайде,
Адже мерзотник, де не був би,
Залишиться ним назавжди.
Бо ниций тільки вміє шкодить іншим.
Допомогти чи щось поліпшить незугарний.
До їжі миша кошик прогризе,
А полагодити бракує їй уміння.
У зіткненнях із підлими людьми
Чеснотливі збавляють в тілі.
Поглянь: так із сезамового сім'я
Під гнітом точиться олія.
Доки я це все робила, збігла ніч.
Я прокинулась - дивлюсь, о нене,
Нічогісінько немає опріч мене.[308]
Коли купчиха помітила, що звідниця стукнула по віку скрині, то миттю все зрозуміла й повела таку мову: «То мені, люба, уві сні все привиділося. Скажіть, що б це значило?»
Почувши таке, міністр щосили вдарив по віку скрині й висадив його. Потім виліз із свого сховища, низько вклонився купчисі, а звідницю прогнав геть».
Вислухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така двадцять перша з сімдесяти оповідок папуги.
Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
ЗМІСТ
На попередню
|
|
