Навчальний архів

2.4. ПОЛІТИКА РЕФІНАНСУВАННЯ

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА. Частина 1. А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна

Як уже зазначалося у розділі 2.2, серед інструментів грошово-кредитної політики важливе значення має політика, яку проводить НБУ як кредитор в останній інстанції. У країнах із розвинутими ринковими відносинами центральний банк надає кредити комерцій­ним банкам та іншим фінансово-кредитним установам, рефінансую­чи їхні активні операції, тобто здійснюючи переоблік комерційних векселів і надаючи ломбардний кредит. Національний банк України також використовує зазначені вище види кредитування, але на по­чатку своєї діяльності у ролі центрального банку НБУ застосовував як адміністративні, так і ринкові методи кредитування, причому суб'єктами кредитування були і господарюючі суб'єкти, і Мінфін. НБУ кредитував безпосередньо дефіцит державного бюджету і на­давав так звані централізовані кредити певним секторам економіки, тобто опосередковано покривав недостачу ресурсів для фінансуван­ня державного сектора економіки.

Загалом НБУ застосовував такі методи кредитування:

— адміністративний розподіл емісійних ресурсів між комерційними банками;

— безпосереднє централізоване кредитування міністерств для

покриття нестачі фінансових ресурсів у певній галузі економіки;

— безпосереднє надання кредиту Мінфіну на покриття дефіциту

державного бюджету;

— проведення закритих і цільових кредитних аукціонів;

— надання комерційним банкам облікового й ломбардного

кредиту;

— проведення операцій РЕПО.

Докладніше питання про методи кредитування розглядатиметься в 4-му розділі.

Хоча зараз НБУ не надає так званих централізованих кредитів і кредитів на покриття дефіциту державного бюджету, заборгованість за ними існує, що потребує проведення відповідної політики. Зок­рема, Мінфіну і НБУ доцільно розглянути питання про переоформ-

лення на державний внутрішній борг заборгованості за централізо­ваними кредитами, наданими окремим галузям економіки, та процен­тів за ними, заборгованості Мінфіну України за централізованими та за іншими кредитами.

Удосконалення й подальший розвиток політики рефінансування може відбуватися через поліпшення механізму кредитування комер­ційних банків під заставу цінних паперів, з допомогою переобліку векселів, а також проведення операцій із державними цінними па­перами на відкритому ринку типу РЕПО.

Доцільним було б, по-перше, створення двох спеціалізованих державних комерційних банків: реконструкції та розвитку сільсь­кого господарства і реконструкції та розвитку промисловості, а по-друге, продаж їм емісійних кредитних ресурсів, що виникають унаслідок планових емісій грошей, пов'язаних із об'єктивним зрос­танням грошової маси.

Для формування ресурсів цих банків можна було б застосовувати і такий механізм, як депозитні сертифікати, за допомогою яких залуча­ти вільні кошти комерційних банків недержавної форми власності. За цими видами депозитів можна встановити заохочувальний процент і державну гарантію повернення. Такі стимули заохочуватимуть комер­ційні банки зберігати свої тимчасово вільні кошти в спеціалізованих державних банках, котрі, у свою чергу, матимуть можливість викори­стовувати їх для кредитування відповідних галузей господарства.

В Основних напрямах грошово-кредитної політики на 1998 рік ідеться про те, що для підтримання необхідної ліквідності банківсь­кої системи НБУ продовжуватиме здійснювати рефінансування ко­мерційних банків через:

— операції РЕПО;

— ломбардне кредитування;

— кредитні аукціони.

У разі появи в господарському обігу комерційних векселів НБУ буде готовий рефінансувати комерційні банки під переоблік вексе­лів, які акцептовані комерційними банками.

Передбачається переказати на рефінансування комерційних банків близько 500 млн грн., що дасть можливість комерційним банкам інтен­сивніше здійснювати кредитне підтримування конкретної економіки.