Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
Знову питає Прабгаваті в папуги дозволу піти розважитись, а він озивається:
«Іди, красуне, йди,- я не перечу,
Якщо ти знаєш, як Мадгука відказала».
Прабгаваті спитала: «Що саме?»
Папуга став розповідати: «Жив у селі Дамбгіла селянин Содгака, а його жінка Мадгука покохалася з одним дядечком із сусіднього села, якого звали Сурапала. Коханець зустрічав її на стежці, коли вона несла чоловікові їсти. Жінка залишала їжу на дорозі, а сама проводила з ним час. От якось штукар Муладева узяв та й поклав у ту ж їжу верблюжини; жінка нічого не помітила і понесла її своєму чоловікові.
Той побачив верблюжину й питається в жінки: «А це що таке?» Вона швидко зрозуміла, як відповісти: «Повелителю мій, сьогодні вночі мені приснилось, начебто верблюд хотів тебе з'їсти. А я, аби ту біду відвернути, зробила так, щоб було навпаки,- хай краще ти його з'їси, ніж він тебе. їж на здоров'я, біди тепер не буде».
Чоловік утихомирився і вмолов верблюжину».
Послухала цю історію Прабгаваті та й уклалася спати.
Така двадцять друга з сімдесяти оповідок папуги.
Настав новий день, і приятельки, підмовляючи Прабгаваті зустрітися з чужим чоловіком, говорили їй:
«Коли струмини поту із лиця сандалова змиває мазь,
Уривчасті зітхання глушать браслетів видзвін на ногах,
Коли всі помисли й чуття злилися ув однім - коханні,
Солодших не бува утіх. А інше - то буденщина жахна.
А ще кажуть:[300]
Сумнівно, що життя щасливе у того,
Хто людям іншим не присвячує його.
З коханою лишень зустрітися - це щастя,
Кохання - стрічі спрага, й ніщо інше.
Здоров'я - це найвище благо!
І всемогутність, і достаток,
І на землі найвища влада -
Пусте все без любовних втіх.
До того ж
Задивлена на себе у свічадо,
З очима, сповненими ніжності по вінця,
Чекає на Парваті Хару з нетерпінням,-
Для жінки погляд милого - найвища нагорода».
І тут втрутився папуга:
«Царю, мабуть, знайти було б неважко
Такого, хто б приємне говорив.
Того, хто б гірку правду сипав прямо
І слухав би її, знайти нелегко.
До чого балачки? Ти й подруги твої,
Котрим відомо, що і як робити,
Послухайте про звідницю одну.
Подумайте й хутчій до діла!»
Прабгаваті спитала: «А що ж то за історія?» Папуга не забарився відповісти:
«Є місто Падмаваті; сяє Сонце,
Відсвічуючи многократно в стрічках вулиць,-
Коштовним вимощено їх камінням.
Здається, що виблискує сама
Змія Шаші, явившися на землю.
Правив у тому місці Сударшана.
Що й говорить! Не пропадуть його чесноти,
Здобуті запереченням омани й злої сили.
Він дбає про народ, не водяться гріхи у царстві,
Як в сяйві сонячнім не водиться нічна імла![310]
Була в нього дружина Шрінгарасундарі. І от якось, коли вони втішалися коханням, настала спека.
Коли сонце пече і день, наче рік,
Та ще й вітер палючий - важко спеку терпіти.
Сандалова мазь, запахуща, свіжиста,
Чисті шати, й холодно-прозора вода,
І приємне, медово-солодке життя
Рятують у пору жарку пречудово.
Для тих, кому вдень слугує сандал,
Надвечір - купіль, вахляр - уночі,
Для тих, певна річ, навіть спека слугує.
І ось у таку спеку на дах свого будинку, де ввечері відпочивають, вийшов купець Чандра з дружиною Прабгаваті. Свавільне сонце, хоч і зв'язане промінням, подалося на берег Західного океану.
Недарма кажуть:
Коли противиться талан,
Боротися з ним марно.
Яких би не доклав зусиль,
Яких би не доклав напруг.
Не може Сонце не зайти,
Хоч променів і безліч.
Ген там багрянцем вже слабким
Ледь-ледь воно палає,
Полу простерши до землі,
Мов Сандх'я, Діва Ночі,
Впустила глечика із рук,
Що зроблений з корала.
О велеока! В той же час
Зійшов на небосхилі
Ясновид Місяць, Молодик,
А з ним - проміння-вої,
Готові ворога, Пітьму,
До закутків загнати.
Він височіє угорі,
Немов оздоба Сходу, [311]
Один-однісінький зрина
Серед зірок незгасних
Світильником для трьох світів,
Затьмарених пітьмою.
Здійнявся він на небосхил,
Блищить, викрашає ночі лик,
Здавалося, не Місяць то,
Не Молодик, а білий знак,
Знак сплаченої податі
Блудницею нічною.
О такій порі, темної ночі, купець віддався любовним утіхам зі своєю дружиною. Народився в них син, якого нарекли Рамою, і передав йому батько усе, що сам знав. Якось Чандрі каже його жінка: «Одного-єдиного я маю сина, і це мені завдає великого смутку». Чоловік їй відповів: «Хоч він і один, але вартий похвали. Неспроста кажуть:
Меткий, люб'язний, щедрий,
Досвідчений в ремеслах,
Серйозний, доброчесний
Наш син - син-одинак.
Крім того,
Яка у тому втіха, коли синів багато?
Вони породжують і муки, і осмути.
Хай ліпше буде в нас один, та вірний,
І в ньому слави й шани заживе родина».
Отак розсудивши, він покликав до себе звідницю Дгур-тамаю і так їй сказав: «Я тобі дам тисячу золотих, а ти зроби так, щоб син мій знався на хитрощах і облудах, до яких удаються жінки».- «Гаразд»,- сказала звідниця. Довіряючи їй сина, купець при свідках застеріг: «Коли якась гетера обдурить нашого Раму, я з тебе вдвічі більше злуплю грошей!» А вона відповіла: «Хай буде так!»
Підписавши угоду, купець відправив свого сина в домівку звідниці, де той став вивчати всілякі хитрощі й прикидання, що до них вдаються гетери. Ось які він там дива осягнув! Щоб були [312]
Завжди догідливі слова, оманливі обітниці,
Потоки неприродних сліз, і лицемірні почуття,
І сміх, і горе роблені, і безпричинні радощі,
І здирство із покорою, в любові ж - дух байдужості,
До друзів і до недругів завжди те ж саме ставлення.
Не розрізнять щоб правду й лжу, з коханцями лукавити...
До речі, відомо, що
Губи, щоки, руки, стегна, лоно і пупка кружало
У слабкої статі схожі, а серця у всіх одмінні.
Про це та ще багато про що, пов'язане з життям гетер, довідався купецький син і згодом, як було домовлено, знову повернувся в батьківську оселю. Незабаром купець послав його торгувати в місто Суварнадвіпу, а там жила гетера Калаваті, з якою молодий Рама водився цілий рік. Коли його коханка вдавалась до хитрощів, звичних для таких жінок, він перепиняв її: «Розкажи щось інше! Це я вже чув від своєї молодшої сестри!»
Хоч як гетера хитрувала й мудрувала, але прибрати до рук багатство його так і не змогла. Тоді вона про все розповіла своїй матері. А та й каже: «Він, мабуть, син гетери, бо ні на які спокуси не піддається. Його треба здолати великою хитрістю! От коли він уже повертатиметься у свій край і прийде попрощатися, ти йому так повинна сказати: «І я поїду з тобою. А якщо не візьмеш мене, помру!» - і кинься в криницю. Отоді він заради кохання все тобі віддасть».
Калаваті заперечила: «Мамо, нащо мені ті гроші, коли мене не буде?
Як-то мовиться:
Не роби того, що муки спричиняє неймовірні,
Перед ворогом не гнися і закону не зневажуй».
А мати до неї: «Не говори так, полохлива! Багатство і смерть дає, і життя дарує! Що кажуть про це?
Не побачить благ людина,
Як не виявить старання, [313]
Заповзятий знайде шлях
До богині щастя.
Щастя справжнього не знайдеш,
Якщо іншого не вколиш
І не вчиниш неподобства.
Так рибалка ловить рибу.
Вершить час і те, і те:
Й шани гідне, і ганебне.
Робить жебраком людину
Або щедрим милостивцем.
Я ж у тій криниці сітку натягну».
Калаваті вчинила так, як порадила мати, і купецький син справді віддав їй усе до краплинки, а вона забрала мільйони і ганебно вигнала його.
Отож і кажуть люди:
Бува, гетери теж по-справжньому кохають,
Проте й коханого в жадобі ошукають.
Хвала гетерам, що самі себе не люблять!
А він, без грошей, вкритий ганьбою, сів на перший-ліпший корабель і втік з того злощасного міста до себе додому. Батько, як побачив, що його єдиний син повернувся без грошей та без слуг, став крізь сльози допитуватися, куди ж поділися грошенята. Рама, згоряючи від сорому, сам не посмів зізнатися у всьому батькові, а переказав про своє лихо через домашнього жерця.
Батько заспокоїв його: «Не журися, сину! Нещастя для людини щастям обернутись може. Недарма ж кажуть:
О ти, що від нав'ючених слонів відстав,
Чого весь час тривожко поглядаєш?
їж кульки з рису й воду пий, принесену тобі,
Смиренний будь! Від долі все - добро і лихо!
Що в тім багатстві, коли ти душею правиш!
Спливло все - не сумуй, а прибуло - радій!»
Отак утішив він сина, а потім покликав Дгуртамаю і сказав їй: «Слухай, що воно за приключка сталася?! Все навчався і навчався у тебе мій синок, а повернувся з чужого краю голий як бубон!» [314]
А вона відповідає: «Ой, кого тільки ті жінки не розоряли! Кажуть:
Хто не пишавсь багатствами, що їх нажив?
Хто не загине від чуттєвих насолод?
Серця яких мужчин не розіб'ють жінки?
Хто на землі володареві справжній друг?
Хто часу всемогутнього не вічний раб?
Хто з тих, що вскочив у тенета шахраїв,
Щасливо вибратися з цих тенет зумів?
В гірській долині,
Зарослій темним лісом,
Розбійник Мадана принизив
Говінду, Харі, Хару й Нару.
Так-от знову навантаж корабель товарами і цього разу пошли свого сина зі мною. Бо ж кажуть:
На діло ділом відгукнись і злом на зло відповідай.
Мені ти крила віддаси, я голову віддам тобі.
Я ж говорила: коли твого сина де-небудь обдурить хоч якась жінка, вина в тім буде моя. Люди ж кажуть:
Земля двигтить, хоча й підтримують її
І повелитель зміїв, сімейство гір великих,
І черепаха, і слони - сторожа сторін світу;
Але й тоді, як світові кінець настане,
Ніхто не похитнеться з тих, хто чистий плоттю й духом,-
Тягар обов'язку перед життям весь вік нестиме.
До того ж
Від землетрусу гори рушаться,
Виходять океани з берегів,
Але й тоді натхненні мудреці
Не ухиляються від даних клятв.
Так, справді непохитні люди ті,
Що знають міру в мові і харчах,
І те, що сказано і з'їдено,
Тримають твердо у собі. [315]
Незабаром купець вирядив свого сина у супроводі звідниці Дгуртамаї в ту ж саму Суварнадвіпу торгувати. Коли вони вдвох прибули туди, то всі городяни страшенно зраділи, а гетера Калаваті зі своїми родичами, відчуваючи вину, запросила Раму до себе в гості. І от він з нею, забувши про прикрощі, здружився, ніби сам собі покорився, а вона й цього разу всі грошенята в нього виманила.
Що ж тепер Дгуртамая робитиме? Ось у чому загадка!»
Прабгаваті мовила: «Я не знаю, папуго! Розкажи сам!» - «Ну, коли ти сьогодні не підеш, то я розкажу».
А вона на те: «Я нікуди не піду!»
Розповів папуга ось що: «За кілька днів до того, як у Рами все геть-чисто забрали, Дгуртамая, прибравши вигляду чандалі, почала швендяти туди-сюди, ніби когось розшукуючи. От якось вона примітила, що купецький син і Калаваті пішли удвох на ложе, і стала в дверях. А Рама, як побачив її, схопився, немовби переляканий, і хотів було тікати,- вони раніше так домовились між собою. Спантеличена Калаваті підвелася тоді і спитала: «Хто це такий?»
Рама їй відповів: «Кохана, це моя матуся! Я в неї гроші з,абрав, і вже минуло багато днів відтоді, як її бачив». А Дгуртамая стоїть у дверях і манить його рукою, як домовилися:
«Довго не знаходила тебе. А ти, мій пане,
В домі у гетери, а вона, мерзотниця така,
З роду млеччхів-крадіїв, паскуда, все моє добро,
Що із дому викрав ти, у тебе відібрала!»
Коли Дгуртамая, що вдала із себе чандалі, лаючись, вийшла на подвір'я, молодий купець упав їй до ніг. Побачивши це, Калаваті удвох із звідницею завела її в оселю й запитала: «Голубко! Хто він? З якої касти? І хто ти така?»
А та сказала: «Я співачка-матангі у царя Сударшани, що править містом Падмаватіпурі, а цей парубок мої гроші забрав і сюди подався, щоб ти ними поживилася. Тепер я знаю про це, і він мусить піти зі мною».
Тоді звідниця й Калаваті упали їй у ноги й заголосили: «Забирай його багатство!»
Дгуртамая їм відповіла: «Ну, тут у вашому домі я його не прийму, а візьму лише у присутності раджі».
Гетерина мати дуже перелякалася і стала просити матангі: «Змилуйся, ради бога, змилуйся над моєю дочкою! Візьми все нажите нами добро, тільки не ганьби мене!» [316]
Дгуртамая мовила: «Гаразд!» Гетера і звідниця не знали вже як і дякувати жінці - руки їй цілували і за ноги обнімали. А Дгуртамая забрала і купецьке, і їхнє багатство, сіла з Рамою на корабель та й поїхала додому. По прибутті влаштувала велике свято».
Послухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така двадцять третя з сімдесяти оповідок папуги.
Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
ЗМІСТ
На попередню
|
|
