3. Сьогодні о 9 ранку я відснідав із...

3.

Сьогодні о 9 ранку я відснідав із маркетинг-директором Відділу нової продукції компанії «Мадон» - однієї з найбільших у світі агропромислових корпорацій (торговельний обіг у 1998 р. - 84,848 мільярда франків, або 12,395 мільярда євро) - у бункері зі сталі та скла у стилі а-ля Альберт Шпеєр. Аби потрапити всередину, слід пред'явити перепустку: імперію йогуртів ретельно охороняють. Ще ніколи молочні продукти не були так добре захищені. Тільки й залишилося позначити термін зберігання над автоматичними дверима. Мені видали магнітну картку, без якої до ліфтів не дістатися. Я перетнув хол із турнікетами, як у метро, аж раптом відчув власну значущість, наче я йшов відвідати самого Президента Франції, а не якогось старого канюку-векакашника(1) в смугастій сорочці. У ліфті мені спали на думку рядки Мішеля Уельбека:[16]

Штучні ви накладають(2).

(1) ВКК - Вищі комерційні курси.

(2) Переклад Миколи Луцюка.

Дивно було почувати себе ніби всередині цієї холодної поезії.

Якщо згадувати, то зрозуміло, що ця ранкова нарада власне й була важливішою, ніж прийом у президента. Саме це зібрання виявилося доленосним у моєму житті, бо ж визначило все, що сталося далі.

На дев'ятому поверсі «Мадон» усі керівники виряджені у смугасті сорочки та краватки із зображеннями звірят. Маркетинг-директор тероризує своїх помічниць, які аж пухнуть - от-от рознюняються. Його звати Альфред Дюлер. Альфред Дюлер починає всі свої meetings(1) однаково: «Ми зібралися тут не заради власного задоволення, а задля задоволення нашого споживача». Наче цей споживач якоїсь іншої раси - «Untermensch»(2) чи що. Мене тягне блювати: тому, хто печеться виключно про «харчі», це чути нудно. Я уявляю його ранок: він голиться, затягується краваткою, шокує дітей запахом із рота, голосно, аж гай гуде, слухає «Франс-Інфо», допиваючи каву на кухні, читає «Еко». Він не торкається своєї дружини з 1975 року, більше того - не скаче в гречку (на відміну від неї). Він читає максимум одну книжку на рік, та цю й єдину написав Ал єн Дюамель. Він виряджається у свій костюмчик, щиро вірує, що посідає чільне місце у холдингу, має потужний «Мерседес», який вронькає у дорожніх пробках, і стільникову «моторолу», яка пілімкає в шкіряному футлярі під автомагнітолою Pioneer, яка нескінченно волає: «CASTO-CASTO-CASTORA-MA!», «МАМОНТ» ТРОЩИТЬ ЦІНИ!», «ОБИРАЄТЕ ВДАЛО - ЗНАХОДИТЕ МЕТУ!» Він переконаний, що зростання виробництва - добра новина, тоді як це зростання [17] є лише надвиробництвом - «великим скупченням продавців» (Карл Маркс), кучугурою непотребу, яка нас накриє та погребе. Він має Віру. Він здобув її на Вищих курсах: так повіримо ж у ЗРОСТАННЯ ВИРОБНИЦТВА Виготовлятимемо мільйони тонн продуктів - і будьмо щасливі! Хай живе експансія - двигун заводів, які рухають експансією! Головне - не зупинятися і не замислюватись!

(1) Зібрання, зустрічі (англ).

(2) Людина нижчої раси (нім).

Ми сидимо в огидному конференц-залі, схожому на всі офісні приміщення світу, навкруги овального столу зі склянками апельсинового соку, і секретарка-прислужниця, очі по-рабськи додолу, розносить термос із кавою. Звідусіль тхне спітнілими пахвами - свідчення довгих нарад напередодні.

Дюлер відкриває нараду попередженням: «Все, про що піде мова, є конфіденційною інформацією; протоколу ми не ведемо, ця зустріч обумовлена кризою; слід розглянути можливість повторних закупівель, але мене непокоїть ротація; наш конкурент запустив на ринок товар-імітатор і розпочав потужну рекламну кампанію; згідно з деякими джерелами, він намагатиметься захопити частину нашого ринку; ми розцінюємо це як спробу атаки». За мить всі присутні почали супити брови. Не вистачає лише касок кольору хакі та штабних мап, і було б точно як у «Найдовшому дні»(1).

Після звичних метеорологічних коментарів Жан-Франсуа, екаунт-менеджер нашої агенції, бере слово, аби коротко викласти вихідне завдання, водночас демонструючи на стіні слайди.[18]

(1) Відомий американський фільм про висадку союзників у Нормандії під час Другої світової війни.

- Отже, ми покажемо вам сценарій тридцятисекундного ролика, покликаного захистити «Мегрелет»(1) від атакувань розповсюджувачів товару-імітатора. Нагадаю стратегічну мету, яку було поставлено на попередній нараді: «В умовах нестійкого ринку «Мегрелет» з'являється як інноваційний продукт і пропонує нове бачення солодких сирків завдяки новій ергономічній упаковці».

Він відриває носа від своїх записів і змінює слайд. На стіні з'являється текст, надрукований жирними літерами:

Основні переваги товару (продовження):

Емоційні:

Для гурманів/неможливо втриматись

Задоволення/Мода - «МЕГРЕЛЕТ» - Стрункість/Краса

Раціональні

Корисний/поживний

Оскільки ніхто не заперечує, він продовжує переказувати те, що набрала у Word 6 його асистентка (дитина якої того ж дня захворіла на отит в муніципальному дитсадку).

- Як ми вирішили 23 числа з Люком та Альфредом, наші міркування повинні ґрунтуватися на користі для споживача: «З «Мегрелет» я залишаюся стрункою, та до того ж харчуюся раціонально завдяки його вітамінам і вмісту кальцію». Вивчення конкуруючих брендів у цьому перенасиченому секторі свідчить, що слід спиратися на подвійний ефект: краса + здоров'я. «Мегрелет» - це добре для мого тіла та мого мозку. Як кажуть, і рибку з'їсти, і ...ха-ха... сісти. Кхм-кхм...[19]

(1) «Maigrelette» (фр.) - худорлява.

Ця промова - плід міркувань департаменту стратегічного планування (двох депресивних сорокарічниць) і кількох замів з реклами (випускників Діжонських вищих комерційних курсів). У ній враховані бажання та смаки клієнта і a priori обґрунтований сценарій, який я народив учора ввечері. Тут Жан-Франсуа (або просто Джеф) припиняє сміх, бо почуває себе трохи самотньо. І продовжує свій танок живота:

- Ми розробили загальну концепцію, яка, сподіваюся, повністю збігається з ідеями копірайтерів і дозволить максимально виправдати сподівання від товару, зокрема на рівні візуального коду. Ну ось, а тепер я передаю слово Октавові.

Оскільки Октав - це я, то я підводжуся і викладаю сюжет ролика в мертвій тиші, демонструючи розкадров-ку з дюжини кольорових картинок, які наш художник намалював за шалені гроші.

- Отож, почнемо: ми на пляжі Малібу в Каліфорнії. Погода казкова. Дві блондинки янгольської вроди біжать по піску в червоних купальниках. Раптом одна каже іншій: «Ономастична екзегеза входить у суперечність з помилковою герменевтикою». Інша відповідає: «Уважай, аби не впасти в онтологічну параномазію». У цей час, в океані, сперечаються двоє засмаглих серфінгістів: «Чи знаєш ти, що Ніцше проспівав плаванню справжню гедоністичну хвалу в "Ессе Homo"?» Інший сердито заперечує: «Зовсім ні, він лише відстоював концепцію Великого Здоров'я за допомогою алегоричного соліпсизму». Ми повертаємося на пляж, де дівчата креслять на піску математичні рівняння. Діалоп «Якщо припустити, що кубічний корінь з х змінюється як функція на нескінченності...» «Так, - каже інша, - але ти не виділила множину, яка прямує до асимптоти». [20]

Ролик завершується планом баночки «Мегрелет» зі слоганом: «МЕГРЕЛЕТ» - БУТИ СТРУНКИМ, СТАТИ РОЗУМНИМ».

Присутні продовжували мовчати. Маркетинг-дирек-тор повів оком на своїх бренд-менеджерів, ті похапцем кинулися щось занотовувати, аби тільки їх не змусили висловлюватись.

Нарешті Жан-Франсуа наважується випробувати долю і невпевнено починає:

- Звичайно, наприкінці йде наш джингл «м-м-м Мадон», це, напевне, зрозуміло. Гм... Ми вважаємо, що було б цікаво взяти стрункість за символ і об'єднати його з інтелектуальними бесідами. До того ж не забуваймо: спорт на свіжому повітрі стає дедалі моднішою течією. Утім, можливі такі варіанти: дві Міс Франції сперечаються про геополітику або про Брестський мир (1918 p.); двоє голих стриптизерів-чіпендейлів з волохатими грудьми баляндрасять про наготу як вивільнення тіла і заперечення постмодерністського відчуження, граючи своєю мускулатурою. Кумедно, чи не так?

Тут уже й зами надумалися висловитися: «непоганий хід», «я скоріше підтримую», «не дуже переконаний, але я одразу все добре зрозумів», «цей напрям вимагає ретельного вивчення». Причому кожен з них, наче папуга, вторив своєму підлеглому. Аж ось черга дійшла й до самого Дюлера. Шеф не погоджується з нижчими за статусом:

- Навіщо нам гумор?

Насправді Альфред Дюлер мав рацію: на його місці мені було б не до сміху. Ледве утримуючись від блювоти, що вже підходить до горлянки, намагаюся аргументувати:

- Це добре для вашого бренду. Гумор викличе до вас симпатію. До того ж він завжди добре запам'ятовується. [21]

Споживач любить згадувати про те, що його насмішило: він переповідатиме цей жарт на обідах, у офісах, на відпочинку. Подивіться на комедії, які йдуть зараз. Люди, які ходять у кіно, полюбляють розваги...

І ось тут Альфред Дюлер вирікає безсмертну фразу: - Так, але вони не їдять потім кіноплівку. Я вибачаюся і прямую до клозету: «Ти, велике лайно, ти вже знайшов собі місце у моїй книжці. Тобі у ній відведена гідна роль. Починаючи з третього розділу. АЛЬФРЕД ДЮЛЕР - ВЕЛИКЕ ЛАЙНО.

Кожен письменник - стукач. Уся література - донос. Навіщо писати книгу, якщо не плювати в колодязь. Так сталося, що я є свідком певних подій, окрім того, я знаю одного досить навіженого видавця, який дозволить мені розповісти про них усім бажаючим. Я від самого початку нічого не вимагав. Я просто опинився всередині механізму, який винищує все на своєму шляху, і ніяк не сподівався лишитися неушкодженим. Я скрізь шукав того, хто зможе змінити світ, доки не зрозумів: можливо, це саме я і є.