Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. Пригоди Гекльберрі Фінна. Переклад Ірини Стешенко

Я прокрався до їхніх дверей та прислухався: обидва вже хропли. Тоді я навшпиньках рушив далі і без пригод зійшов униз. Навкруги й не шелесне - тихо. Я зазирнув крізь щілинку в дверях до їдальні й побачив, що люди, які мали пильнувати небіжчика, міцно сплять, сидячи на своїх стільцях. Двері до вітальні, де лежав небіжчик, були прочинені; в обох кімнатах горіло по одній свічці. Я пройшов повз розчинені двері й побачив, що у вітальні нікого і нема, крім останків покійного Пітера; тож я пішов далі. І Одначе вхідні двері були замкнеш, а ключа в них не було. Раптом я почув, як хтось спускається по сходах за моєю спиною. Я кинувся до вітальні, роздивився на всі боки й збагнув, що тільки в труні я зможу сховати торбину з грішми. Віко було трохи відсунуте, і виднілося обличчя померлого, прикрите вогкою шматинкою, а також і саван. Я просунув торбину під віко, трохи нижче схрещених рук, і мені наче мурашва по тілі забігала - такі вони були і холодні, а потім вискочив із вітальні й сховався за две- рима.

Виявляється, це була Мері Джейн. Вона підійшла тихенько до труни, стала перед нею навколішки й стала дивитися на небіжчика; потім притулила до очей хусточку - мабуть, почала плакати, але чути її я не міг, а стояла вона до мене спиною. Я вислизнув з-за дверей і, минаючи їдальню, вирішив упевнитись, чи таки й справді ті пильні вартові не помітили моєї особи; я зазирнув крізь щілинку й заспокоївся цілком - ніхто й не ворухнувся.

Прослизнув я тихесенько нагору й ліг у ліжко, розчарований та невдоволений, що після стількох турбот і ризику, що на нього наражався, вийшло зовсім не так, як я гадав. Ну, думаю: якщо гроші залишаться там, де вони зараз, то це ще півбіди; відпливши миль за сто - двісті наниз річкою, я зможу написати до Мері Джейн листа, і тоді [384] вона відкопає покійника й забере гроші; проте справа може повернутися інакше, тобто може трапитися так, що гроші знайдуть саме тоді, як пригвинчуватимуть віко. Тоді йог роль загарбає торбину, а там дожидайся, поки трапиться нагода знову її поцупити. Звісно, мені дуже хотілося прокрастися вниз і забрати гроші з труни, однак я не наважувався. Що хвилина, то ближче до ранку, й незабаром почнуть, чого доброго, ті, хто сидів коло домовини, прокидатися, і мене могли б упіймати - впіймати з краденими шістьма тисячами доларів, якими ніхто не доручав мені опікуватися. Подумав я собі та й вирішив, що не варто вплутуватися в таку брудну справу.

І,, Коли я вранці зійшов униз, двері до вітальні були за-Йшнені і всі вже порозходилися. Лишилися самі лише ро-ярчі, та вдова Бартлі, та наша компанія. Я хотів був Жчитати по їхніх обличчях, чи вони, бува, не помітили вго-небудь, проте нічого особливого не побачив. Ж Десь під полудень прийшов трунар зі своїм помічником, Жони поставили труну посеред кімнати на два стільці, Ирещту стільців порозставляли рядами, та ще в сусідів вичили, тож усюди було повно стільців - і в перед-вкод, і у вітальні, і у їдальні. Я помітив, що віко на труні Як і лишилося відсунуте, але в присутності сторонніх я не вижився наблизитися й зазирнути досередини. ІІІСкоро почали сходитися люди, й обидва пройдисвіти видали разом із дівчатами в передньому ряді, в головах Лрсертвого; і протягом півгодини гості низкою поволі щрходили одне за одним навкруг труни, хвилину затримували очі на обличчі небіжчика, і дехто пускав сльо-арвку; все це відбувалося дуже поважно й урочисто, і Ідаше дівчата та обидва ошуканці схлипували, похиливши голови та витираючи очі хусточками. Тільки й чути ($уло, що човгання ногами по підлозі та сякання, бо, Крім церкви, ніде так часто не сякають носа, як на похоpoн. Коли в господі натовпилося повнісінько люду, трунар у чорних рукавичках, як звичайно, вельми обхідливий, іще раз оглянув усе навколо, то сям то там щось напослі-док поправив, аби все було добропристойно й благородно; рухався він нечутно, наче кицька, і не мовив жодного слова; він проводив гостей на їхні місця, показував дорогу новоприбулим, звільняючи для них у натовпі проходи, й виконував усе те, тільки киваючи головою та роблячи знаки руками. Потім він став на своє місце коло стіни. Мені ніколи не доводилось бачити такої тихої» непомітної та [385] улесливої людини; здавалося, що він такий же нездатний до усмішки, як і копчений окіст.

Вони позичили десь фісгармонію, щоправда розладнану, й, коли все вже було готове, одна молода жінка сіла й стала грати; фісгармонія страшенно вищала й кургикала, і всі співали хором, тож, мабуть-таки, в цьому товаристві єдиний Пітер справді раював, так я собі думаю. А тоді велебний містер Гобсон узявся до діла - розважно й урочисто почав він виголошувати промову; аж раптом з льоху долинуло одчайдушне скавчання; то був лише один собака, але він зняв таку несамовиту гавкотню, що пасторові довелося замовкнути й чекати, стоячи над труною; а пес не вгавав. Бий тебе сила божа,- нічогісінько не було чути, навіть і того, що сам думав. Становище вийшло дуже ніякове, і ніхто не знав, як із нього виплутатися. Проте довготелесий трунар і тут не розгубився, він закивав до проповідника, немов кажучи: «Не турбуйтеся, здайтесь на мене!» А тоді, трохи зіщулившись, почав пробиратися вздовж стіни; плечі його височіли над головами присутніх. А поки він пробирався, гармидер та гарчання чимдалі все гучнішали й ставали нестерпучі; нарешті, проминувши дві стіни, трунар зник у льоху. За дві секунди ми почули звідтіль важкий удар, собака ще раз чи два розпачливо дзявкнув, і вмить запала мертва тиша, після чого пастор провадив далі свою урочисту промову від того саме місця, де він її був урвав. За хвилю чи дві трунар повернувся назад, і знову вздовж стін кімнати пропливли його плечі; він прослизнув повз три стіни кімнати, а тоді випростався, приклав обидві руки до рота, простягнув понад головами присутніх свою шию до проповідника й прохрипів придушеним голосом: «Він упіймав щура!» Потім знову зігнувся й прослизнув попід стіною на своє місце. Було помітно, що та пригода завдала всім присутнім великої втіхи - звісне діло, їх брала цікавість. Такі дрібниці аж ніяк не обтяжують людини, проте завдяки саме тим дрібницям людина завойовує собі загальну повагу та любов. У цілому місті не було знаменитішої людини за отого трунаря.

Надгробна промова була пишна, але ж і довга-предовга й нудна; а потім король і собі устряв туди ж і почав верзти, як завжди, нісенітницю; нарешті й він замовк; тоді трунар почав підкрадатися до труни, тримаючи в руці викрутку. Я сидів, як на жару, й уп'явся в нього очима. А йому те й не в голові, щоб заглядати під віко; він тихенько посунув його на місце й загвинтив надійно та міцно. Ох, і вхопив же я шилом патоки! Так я й не довідався - чи [386] лишились гроші в тій труні, чи їх там більш немає. А раптом, думаю собі, хтось їх тишком-нишком узяв та й поцупив? Хіба ж я знаю, чи писати мені тепер до Мері Джейн, чи не писати? А якщо викопають труну з могили та нічого в ній не знайдуть, що тоді подумає Мері Джейн про мене? Ет, хай йому грець, ще, чого доброго, кинуться мене шукати, впіймають та й запроторять у буцегарню. Краще вже я мовчатиму про це діло й нічого їй не писатиму. Тепер тут жахливо усе заплуталось. Намагаючися зробити краще, я зробив у сто разів гірше. Нічого мені було в чужі справи микатися! Бодай над тим і земля запалася!

Пітера поховали; ми повернулися додому, і я знову почав пильно вдивлятися в усі обличчя - ніяк не міг від того втриматись і заспокоїтися не міг. Проте з виразу тих облич анічогісінько я не вичитав.

Король того ж вечора робив усім візити й потішав усіх, удаючи із себе такого щиросердого, що куди твоє діло! Між іншим, він натякав усім, що його паства там, у далекій Англії, вже всі жданики поїла, на нього чекаючи; отже, йому слід поспішати: залагодити всі справи зі спадком та вертатись додому. Йому було дуже прикро, що доводиться так квапитись, і всім іншим було також прикро: кожному хотілося, щоб він прогостював якнайдовше, а втім, вони розуміли, мовляв, що то річ неможлива. Він казав, що вони з Вільямом, звичайно, заберуть дівчат із собою до Англії; і це теж припало кожному до душі: принаймні дівчата будуть забезпечені і, головне, житимуть серед своїх рідних; дівчата тішилися і так з того раділи, що зовсім забули за всі свої злигодні та все товкли й товкли йому, щоб розпродував усе якомога швидше, аби вони могли вже їхати. Бідолашні створіння так раділи й такі були щасливі, що мені серце стискалося з болю, коли я дивився, як їх за носа водять та баки їм забивають, а тим часом як я не мудрував - нічого не міг вимудрувати, щоб до тієї справи втрутитися та щось у ній змінити.

Щоб я з цього місця не зійшов, коли король негайно не вивісив об'яви про продаж будинку, негрів та всього майна з аукціону - і то за два дні після похорону! Проте коли хто хотів що придбати приватним чином раніше - тому не ставали на заваді.

Другого дня після похорону, десь під полудень, радість дівчат повилася першою хмаркою. З'явилося двоє торговців неграми, і король продав їм негрів за добрі гроші, діставши чеки на місцевий банк, що мали бути сплачені протягом трьох днів, як то ведеться; й ті торговці завезли [387] двох синів угору річкою до Мемфіса, а їхню матір - річкою наниз, до Орлеана. Мені здавалося, що сердешним дівчатам та їхнім неграм серце розірветься з туги; вони так голосили й так одне за одним побивалися, що тяжко було на них дивитися. Дівчата казали, що їм навіть і не снилося таке страхіття - щоб ото сім'ю так розшматували або продали десь далеко від рідного міста. Ніколи в світі не забуду, як ті бідні дівчата та їхні негри одне з одним обіймалися та обливалися ревними сльозами! Признатися, я вже гадав, що не стане мені снаги все це стерпіти, що я почну говорити й викрию цих негідників, якби ж то я не розумів, що продаж незаконний і негри за тиждень чи два повернуться додому.

Цей продаж наробив великого шелесту в цілому місті; багато хто висловлювався рішуче проти, казали, що то ганьба - розлучати в такий спосіб матір із дітьми. Взагалі це дуже пошкодило обом пройдисвітам; проте старий телепень робив по-своєму, незважаючи на всі протести герцога, а герцог, скажу я вам, почував себе вельми кепсько.

Наступного дня мав відбутися аукціон. Уранці, коли вже добре розвиднілось, король із герцогом піднялися до мене на горище й розбуркали мене, і я по виразу їхніх облич відразу ж збагнув - щось трапилося. Король запитав:

- Ти був у моїй кімнаті позавчора вночі?

- Ні, ваша величність.- Я завжди звертався до нього так, коли не було нікого з чужих.

- А вчора вдень чи вночі заходив?

- Ні, ваша величність.

- Кажи по щирості - не смій брехати!

- Я ж по щирості кажу, ваша величність, як світ світом - правда. Відтоді, як міс Мері Джейн розвела вас із герцогом по кімнатах, я до них і на крок не наближався.

Тут втрутився герцог:

- То, може, ти помітив, як хтось інший туди заходив?

- Ні, ваша світлість, я такого щось не пригадую.

- А може, подумаєш, то й пригадаєш? Розкинувши розумом, я побачив, що випадає добра нагода спекатися клопоту, та й кажу:

- Еге ж, еге ж... Я таки бачив, як негри туди заходили кілька разів.

Вони аж підскочили обидва, а тоді витріщилися один на одного, буцімто і сном і духом такого не припускали, а потім ніби саме на це й сподівалися. Герцог запитав: [388]

- Як, усі гуртом?

- Ні, не всі відразу... цебто я не бачив, щоб вони всі виходили звідти, за винятком,, може, одного разу.

- Сто чортів! Коли ж це трапилося?

- Це сталося саме того дня, коли був похорон. Уранці. І то не дуже рано, бо я заспав. Тільки-но я почав спускатися сходами вниз - зирк, аж негри ото з кімнати й виходять.

- Ну, далі, далі! Що ж вони робили? Як поводились?

- Та нічого не робили. Нічого незвичного я не помітив. Вони вийшли звідти навшпиньках; певно, заходили прибрати в кімнаті вашої величності абощо, думаючи, що ви вже встали; але побачивши, що ви ще не встали, вийшли з вашої кімнати, щоб, бувал не розбудити вас.

- Хай їм біс!.. От тобі й маєш!..- не втримався король; і обидва принишкли й виглядали розгублено та не дуже розумно. Якусь хвильку стояли вони задумано й чухали собі голову, а тоді герцог засміявся якось хрипко та й каже:

- А як усе розіграли! Неперевершено! Вдали, ніби їм прикро звідси їхати! А я й повірив, що їм і справді прикро, й ви також повірили, та й усі інші. Не кажіть мені після цього, що неграм бракує акторського "таланту. Таку тут розвели комедію, що, здається, хоч кого пошили б у дурна. Я особисто вважаю тепер, що ті негри - то ціле багатство. Якби я мав капітал та свій театр, то кращих акторів і не шукав би, а тут ми, з великого розуму, продали їх за дурні гроші. А втім, що я кажу! І грошей же тих катма! Слухайте, ви, а де ж чек?

- В банку - до виплати. А де ж він має бути?

- Ну, тоді все гаразд, дяка богові.

А я прикинувсь, що мені ніяково, та й питаю несміливо:

- Хіба щось скоїлося?

Тут король як гримне на мене:

- Не твоє діло! Держи язика за зубами та дбай про свої справи, коли вони в тебе є. І затям собі це, поки ти в цьому місті сидиш,- чуєш?

А тоді герцогові:

- Нічого не вдієш - дали себе обкрутити, то мусимо мовчати!.

Коли вони спускалися драбиною, герцог знову засміявся:

- І продали швидко, і кишеням не важко! Ото зиск, нічого сказати!

Король вишкірився на нього: [389]

- Ніби я гірше хотів, продаючи їх так швидко! І коли зиск малий, чи то збиток великий, ще й у кишенях вітер гуляє, то стільки моєї в тому вини, скільки й вашої.

- Еге ж, стільки... Коли б мене були послухалися, то негри лишилися б тут, а за нами й слід простиг би!

Король відлайнувся задля годиться, а тоді, щоб зігнати злість на комусь, за мене взявся. Почав він мене шпетити за те, що я не сповістив його вчасно, як помітив тих негрів, коли вони з його кімнати кралися, казав, що й найдурніша макітра збагнула б, що за тим щось криється. А потім почав і себе картати: казав, що йому не треба було схоплюватися з ліжка вдосвіта, а полежати б іще та відпочити, як усі люди, і хай його чортяка візьме, якщо він іще коли вчинить таку дурницю. Вони пішли собі геть, докоряючи один одному; а я страшенно зрадів, що пощастило звернути все на негрів, та ще й не заподіявши їм найменшої шкоди.

Додати в закладки

  
Переклад Translate