Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
На другий день увечері, охоплена пристрастю красуня чемно сказала папузі: «Я піду, коли ти згоден?» Папуга озвався до неї:
«Звичайно, треба йти - така у мене гадка.
Не стримати води, що рине у глибінь,
Не стримать серця, що кохати прагне!
Але, як ти підеш, то там треба зробити щось дивовижне. Подібно до того, що сподіяла Рамбгіка заради брахмана».
Прабгаваті спитала: «А що ж вона сподіяла?»
Папуга розповів: «Є село Дабгіло, а старостою в ньому був якийсь Вілочано, що мав дружину Рамбгіку, яка страшенно рвалась до чужих мужчин, але всі боялися її чоловіка і любощів з нею не заводили. Одного разу пішла вона з глечиком до криниці, нібито по воду, а там запримітила подорожнього, сина брахмана, і, наче жартома, почала йому бісики пускати очима, а той добре розбирався в поглядах красунь і зрозумів, на що вона натякає.
Недарма ж кажуть:
І худобина второпа, як людина заговорить,
Коні і слони рушають, тільки слід подати знак.
Що спаде комусь на думку, мудрий легко розгадає,
Та однак потрібен розум, щоб чужі збагнути миги.
До того ж
Про що приховане та потаємне
Не розповість шаленими очима
Та, що палає пристрастю до тебе?
O дурнику! Чого лиш не розкажеш?
Все потаємне криється у зорі.
Очима, поглядом кокетна жінка
Чуття, жагу сердечну розкрива.
Коли ж цього не поміча мужчина,
Він безнадійний неук і невіглас,
1 вже такому словом не зарадиш,
І вже з таким нічого не поробиш,
Хто не спроможний знаків суть збагнути,
Той очевидний, безнадійний дурень.[295]
Тоді перехожий підійшов до неї й запитав: «Що ж далі робитимемо, люба?»
А вона йому й каже: «Іди слідом за мною в мій дім, ввійшовши, привітай як слід мого чоловіка, а все інше я владнаю сама. Ти повторюй лише одне слово: «Так!»
Напутивши його, вона побігла додому і одразу ж кинулась до чоловіка. Той здивувався. Тоді поставила вона додолу глечик з водою і мовила: «Придивись-но до цього молодика, повелителю!» Той озвався: «Не знаю, хто це такий».- «Та це ж,- каже вона,- тітчин син, син сестри моєї матері, якого я не бачила з самого дитинства. Він прийшов до мене в гості, а звуть його Дгавала. Я обняла його і про всі сімейні справи розпитала».
І брахман сказав: «Авжеж, так воно й було!» Потім, з дозволу чоловіка, вона повела його на кухню, пригостила, дала чисту одежу та іншими всілякими почестями улестила, і, вдоволений послухом дружини, чоловік мовив: «Голубонько, прийми свого родича, як годиться»,- та й заснув.
І от саме тоді Рамбгіка примостилась на лежанці поряд з брахманом, а він їй сказав: «Ти перед чоловіком назвала мене братом, виходить, ти мені сестра, то й поводитись ми маємо, як брат і сестра.
Кажуть:
Хай хоч голову знесуть,
Закують у ланцюги,
У тюрму за грати кинуть,
Безкінечно той щасливий,
Хто свого додержав слова.
Люба, не вчиняй того,
Що твій рід зганьбити може,
Що вважалося б за сором
Навіть і в годину скону».
А Рамбгіка заперечує: «Облиш.
Чи ж у світі є красуні,
Батьку й матері покірні?
Для красунь за батька й матір
Приголубливі мужчини.
Бо ж кажуть:[296]
Хто повнотілою не втішиться до змори,
Коли та прийде з власного бажання?
Того вона до пекла доведе
Своїм палким і пристрасним зітханням.
Адже відомо, як у давнину
Рукміні, ошалілу від жадання,
Сам Крішна викрав, хоч вона й була
Йому за братову. Й ніщо не згасить пристрасть!
Так і Вірінчі, ласолюб, що в шалі мав свою дочку,
На небі он, немов би птах, який до лані припада.
І Харі, ошалілий на весіллі,
Уздрів свою Парваті любу
І сім'я вивергнув -
Із нього народились балакхільї.
її зневажив, дурень,
Не упився нею.
Зчинила крик вона: «Пограбував мене він!
Рятуйте! Ой, рятуйте!»
На гамір, вигукуючи: «Що сталося? Що сталося?», поприбігали чужі люди й родичі. А як вона з цього виплуталась? Ось що цікаво».
«Ну,- вів далі папуга,- коли все оце скоїлось, переляканий брахман упав їй до ніг, благаючи: «Господине, врятуй мене! Зроблю усе, що захочеш».
Тоді вона розкидала біля нього їжу, перемішану з кисляком, запалила світильник і сказала своєму чоловікові, що саме нагодився: «Мабуть, холера в нього почалася. Тому я й закричала»,- і показала чоловікові на залишки кисляку. Чоловік-телепень повірив їй і пішов собі спати, а вона, чого хотіла, того й домоглася. Брахман, удавши з себе хворого, цілісінький місяць пробув у них, а потім десь зник».
Вислухавши це, Прабгаваті заснула.
Така одинадцята з сімдесяти оповідок папуги.
От зібралася вона на другий день іти, а папуга їй і каже:
«Іди, якщо зумієш ти, мов Шобгіка, дать одвіт,
Коли, рятуючись, любас із ляку виліз на бабуль.[297]
Жив тут у селі Налауда багатий гончар Кулало, а його жінка Шобгіка дуже охоча була до чоловіків і щоразу, тільки-но гончар виходив з дому, вона втішалася по різних закутках. Одного разу, коли коханець іще був у неї, повернувся чоловік. От і скажи - що їй було робити?»
І сам папуга відповів: «Коли Шобгіка побачила, що йде чоловік, вона сказала коханцеві: «Лізь на бабуль!»
Як вона сказала, так той і зробив, а поки видирався, зачепився за сучки і опинився на дереві голісіньким. Помітивши його на дереві, чоловік спитав: «Що це таке?» - а жінка в одвіт: «Це він, тікаючи від ворогів, скинув одежу і виліз на дерево». Тоді її чоловік обережно допоміг йому злізти зі стовбура і сам привів його до себе додому. Вони з тим забродою потім реготали удвох, затулившись долонями».
Вислухавши розповідь, Прабгаваті заснула.
Така дванадцята з сімдесяти оповідок папуги.
Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
ЗМІСТ
На попередню
|
|
