Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
Минає ще один день, і Прабгаваті просить у папуги дозволу піти розважитись, а він їй мовить:
«О божественна, вже конче нині
Мусиш звідать щастя в насолоді,
Як в становищі скрутному ти
Втямиш, що чинить, мов Шакатала.
Незабаром правитель Вангали знову послав своїх надійних людей вивідати, чи живий Шакатала, і дав їм узяти з собою майстерно виготовлений жезл з отвором для прапора. Прийшли вони до раджі Нандн і, поклавши перед ним жезл, розцяцькований рубінами, золотом та діамантами, запитали, як було велено їм, де його кінець і де початок. Почувши таке запитання, найстаріші міністри, поважні купці, тонкі знавці мистецтв стали роздивлятись, обмацувати жезл і навіть прикидати на вагу, та ніхто не міг здогадатися, де початок у цій штуковині, а де кінець. Тоді раджа покликав Шакаталу й повелів: «Окрім тебе, нема кому розібратися, де тут кінець і де початок. То скажи своє слово!» Відказує йому міністр: «О повелителю! Хай сподівання справдяться твої! Бо ж кажуть: [341]
І на місяці шляхетнім, доброчеснім і яснім
Можна плями віднайти,
Та за будь-яких обставин повеління владаря
В плямах не повинно буть.
То як же тямовитий Шакатала зміг розгадати таємницю?»
І сам папуга пояснив: «Мудрий міністр кинув жезл у посудину, наповнену водою, і побачив, що його важча половина, передня частина, занурилась у воду. Він сказав про це повелителеві, а той посланцям розповів, які вислухали все й доповіли своєму володареві. Відтоді всі правителі стали платити всемогутньому Нанді данину, так само, як і раніше».
Послухала Прабгаваті цю історію й заснула.
Така сорок дев'ята з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день, коли сутінки землю окрили, Прабгаваті попросила папугу, щоб він пустив її погуляти, а той і каже:
«Іди, божественна, у тім нема гріха,
Нехай тебе й побачить хтось,
Якщо ти знаєш так, як знав і Дгармабуддгі сам,
Де всі ходи і виходи шукать».
«Це ж про що?» - спитала вона.
І папуга розповів: «Є, божественна, на землі одне село, що називається Джангала, і жили там колись два приятелі - добрий Дгармабуддгі і лихий - Душтабуддгі. От якось подались вони в чужий край на заробітки і не за день, не за два, заробивши чималенько грошей, повернулись до свого села й домовились так: «Сгільки-но грошей ми закопаємо піддеревом піппал, а решту понесімо додому-Закопані гроші згодом поділимо навпіл».[342]
Упорались вони з ділом і розійшлись по своїх домівках та й стали жити в радощах і розкошах. Але послухай, що незабаром укоїв Душтабуддгі, хоч негоже про те й казати. Бо
Не слід, божественна, мені розповідати про чийсь гріх,
Сама розмова про гріхи - то вже провина і ганьба.
Ну, так отой Душтабуддгі викопав під деревом скарб і заховав його у себе вдома. Через деякий час приятелі пішли удвох до піппала, щоб забрати свої гроші. Розкопали, дивляться, а їх там нема... Тоді Дгармабуддгі пішов до міністра, розповів йому про сподіяне, а вину звалив на Душтабуддгі, мовляв, він узяв гроші. Привели Душтабуддгі, а той побився об заклад, що ніяких грошей він не брав, і дав тисячу в завдаток.
Міністр за згодою другої сторони узяв з кожного заклад і всіх відпустив. Повернувшись додому, Душтабуддгі розказав усе своєму батькові, а потім повів його до піппала й посадив у дупло. Рано-вранці міністр з обома сперечальниками в супроводі цікавих попрямував до піппала. Душтабуддгі зробив обмивання, склав молитовно руки і, поклявшись говорити правду, мовив: «Повідай правду, о найліпше з дерев! Коли я забрав гроші, скажи: «Цей забрав!», а коли не я, скажи: «Забрав не цей!» А батько з дупла привселюдно й гукає: «Не цей!»
Що ж тепер мав робити Дгармабуддгі? Ось у чому загадка».
На прохання красуні папуга пояснив: «Дгармабуддгі, впізнавши голос батька Душтабуддгі, вкинув у дупло вогонь. Кашляючи й задихаючись, звідти вискочив напів-обгорілий батько Душтабуддгі та й упав на землю. Побачивши таку дивину, міністр осудив Душтабуддгі, а Дгармабуддгі нагородив».
Послухавши цю історію, Прабгаваті заснула.
Така п'ятдесята з сімдесяти оповідок папуги.
Питає на другий день молодиця в папуги дозволу піти на побачення, а він і каже:
«Ну що ж, іди, божественна, в жаданні
Солодких любощів, палких утіх,
Якщо ти знаєш, як в хвилину скрутну
Одвітити зумів брахман Гангіла».[343]
І Прабгаваті спитала: «А що саме сталося? Розкажи мені».
Ось що розповів їй папуга: «Є таке місто Чаматкара-пурнам, де жили і знавці чотирьох вед, і приналежні до чотирьох станів, і шанувальники чотирьох ашрам. Якось брахмани того міста зібрались на богомілля до Валлабга-натхи. Вони ошатно повдягалися, набрали з собою харчів і ще там усякої всячини і разом зі своїми жінками та дітьми, хто на возах, запряжених волами, хто кінними підводами, сповнені цікавості, радісні та веселі вирушили в дорогу.
Ну, а в дорозі на них напали розбійники, і все товариство кинулося врозтіч. Один тільки кульгавий брахман Гангіла не зміг утекти з усіма й залишився на возі, запряженому волами. Що йому було робити? Як ти гадаєш?»
І сам папуга відповів: «Коли всі брахмани порозбігалися, Гангіла, сидячи на возі, крикнув услід своєму братові, що накивував п'ятами: «Гей, брате, скільки в нас коней і слонів?! Скажи мені швидше та давай сюди лук - я всіх напасників одним махом порішу цією божественною зброєю!» Після тих слів розбишак немов язиком злизало.
Тож я й кажу, лотосолика:
Над тим, хто здатен оцінити
Закон, багатство і кохання,
Узяти гору не удасться».
Послухала Прабгаваті цю бувальщину й заснула.
Така п'ятдесят перша з сімдесяти оповідок папуги.
Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
ЗМІСТ
На попередню
|
|
