Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. Пригоди Гекльберрі Фінна. Переклад Ірини Стешенко

Зони стали засипати нас усякими питаннями: цікавилися, чому ми вдень так пильно ховаємося із плотом, замість того щоб завидна пливти,- а може, Джім втеклий? Я їм сказав:

- Нехай бог милує! Чи ж то втеклий негр тікатиме на Південь?

Вони погодилися, що таки ні. Мені треба було якось вибрехатися, тож я й почав забивати їм баки:

- Рідні мої жили в окрузі Пайк, у штаті Міссурі, де я й народився, проте всі вони до одного повмирали, крім мене, татка і мого брата Айка. Татко вирішив кинути все й податися до дядька Бена, що господарював собі на маленькій фермі за сорок чотири милі нижче Орлеана. Татко був дуже бідний, та ще й борги його обсіли; отож, коли він остаточно з усіма розрахувався, в нього лишилося всього шістнадцять доларів грішми та ще наш негр Джім. З такими грошима на пароплав і не потикайся, хоча б ти й на палубі їхав. А їхати аж тисячу чотириста миль! Ну, а коли вода в річці піднялася, таткові раптом поталанило,- він упіймав цього плота, і ми вирішили, що до Орлеана можна й плотом дістатися. Тільки щастя таткове було недовге - якось уночі пароплав наскочив на передній край нашого плоту, і ми всі попадали з нього у воду й пірнули під колеса; ми з Джімом урятувалися - виринули наверх, але ж татко був таки добре під чаркою, а Айкові щойно скінчилося чотири роки, тому обидва вони пішли на дно. Потім протягом кількох днів мали ми неабиякий клопіт - всіляки люди раз у раз підпливали до нас у човнах і намагалися відібрати в мене Джіма, кажучи, що він обов'язково має бути втеклий негр. Тепер удень ми здебільшого стоїмо, а вночі нас ніхто не чіпає.

Герцог сказав:

- Полишіть це на мене. Я знайду який-небудь спосіб, щоб_млжна було пливти і вдень, коли потрібно. Я все обміркую і щось придумаю. Сьогодні хай уже буде так, як досі: нам, звісно, нема чого серед білого дня пливти повз місто - чого добрЬго напитаємо клопоту.

Надвечір небо спохмурніло, ніби на дощ збиралося; на обрії раз по раз спалахували зірниці, листя почало тремтіти - відразу було видно, що суне гроза. Герцог та король пішли оглянути нашого куреня,- подивитися, на чому ми спимо. У мене був солом'яник, Джімові доводилося гірше - він спав на матраці з кукурудзиння, а в таких матрацах частенько трапляються начани, які немилосердно [333] муляють, а коли перевертаєшся з боку на бік, сухе кукурудзиння шурхотить під тобою, немов купа опалого листя, і від того такий хрускіт, що мимохіть прокидаєшся Герцог заявив, що він візьме собі мого солом'яника, але король не дозволив. Він сказав:

- Мені здається, вам би потрібно мати більше поваги до мого сану, самі повинні б збагнути, що не випадає королю спати на матраці з кукурудзиння. Хай ваша світлість сплять на тому матраці самі.

Ми з Джімом на всі вуха слухали ту розмову, бо вже боялися, що вони знову посваряться, і дуже зраділи, коли герцог сказав:

- Так уже судилося мені, щоб мене залізним підбором насилля завжди топтали в бруд. Злигодні зламали мій колись гордий дух; здаюся на вашу ласку - така моя доля Я сам-один на цілім світі, приречений до страждання; ну що ж, витерплю й це.

Тільки-но стемніло, ми рушили в дорогу. Король нака зав нам триматися середини річки та не засвічувати ліх тарів, доки проминемо місто. Незабаром перед нами за блимала невеличка купка вогників - це й було місто,- і ми щасливо проскочили повз нього на відстані якої пів-милі. Пропливши ще три чверті милі, ми засвітили нашого сигнального ліхтаря, а приблизно годині о десятій линув дощ, зірвалася буря, вдарив грім та блиснула сліпуча бли скавиця. Король звелів нам обом стояти на вахті, поки роз погодиться; потім вони з герцогом забралися в курінь та й полягали спати. Вартування моє починалося з дванадцятої години, проте хоч би й мав я де спати - однаково не лягав би, бо не часто випадає бачити таку громовицю. Господи, як же біснувався той вітер! Мало не щосекунди блискала грімниця, освітлюючи на півмилі довкруж усю місцевість - і білі гриви розбурханих хвиль, і острівці, що ви глядали крізь дощ, мов запорошені, і дерева, що їх несамовито розгойдував вітер; а тоді раптом - бум! бум! буум-умбум-бум-бум-бум-бум! - грім, ухкаючи та бухкаючи, розсипається вдалині, й западає тиша, та ось, зненацька - хрясь! - знову спалах блискавиці, знову грім гуркоче Хвилі піднімалися горою й кілька разів мало не змили мене з плоту, але я поскидав із себе всю одежу й мені було до того байдужісінько. Що ж до корчів, то й вони анітрохи нас не турбували; блискавка спалахувала так часто й освіт лювала все навколо так чітко, що ми завчасно помічали ті корчі і завжди встигали роздивитися, з якого боку їх обминути. [334]

Як я вже казав, випадало мені стояти на вахті після півночі, але мені страшенно захотілося спати, і Джім запропонував початувати за мене першу половину вахти; ох, і добросердий же він був, отой Джім! Я спробував заповзти до куреня, але король із герцогом так широко порозкидали ноги, що мені не було де притулитися; нічого не вдієш, умостився я на плоті просто неба - дощ не заважав мені спати, бо був він теплий, а хвилі не ходили вже горою по річці. Коли це, десь годині о другій, річка знову розбушувалася, і Джім збирався вже мене розбудити, та передумав, вважаючи, що хвилі не такі й високі, щоб накоїти лиха; але він помилився, бо за мить набіг височенний бурун і змив мене з плоту. Джім мало кишки не порвав собі з реготу. Такий він був зроду - найбільший дурносміх серед усіх негрів.

Я став тоді на вахту, а Джім умостився тут же таки, просто неба, й захріп на всі заставки; мало-помалу буря зовсім ущухла, і, щойно на березі заблимав у якійсь хатині перший вогник, я збудив Джіма, й ми разом завели пліт у затишне місце, де було зручно сховати його на день.

Після сніданку король витяг стару заяложену колоду карт, і вони з герцогом почали грати в сімку по п'ять центів за партію. А коли їм набридло різатися в карти, вони почали, як то самі казали, «складати план кампанії». Герцог понишпорив у своєму саквояжі, дістав звідти цілу купу [335] маленьких афіш і почав читати їх уголос. Одна афіша сповіщала, що «славнозвісний доктор Арман де Монтальбан з Парижа прочитає лекцію про науку френологію» у такому-то місці, такого-то числа, такого-то місяця, за вхід - десять центів, а ще «провіщатиме майбутнє за додаткову оплату в двадцять п'ять центів». Герцог пояснив, що цю афішу писано про нього. В другій афіші він уже іменувався «всесвітньовідомим виконавцем Шекспірових трагедій, Гарріком Молодшим із лондонського театру Дру-рі-Лейн. Інші афіші показували, що він має ще багато імен і неабиякий хист на всякі фокуси: наприклад, уміє відшукувати воду й золото з допомогою «чародійної палички», знімає «відьмацькі закляття» тощо. Нарешті гер цог сказав:

- А все ж служіння трагічній музі найбільш мені до серця. Вам не доводилося виступати на сцені, ваша величність?

- Ні,- відказав король.

- То доведеться, ваша затьмарена величносте, і не пізніш, як за три дні, мовив герцог.- У першому ж місті ми наймемо залу і виконаємо сцену двобою з «Річарда Тре тього» та сцену на балконі з «Ромео й Джульєтти». Ну, що ви на це скажете?

- Я зі щирим серцем за все, на чому можна заробити, Бріджуотере, але майте на увазі, що я анітрохи не розуміюся на театральному мистецтві, та й живого артиста ні разу не бачив. Я був ще надто малий, коли мій батько запрошував їх до палацу. А як ви гадаєте, чи змогли б ви мене навчити?

- Авжеж! Просте діло.

- Ну, тоді згода. Мені вже давно кортить взятися до чогось новенького. Зараз же таки й починаймо

Тоді герцог розповів йому все чисто: і хто такий був Ромео, і хто така була Джульєтта, додавши, що він особисто звик грати Ромео, отже, королю доведеться бути Джульєт тою.

- Стривайте, герцогу, таж коли Джульєтта - таке молодесеньке дівчатко, то моя лиса голова та сиві баки, мабуть, не пасуватимуть до цієї ролі

- То пусте! Ви не турбуйтесь: отим сільським телеп ням ніколи таке й на думку не навернеться. Окрім того, ви ж будете відповідно одягнені, а це найголовніше! Джульєтта на балконі, милується місяцем перед тим, як лягти в ліжко, вона в нічній сорочці та чепчикові з обор ками. А ось і костюми для цих ролей. [336]

Герцог витяг із свого саквояжа два чи три костюми з фіранкового ситцю й сказав, що це середньовічні панцири для Річарда Третього та його супротивника, і ще довгу нічну сорочку з білого перкалю й нічний чепчик з оборками Король заспокоївся. Тоді герцог дістав книжку й почав вичитувати звідтіля обидві сцени поважним, урочистим голосом, походжаючи туди й сюди, щоб показати, як треба робити це на сцені; потім передав книжку королю і загадав йому вивчити свою роль напам'ять.

За три милі нижче від закруту річки стояло якесь маленьке містечко; по обіді герцог оголосив, що він вимудрував одну річ, яка дасть нам змогу пливти вдень і не боятися за Джіма; треба тільки негайно поїхати до міста і вжити там відповідних заходів Король виявив бажання податися й собі туди та подивитися, чи не наклюнеться тамечки часом що-небудь і на його вудку. В нас вийшла кава, тож Джім сказав мені поїхати з ними у човні та привезти заразом і кави.

Ото добралися ми до міста - аж там ні душі живої, на вулицях порожньо і зовсім тихо, ніби в неділю На якомусь задвір'ї ми знайшли нарешті слабого негра, що вигрівався на сонці; він пояснив, що все місто подалося на молитовне зібрання, яке відбувалося за дві милі в приміському лісі, а вдома позалишалася сама малеча, старі та хворі. Король розпитався, як туди пройти, і сказав, що обов язково здобуде собі з того збіговиська якусь користь, а коли я маю бажання, то можу йти з ним разом. [337]

Герцог сказав, що йому конче треба завітати до друкарні. Ми знайшли її у невеличкій комірчині над теслярнею - теслярі та друкарі подалися на те молитовне зібрання, покинувши незамкнені двері. То було брудне приміщення, захаращене різним мотлохом; на позаляпуваних фарбою стінах висіли об'яви із зображеннями коней та втеклих негрів. Герцог скинув піджак і заявив, що має все потрібне для діла. А ми з королем поспішили на сходини.

Ми прибули туди за півгодини, геть спітнілі, бо день випав дуже гарячий. Зібралося там щонайменше тисяча чоловік з усієї округи - були й такі, що поприїздили миль за двадцять. У лісі було повно коней, запряжених у візки й поприв'язуваних де попало; коні хрумали обрік і тупали ногами, відганяючи мух. Подекуди спорудили ятки, закріпивши зелене гілля на ввіткнутих у землю жердинах; у тих ятках продавався лимонад, імбирні пряники, цілі купи кавунів, качанів молодої кукурудзи та всякої всячини.

Проповіді виголошувалися в таких самих ятках, тільки були ті ятки більші й уміщували силу-силенну люду. Лавки поробили з обаполів, а ніжки до них поприпасовували в дірки, просвердлені з нижнього округлого боку. Спинок не було. В кінці кожної ятки був високий поміст, на якому стояв проповідник. Жінки були в солом'яних [338] капелюшках, декотрі - в шерстяних сукнях, інші в бавовняних, а молоденькі дівчатка - в ситцевих сукенках. Дехто з юнаків стояв босоніж, а діти переважно були майже голі - в самих лише полотняних сорочечках. Старі жінки розважалися плетінням, а молодь тим часом нишком переморгувалася.

У першій ятці, до якої ми ввійшли, проповідник саме виголошував гімн. Він прочитував два рядки, після чого всі присутні співали їх хором; виходило дуже велично - люду було багато й співали всі з величезним запалом; далі проповідник читав іще два рядки, а люд знову підхоплював їх хором, а потім знов і знов. Юрба чимдалі збуджувалася все більше й більше та виводила все голосніше й голосніше; наприкінці декотрі з присутніх почали стогнати, а інші залементували щосили. Тоді проповідник почав проповідувати й відразу ж узявся дуже ретельно до справи: спочатку він перехилився на один бік помосту, потім на другий, а потім нахилився вперед, вимахуючи руками й вихиляючися всім тілом та вигукуючи щосили кожне слово. Час від часу він підіймав угору Біблію, розгортав її і, повертаючи на всі боки, вигукував: «Ось мідний змій у пустелі! Погляньте на нього й зціліться!» А люди й собі вигукували: «Слава тобі, боже! А-а-мінь!» Отак він провадив далі, а люди стогнали, лементували й скрикували: «Амінь».

- О, прийдіть на лаву, покаянники! Прийдіть, заплямовані гріхом! (Амінь!) Прийдіть, хворі та стражденні! (Амінь!) Прийдіть, кульгаві, каліки й сліпі! (Амінь!) Прийдіть, нужденні й обтяжені, що мерзіють у ганьбі своїй! (А-а-мінь!) Прийдіть, усі стомлені, змучені й зневажені! Прийдіть усі, хто духом занепав! Прийдіть, у кого розбите серце! Прийдіть у рам'ї вашому, в гріхах і в бруді! На вас чекають води очищення! Брама небесна відчинилася перед вами! О, ввійдіть туди і відпочинете! (А-а-мінь! Слава, слава, алілуя!)

І все отак провадилося далі.

Через оті вигуки та голосіння годі було почути, що ка зав проповідник. Люди схоплювалися з місць і спішили протовпитись до лав покаянних грішників, а по їхніх обличчях текли сльози; коли всі покаянники добралися до передніх лав, вони почали співати, голосити й кидатися на землю, валяючись на соломі,- ну, чисто тобі божевільні, та й годі!

І незчувся я, аж гульк - король опинився серед пока янників і репетував голосніше за всіх. За кілька хвилин [339] він вибрався на поміст, а проповідник попрохав його промовити до людей, і король почав промовляти. Він розповів їм, що був піратом - протягом тридцяти років чинив він піратські наскоки в Індійському океані,- і цієї весни, під час однієї сутички, перебито його команду; то це ж він приїхав додому, щоб набрати собі нових людей, та, хвала богові, його обікрали минулої ночі й викинули з пароплава на берег без жодного цента в кишені. Проте він з того радіє; це найблагословенніший випадок, що будь-коли йому траплявся, бо тепер він перетворився на зовсім іншу людину і, вперше за ціле життя, почуває, що він щасливий; і, хоч який зараз бідний, а негайно вирушить у далеку дорогу до Індійського океану й решту життя свого присвятить навертанню піратів на праведну путь; адже ж саме він спроможний здійснити цей замір, бо він знайомий з усіма піратськими ватагами по цілому Індійському океану; і хоча довго доведеться йому добиратися туди без грошей, однак ніщо не зіб'є його з того шляху, й щоразу, навернувши пірата на праведну путь, він казатиме: «Не мені дякуй, не мій ти боржник; уся заслуга належить тим чудовим людям, що зібралися на благочестиву бесіду поблизу Поук-вілла: вони щирі брати та благодійники людські, а їхній добрий проповідник - найвірніший друг кожному піратові!» І тут він залився слізьми, а разом з ним заплакали й усі присутні. Нараз хтось вигукнув: «Скиньмося, зберімо йому грошей, скиньмося!» З півдесятка чоловік відразу ж зірвалися з місця, але хтось вигукнув знову: «Хай він сам усіх із капелюхом обійде!» Всі на те пристали, і проповідник також.

І ось король пішов між люди з простягненим капелюхом, витираючи очі, та благословляючи всіх, та славлячи їхні чесноти, та щиро дякуючи людям, що мають добре серце до бідолашних піратів, які тиняються по широких світах; і кожної миті гарненькі дівчатка, обливаючись слізьми, підводилися з лав та питали в короля дозволу поцілувати його на згадку, і він кожного разу давав згоду, а деяких згрібав в обійми та обціловував по п'ять чи шість разів; і всі його запрошували погостювати в них у місті бодай із тиждень, і всі бажали пригостити його у себе в господі, ще й запевняли, ніби це завелика честь для них, але він відказував, що сьогодні останній день благочестивих сходин і через те він аж ніяк не може вдовольнити їхнього бажання, а крім того, нетерплячка його бере якнайшвидше дістатися до Індійського океану і там навертати піратів на праведну путь. [340]

Коли ми повернулися на пліт і король почав підраховувати, скільки нажебрав грошей, виявилося, що він зібрав вісімдесят сім доларів та сімдесят п'ять центів. До того він прилучив ще й добрячу сулію віскі на три галони, яку поцупив з-під одного візка, як вертали вже лісом додому. Підбиваючи підсумок, король сказав, що жодного разу не мав він ще такого зиску з місіонерства. На його думку, язичників і порівнювати годі до піратів, коли йдеться про те, щоб пустити туману молитовним сходинам.

Герцогові також здавалося, що непогано поживився, проте після королевої розповіді йому довелося змінити свою думку. Він склав та видрукував у тій друкарні дві невеличкі об'явки для фермерів про продаж коней і одержав за те гроші - чотири долари. Крім того, він прийняв ще на десять доларів оголошень для газети, обіцявши видрукувати їх за чотири долари, якщо гроші буде сплачено йому наперед,- звісно, замовники погодились. Передплата газети складала два долари на рік, а він узяв з трьох передплатників по півдолара з умовою, що вони сплатять йому наперед; передплатники запропонували заплатити йому, як у них завжди велося, дровами та цибулею, але герцог сказав, що тільки-но купив друкарню і знизив передплатну ціну скільки зміг, тож хотів би мати зараз гроші готівкою. Він склав ще й віршика, якого скомпонував сам із власної голови,- три куплети, дуже сумні й зворушливі, під заголовком: «Розбий, холодний світе, це недуже серце» - залишив його, складеного та підготованого до друку, і нічогісінько собі за те не взяв. Отож він роздобув дев'ять із половиною доларів і запевняв, що за ті гроші йому довелося цілий день упрівати.

Потім герцог показав нам іще одну маленьку об'яву, за яку не взяв ніякої плати, бо робив її для нас. На малюночку був зображений втеклий негр із клунком на ціпку через плече та підписом унизу: «Двісті доларів нагороди». В друкованому тексті йшлося про Джіма і опис його подано дуже точно. Там значилося, що негр утік минулої зими з плантації Сент-Жак, за сорок миль від Нового Орлеана, і, певно, подався на Північ, а тому, хто його впіймає та приведе назад, буде видано винагороду й повернено всі витрати.

- Тепер,- пояснив герцог,- якщо нам захочеться, уже від завтрашнього ранку ми зможемо пливти й удень. Як тільки помітимо, що хтось наближаєтся, ми зв'яжемо Джімові руки й ноги мотузкою, покладемо його в курінь, покажемо цю об'яву й скажемо, що впіймали його десь [341]вище на річці, але, не маючи грошей, щоб повернутися пароплавом, позичили цього плота в наших приятелів і пливемо оце по винагороду. Кайдани та ланцюги пасували б Джімові ще краще, та це не зовсім відповідало б розповіді про наші злидні. Мотузка - це саме те, що потрібно; ми маємо дотримувати стилю, як то кажуть у нас на сцені.

Всі ми погодилися, що герцог вигадав це дуже спритно: тепер ми могли вільно пересуватися і вдень. Протягом цієї ночі ми відпливемо досить далеко від того гармидеру, що неминуче зніметься в цьому маленькому місті після друкарської діяльності нашого герцога; а тоді можна й не ховатися, якщо ми того забажаємо.

Ми причаїлися й сиділи на одному місці аж до десятої години вечора, а тоді подалися геть, тримаючись якнайдалі від міста, і не засвічували сигнального ліхтаря, аж поки міські вогники щезли вдалині.

Коли Джім почав будити мене десь біля четвертої години ранку на вахту, він сказав:

- Геку, як ти гадаєш, чи нам ще здибаються дорогою королі?

- Ні,- відповів я.- Навряд.

- Ге,- зрадів він,- то й добре. Один король, нехай і Два - ще сяк-так, де вже наше не пропадало! Вистачить і цих! Наш король п'яний як чіп, та й герцог не кращий.

Виявляється, Джім просив герцога сказати що-небудь по-французькому, аби хоч почути, на що воно скидається, але той відмовив, запевняючи, що надто довго живе в нашій країні та ще й стільки лиха зазнав, що зовсім забув рідну мову.

Додати в закладки

  
Переклад Translate