Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
Коли ще один день схилився до вечора і стало темно, Прабгаваті сказала двічінародженому: «Ну, то я піду!», а папуга їй відповів:
«Іди, божественна, до любчика свого,
Твоя на те ухвала й воля.
Коли, немов той Джаяшрі, ти знаєш,
Як вигідно залагодити діло».
«А це ж як?» - спитала Прабгаваті, і папуга заходився розповідати: «Слухай, божественна! Є на землі славна столиця - місто Пратіштхана, в якому правив колись цар Саттвашіла, і мав він сина, якого звали Дурдамана. І Дурдамана якось подумав: «Годі жити на батьків кошт, [344] зароблятиму я на прожиття своїми руками». Отак поміркувавши, зібрав він друзів-однодумців: сина брахмана, сина теслі, сина купця - і подався з ними в чужий край. Прийшли вони туди, порадилися й вирішили віддати шану Великому океанові. Бо ж кажуть:
Для мужів учених, благородних,
Смілих і заможних
Кращого не може буть притулку,
Як царя палац.
А ще кажуть:
Для добрих добрі - визволителі од бід постійних,-
Отак одні слони з болота інших витягають.
Судили-рядили чотири молодики, а потому тричі по сім днів постили, чим дуже вгодили Повелителю вод, і він, на радощах, подарував їм чотири коштовні камені, кожен з яких мав чарівну властивість дарувати те, про що лишень подумає його власник.
Одержавши від океану за пости
Чотири камені коштовних,
Пішли вони собі додому,
Довіривши їх синові купця.
А той негідник, охоплений жадобою, зашив усі чотири камені собі в стегно і, відставши по дорозі від друзів, заволав: «Пограбували мене, пограбували!»
Вони спитали його: «Як же це трапилось?» - і хитрун сказав: «Я став до вітру, а злодій підкрався і забрав усе багатство!»
Почувши таке, приятелі дуже здивувалися і ніяк віри йому не йняли. «Тут щось не те!» - мовив один; «Ти диви, який плутяга!» - підхопив другий; «Та цей купчик хоче нас обдурити!» - озвався третій. Нарешті дійшли вони до міста Айраваті, де правив цар, який заслужено носив ім'я Нітісара - досвідчений у політиці. А в нього був міністр Буддгісара, що славився на весь світ своєю мудрістю. Тільки-но, було, почнуть позивачі щось говорити, а він уже знає, як вирішити справу.
Отож царевич і його супутники повідали цьому міністрові, де взялося в них коштовне каміння і як воно зникло, а [345] наприкінці сказали: «Розсуди це діло без тортур і покарань. Ти тільки знайди ті камінчики і дай кожному з нас по одному. Коли ж не зможеш дізнатись, де вони, то ореол всесвітньої слави над тобою померхне!»
По цій мові міністр Буддгісара дуже збентежився, а цар Нітісара й поготів. Що їм робити? Як бути?»
І папуга не забарився відповісти: «Міністр украй засмутився, коли не знайшов у них чотирьох коштовних камінців, і, похнюпивши голову, посновиґав мовчки додому. А вдома його зустріла красуня дочка, яка привітала батька й поцікавилася, чому він такий сумний та невеселий, а той усе чисто їй розповів.
І сказала йому дочка: «Не журися, тату! Я їх розсуджу. Якщо ті чоловіки, які посперечалися, прийдуть питати твоєї думки про дивовижне зникнення самоцвітів, ти їм нічого не кажи, а пришли до мене, я сама знайду поміж них того, хто присвоїв коштовне каміння». Батько засумнівався: «Як же ти, донечко, розберешся в цьому ділі, коли я йому ради не дав?» А вона мовить:
«Таж гніватися, таточку, не варто.
У світі так віддавна повелося,
Бо ж різні люди різний мають розум,
Хтось відає одне, хтось - інше.
До того ж
Кожен хлопець має голову свою,
В кожнім джерелі - своя на смак вода.
З горла кожного - лунає голос свій,
В домі кожному - своя жона.
Лихо і нещастя оминає тих,
В кого очі мудрістю зорять,
Темрява біжить від того геть,
В кого світиться світильник у руках.
Отож не хвилюйся, таточку! Направ тих чужинців до мене, і я їм усе розтлумачу». Послав міністр мандрівників до своєї дочки, а вона веліла влаштувати їм обмивання та пригошання і постелити кожному з них в окремому покої ложе. Потім вона, прибравшись, як на любовне побачення, відвідала передусім царевича і сказала йому: «Я прийшла до тебе, згоряючи від кохання. Дай мені сотню золотих, [346] а я тебе обдарую любощами». Він озвався: «Віддав би я тобі й багатство, і царство, але в мене зараз нічогісінько нема!»
Дізнавшись таким чином, що в нього немає скарбу, пішла вона до сина брахмана і йому сказала те ж саме, що й царевичу, а той мовив: «Усе батькове багатство і навіть землю, наділену жалуваною грамотою, я тобі подарував би!»
Міністрова дочка, переконавшись, що й цей коштовностей не приховав, завітала до сина теслі і там повела таку ж мову, а він їй сказав: «Не маю зараз я за душею нічого, але згодом я тобі дам сто тисяч золотих!»
їй стало ясно, що і в цього нема камінців. Тоді вона подалася до купецького сина і сказала йому те ж саме, що й тим трьом, а він витягнув із свого стегна скарб і, віддаючи його їй, прошепотів: «Ось, візьми, повелителько, чотири коштовні камінчики й розділи зі мною ложе!» Красуня під якимось приводом, зберігаючи свою доброчесність, пішла до себе в покої, а чотири коштовні камені вручила батькові. Міністр покликав молодиків і дав кожному з них по самоцвіту. Вони подякували йому і задоволені вирушили додому».
Послухала цю розповідь Прабгаваті й заснула.
Така п'ятдесят друга з сімдесяти оповідок папуги.
Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
ЗМІСТ
На попередню
|
|
