Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Великі правди пишуться вогнем. / Валентин Мороз

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. Пригоди Гекльберрі Фінна. Переклад Ірини Стешенко


Розділ XI

- Заходьте,- мовила жінка, і я увійшов.- Сідай. І я сів. Оглянула вона мене від голови до п'ят своїми маленькими блискучими очима й запитала:

- Як тебе звати?

- Сара Вільямс.

- А де ти живеш? Мабуть, десь тут, недалечко?

- Ні, мем. У Гукервіллі, сім миль звідси за водою. Я цілу дорогу йшла пішки й дуже натомилася. [265]

- І зголодніла, мабуть, не менше. Зараз я знайду тобі чогось попоїсти.

- Ні, мем, я не голодна. Я так зголодніла дорогою, що зайшла до ферми за д.ві милі звідси, підживилася і вже не голодна. Через те я забарилась. Мати нездужають, ні грошей у нас, ні їжі, отож пішла я до мого дядька Абнера Мура. Він живе десь на тому кінці міста -так мама казали. Я тут ще й разу не була. А ви його знаєте?

- Ні, я ще не всіх знаю. Ми оце недавно тут оселилися - ще й двох тижнів немає. До того кінця міста далеченько. То вже краще тобі заночувати в нас. Та скинь уже свого капелюшка.

- Ні,- сказав я,- я трошки передихну та й піду далі. Я не боюся темряви.

Господиня відказала на те, що не відпустить мене саму такої темної ночі; скоро вже, години за півтори, має повернутися додому її чоловік, і він мене проведе. Потім вона стала розповідати мені про свого чоловіка та про тих родичів, що живуть вище по річці, й про тих, що живуть униз по річці, й про те, що їй із чоловіком жилося багато краще, поки вони не переїхали сюди, і чого вони переїхали! Тепер уже бачать, що помилилися, але тоді чомусь ціну взнаєш, коли його втеряєш... та й пішла, пішла говорити; я вже подумав, чи недаремно я мав надію вивідати в неї, що діється в нашому місті, але нарешті вона добралася й до мого батька, до того, як мене вбито,- отоді я добре наставив вуха, щоб не проґавити жодного слова з її теревенів. А набалакала вона мені три мішки гречаної вовни: як ми з Томом Сойєром знайшли дванадцять тисяч доларів (тільки в неї чомусь виходило двадцять), а тоді перескочила на мого батька й сказала, що він п'яниця й волоцюга і що я також був волоцюга, і врешті заговорила про вбивство.

Я запитав:

- Хто ж це зробив? Долетіли й до нас у Гукервілл чутки про те вбивство, та тільки ми не знаємо, хто саме вбив Гека Фінна.

- Е, тут у нас теж багато хто хотів би про те дізнатися. Декотрі думають, що старий Фінн сам і вбив.

- Та що ви кажете!

- Спочатку майже всі так думали. Старий так і не довідається, що його трохи не лінчували. Проте до вечора передумали й вирішили, що його вбив утеклий негр на ім'я Джім.

- Таж він... [266]

Я зупинився, збагнувши, що краще буде, коли я помовчу. А жінка торохтіла й торохтіла і навіть не помітила, що я щось сказав.

- Цей негр утік тої самої ночі, коли вбили Гека Фінна. Тож за нього обіцяють нагороду - триста доларів. І за старого Фінна також обіцяють нагороду - двісті доларів. Старий, бач, прийшов до міста вранці після вбивства, розповів про те злочинство і разом з усіма їздив річкою, коли шукали Гекове тіло, якого так і не знайшли, а потім десь зник. Того ж таки вечора його мали лінчувати, а він, бач, узяв та й втік. А на другий день виявилося, що й негр дременув; його ніхто не бачив від десятої години тієї ночі, коли вбили Гека. Ну, то почали, бач, покладати гріх на нього; і в той час, коли всі, здавалося, взяли новий слід, раптом вертається старий Фінн, іде простісінько до судді Тетчера, здіймає там бучу і вимагає, щоб той дав йому грошей - влаштувати лови на того негра по цілому Іллі-нойсу. Суддя дав старому дещицю, і він того ж таки вечора напився та й до півночі швендяв вулицями з якимись двома підозрілими особами, а потім зник разом з ними. Відтоді він сюди й носа не показував. Люди гадають, що він повернеться лише тоді, коли все тут уляжеться; гадають, що він сам убив хлопця і все підтасував так, щоб люди покладали гріх на розбійників; а тоді й незчуєшся, як він загарбає Гекові грошенята, та ще й без суду справа обійдеться. Люди гомонять, що в суді у нього однаково нічого б не вийшло. О, то чоловік хитрий, такий хитрий, що й хтозна-який! Як він за рік не повернеться, то все в нього буде гаразд. Адже ж ніяких доказів проти нього немає, розумієш; а на той час усе уляжеться, й він спокійнісінько забере всі

Гекові грошенята.

- Атож, і я так гадаю, мем. Хто ж йому не дасть!.. Виходить, тепер ніхто вже не думає, що то негр убив?

- Ба ні, думають. Багато хто вважає, що вбивця таки він. Ну, та негра скоро впіймають і тоді, може, витягнуть із нього правду.

- Що, невже його й досі ловлять?

- Отакої! Ти що, так нічого й не зрозуміла? Триста доларів на дорозі не валяються. Дехто гадає, що негр ховається десь неподалік. Я теж так гадаю, а проте мовчу. Кілька день тому я розбалакалася з одним старим чоловіком і його жінкою; вони живуть тут недалечко, у рубленій хатині, то вони казали, що ніхто не відвідує он того острова, який називають Джексоновим. «Хіба там ніхто не живе?» - запитала я. «Ні, ніхто»,- відповіли вони. Я нічого [267] не сказала на те, але замислилась. А справа, бач, у тому, що за день, за два перед тим я помітила, як на верхньому кінці того острова здіймався дим; ну, думаю собі, скидається на те, що негр ховається саме там; не за вадило б, думаю, увесь той острів добренько обшукати. Відтоді я диму більш не бачила, то, може, негр уже втік звідтіль, якщо то був він; а все ж мій Чоловік збирається поїхати туди разом із одним нашим знайомим - поглянути, що там таке. Мій старий їздив оце вгору річкою, а години дві тому вернувся, і я йому відразу ж усе це розказала.

Я так налякався, що не міг на місці всидіти. Треба було до чогось докласти своїх рук; ну, то я взяв голку зі столу й почав усиляти нитку. Але руки в мене так тремтіли, що справа ніяк не йшла на лад. Жінка замовкла; я глянув на неї, бачу: вона якось пильно роздивляється мене й посміхається. Я поклав на місце голку й нитку, немовби її роз - повідь дуже мене зацікавила,- так воно й було насправ ді,- і сказав:

- Три сотні доларів - то сила-силенна грошей. Ото б їх моїй матері. А ваш чоловік збирається їхати туди цієї ж ночі?

- Атож. Він пішов до міста разом із .тим чоловіком позичити човна; може, позичать у когось іще одну рушницю. Вони поїдуть після півночі.

- А чи не краще було б зачекати до ранку, щоб шукати по видному?

-. Воно-то так. Тільки ж уранці й негрові буде видніше. Як з півночі зверне, він, мабуть, засне, а вони прокрадуться до лісу і в темряві зразу побачать багаття, якщо негр його розпалить.

- А мені те й невтямки.

Жінка знову пильно подивилася на мене, і по спині й мене враз забігали мурашки. Вона трохи помовчала, а тоді й питає:

- Як ти сказала, тебе звати, любонько?

- М... Мері Вільямс.

Першого разу я начебто назвав себе не Мері, а якось інакше, а через те мимоволі похнюпився - здається, я назвався Сарою; ох, г погано ж я себе почував - вона неначе . приперла мене до стінки, і я боявся, що це буде помітно, тож і боявся звести на неї очі. Мені хотілося, щоб жінка заговорила: чим довше вона мовчала, тим гірше я себе почував. Нарешті вона промовила:

- Любонько, -здається мені, спершу ти сказала, що тебе звати Сара? [268]

- Атож, мем, Сара Мері Вільямс. Сара - моє перше ім'я. Хто зве мене Сара, а хто - Мері.

- Ага, он воно що!

- Атож, мем.

Мені трохи полегшало, а проте кортіло якнайшвидше накивати п'ятами. Я не міг глянути їй в обличчя.

А вона як почала розводитись, які нині тяжкі часи настали, та як їх із чоловіком злидні обсіли, та як зухвало бігають у них по халупі щури, та як пішла, як пішла - що вже я за свою тривогу почав забувати. А щодо щурів, то так воно й було. Я сам бачив, як один у кутку раз у раз вистромляв носа з діри. Жінка сказала, що вона тримає напохваті якісь речі, щоб кидати в щурів, коли залишається вдома сама, а то вони не давали б їй спокою. Вона показала мені свинцевого прута, скрученого вузлом, і пояснила, що здебільшого влучає дуже добре, але днів зо два тому звихнула руку й тепер не знає, чи зможе влучити. А втім, вона націлилася й шпурнула свинцем у щура, але не влучила і скрикнула: «Ой!» - так їй рука заболіла. Тоді попросила мене шпурнути, коли щур знову висунеться з діри.

Мені дуже хотілося мерщій забратися звідти, поки не повернувсь додому старий, але я не показував того. Взяв оту штуку і, тільки-но щур вистромив свого носа, націлився й кинув,- і якби щур сидів на місці, то йому б таки перепало. Господиня сказала, що удар був добрий і наступного разу я неодмінно влучу. Вона підвелася й принесла свинець назад, а потім узяла міток пряжі й попросила, щоб я допоміг їй його розмотати. Накинувши мені свою пряжу на обидві руки, господиня почала змотувати її в клубок, та все розповіда та й розповіда про себе й свого чоловіка. Аж раптом урвала та й каже:

- Ти приглядай за щурами. Краще тримай свинець на колінах, щоб був напохваті.

І вона кинула мені свинець на коліна, а я вмить упіймав його, стиснувши ногами. А далі вона побалакала зі мною ще хвилинку і раптом, знявши міток з моїх рук, глянула дуже лагідно мені просто в обличчя та й каже:

- Ну, то яке ж твоє справжнє ім'я?

- Т-та що ви кажете, мем?

- Яке ж твоє справжнє ім'я? Білл, чи Том, чи Боб? Чи, може, яке інше?

Я затремтів, як осика, і не знав, що мені робити. А проте сказав: [269]

- Будь ласка, не смійтеся з бідного дівчатка, мем! Якщо я вам заважаю, то я...

- Ні, ти не підеш. Сядь на місце й сиди. Я тебе не скривджу і нікому про тебе не скажу. Ти тільки звір мені свою таємницю, не крийся від мене. Я тебе не викажу; більше того - я тобі допоможу. І мій старий допоможе, коли буде треба. Ти, як на мене, збіглий підмайстерко - та й уже. Ну, та дарма! Це невеликий гріх. З тобою погано поводились, і ти взяв та й утік. Бог з тобою, синку, я нікому й слова не скажу про тебе. А тепер розказуй мені всю чисто правду - будь розумний хлопчина.

Тоді я подумав, що нема чого далі хитрувати та прикидатися, краще я розповім їй усе, як воно було насправді, але й вона мусить додержати свого слова. І я розповів їй, що батько й мати мої померли, а мене віддали старому скупердязі фермерові, що живе миль за тридцять від річки; старий поводився зі мною так погано, що я не міг цього довше терпіти; він подався кудись днів на два, от я й використав цю нагоду, поцупив стару сукню в його дочки та й утік; за три ночі пройшов ці тридцять миль. Ішов я ночами, а на день десь ховався і спав; я захопив із собою з дому торбинку з хлібом та м'ясом, і харчів вистачило мені на всю дорогу. Я ще додав, що дядько мій, Абнер Мур, напевне, подбає про мене, ось чому я й прийшов сюди, у Гошен.

- Гошен, дитино? Та це ж зовсім не Гошен. Це Сент-Пі-терсберг. Гошен за десять миль вище по річці. Хто тобі сказав, що це Гошен?

- Якийсь чоловік; я його зустрів сьогодні удосвіта, саме тоді, коли збирався податися до лісу, щоб виспатись. Він сказав мені, що на роздоріжжі я мушу повернути праворуч, і за п'ять миль буде Гошен.

- Та він напевне був п'яний. Він спровадив тебе зовсім не туди, куди слід.

- Атож, і мені здалося, що він нібито напідпитку; та тепер уже нічого не вдієш. Мені час рушати. Я хочу дістатися до Гошена перед світанком.

- Постривай хвилинку. Я дам тобі попоїсти, щоб ти дорогою не охляв.

Вона нагодувала мене та й питається:

- Скажи: коли корова лежить, то як вона підводиться з землі - передом чи задом? Відповідай мерщій, довго не думай. Передом чи задом?

- Задом, мем.

- Гаразд. А кінь?

- Передом, мем. [270]

- З якого боку дерево обростає мохом?

- З північного.

- Якщо п'ятнадцять корів пасуться на пагорку, то скільки з них тримають голову в одному напрямку.

- Всі п'ятнадцять, мем.

- Ну гаразд! Бачу тепер, що ти й справді жив на селі. А я вже думала, що ти знову хочеш мене одурити. То як же тебе звати по-справжньому?

- Джордж Пітере, мем?

- Дивись же, не забувай цього, Джордже. Бо ще, чого доброго, скажеш мені, що тебе звати Александер, а коли я впіймаю тебе на брехні, почнеш викручуватися і скажеш, що ти Джордж Александер. І не появляйся перед жінками в цій ситцевій сукні. Ти дуже погано граєш роль дівчини - правда, чоловіків тобі, може, й пощастить ошукати. Господи, а як ти в голку нитку всиляєш! Коли всиляєш нитку, не слід тримати її непорушно й насаджувати голку; треба [271] голку тримати непорушно й всиляти нитку у вушко; ми, жінки, завжди так робимо, а чоловіки - завжди навпаки. А коли шпурляєш чимось у щура чи ще там у когось, стань навшпиньки й підійми руку над головою, та якомога не зграбніше, і обов'язково схиб на якихось шість чи сім кроків. Кидай, випроставши руку від самого плеча, так, немов вона повертається там на шарнірах, як кидають дівчатка, а не п'ястю й ліктем, відводячи руку вбік, як кидають хлопчаки. Затям і таке: коли дівчинка намагається впіймати щось у подол, вона розставляє коліна, а не стуляє їх до купи, як зробив це ти, коли ловив свинець. Адже ж я відразу догадалася, що ти хлопець, тільки-но ти почав засиля-ти нитку, а далі добрала ще й іншого способу перевірити свою підозру. А тепер хутенько рушай до свого дядька, Саро Мері Вільямс Джордж Александер Пітерсе, а якщо вско чиш у халепу, перекажи місіс Джудіт Лофтес, тобто мені і я подбаю, щоб виручити тебе. Простуй увесь час вздовж річки, а другого разу, коли здумаєш тікати, прихопи з со бою черевики й шкарпетки. Берег тут кам'янистий, і ти, мабуть, позбиваєш собі ноги, поки доберешся до Гошена

Я пройшов берегом ярдів п'ятдесят, тоді повернув назад і обережно прослизнув до того місця, де стояв мій човен,- далеченько від будинку, за водою. Я стрибнув у човен і ху тенько поплив річкою вгору, а коли порівнявся з островом, переправився на той бік. Капелюшка я скинув - тепер він був мені вже не потрібен і тільки заважав. .Випливши на середину річки, я почув, що б'є годинник, тож спинився й прислухався: звук долинав по воді хоч і приглушено, але виразно - одинадцять. Причалив я до верхнього кінця острова, і хоч дуже стомився, а проте не перепочивав; мер щій подався до лісу, де була моя перша стоянка, та й розпалив там на високому, сухому місці велике багаття. По тім знову заліз у човен і ну з усієї сили веслувати до на шої стоянки, милі півтори нижче. Пристав я до берега, швидко продерся поміж кущами нагору і вскочив у печеру Джім міцно спав долі. Я його розбуркав і гукнув:

- Швидко вставай та збирай наші бебехи, Джіме! Не можна гаяти й хвилини. За нами женуться.

Джім нічого не запитав, не сказав і слова, але по тому, як він поспішав, було видно, який він наляканий. За пів години всі наші манатки були вже на плоті, і можна було вирушати в дорогу з-під рясних вербових віт, де він був захований. Найперше ми погасили вогонь у печері й потім уже не засвічували й свічки.

Я від'їхав у човні від берега і роздивився на всі боки, [272] та коли десь поблизу й пропливав човен, то я його не міг помітити, бо темної ночі при зорях не дуже-то видно. Потім ми вивели пліт із заболоні та й попливли у затінку берега за водою, обходячи нижній кінець острова,- ми не мовили й слова.

Книга: Марк Твен. Пригоди Гекльберрі Фінна. Переклад Ірини Стешенко

ЗМІСТ

1. Марк Твен. Пригоди Гекльберрі Фінна. Переклад Ірини Стешенко
2. Розділ II Ми навшпиньках скрадалися стежкою поміж деревами до...
3. Розділ III Ех, та й перепало ж мені ранком від старої міс...
4. Розділ IV Ну от, минуло з того часу місяців зо три, а може, й...
5. Розділ V Я зачинив за собою двері. Потім обернувся, аж гульк -...
6. Розділ VI Минуло небагато часу, старий мій вичуняв і, не довго...
7. Розділ VII - Уставай! Що це ти собі надумав? Я...
8. Розділ VIII Коли я прокинувся, сонце підбилося вже...
9. Розділ IX Мені хотілося піти і ще раз оглянути одне місце, яке...
10. Розділ X Після сніданку мені кортіло побалакати про того...
11. Розділ XI - Заходьте,- мовила жінка, і я увійшов.- Сідай. І я...
12. Розділ XII Було вже, мабуть, близько години ночі, коли ми...
13. Розділ XIII Мені аж дух перехопило, я ледве встояв на ногах....
14. Розділ XIV Повстававши, ми взялися переглядати все добро, що...
15. Розділ XV Ми думали за три ночі добратися до Каїра, на кордоні...
16. Розділ XVI Ми проспали майже цілий день, а вночі рушили знову...
17. Розділ XVII За хвилину хтось гукнув, не вистромлюючи голови з...
18. Розділ XVIII Полковник Гренджерфорд був джентльмен, справжній...
19. Розділ XIX Минуло дві чи три доби; можна було б сказати про...
20. Розділ XX Зони стали засипати нас усякими питаннями:...
21. Розділ XXI Сонце вже зійшло, проте ми не причалювали до берега...
22. Розділ XXII Вони подалися до Шербернового будинку, шаліючи та...
23. Розділ XXIII Увесь наступний день герцог із королем працювали...
24. Розділ XXIV Другого дня, надвечір, пристали ми до порослого...
25. Розділ XXV Звістка про нашу появу немов на крилах облетіла за...
26. Розділ XXVI Ну, отож, коли всі розійшлися, король запитав у...
27. Розділ XXVII Я прокрався до їхніх дверей та прислухався:...
28. Розділ XXVIII Тим часом надійшла вже пора вставати. Я зліз із...
29. Розділ XXIX Юрба привела з собою літнього джентльмена, дуже...
30. Розділ XXX Король видряпався на пліт, кинувся до мене, схопив...
31. Розділ XXXI Протягом кількох днів ми не наважувалися причалити...
32. Розділ XXXII Коли я дочвалав до плантації, довкола було тихо,...
33. Розділ XXXIII Вирушив я до міста візком. Доїхав до половини...
34. Розділ XXXIV Погомоніли ми з Томом, погомоніли та й...
35. Розділ XXXV До сніданку лишалося ще близько години, тож ми...
36. Розділ XXXVI Тієї ночі, тільки-но в домі поснули, ми...
37. Розділ XXXVII Цю справу ми владнали. Потім подалися на...
38. Розділ XXXVIII Ну, й марудна ж то справа ті пера майструвати,...
39. Розділ XXXIX Вранці махнули ми до містечка й купили там...
40. Розділ ХL Після сніданку настрій у нас був чудовий, і ми...
41. Розділ ХLI Лікар, якого я розбуркав, був добрьій, ласкавий з...
42. Розділ ХLII Вранці, ще перед сніданком, старий знову їздив до...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate