Розділ XXXI ЙОГО ВИСОКОПРЕВОСХОДИТЕЛЬСТВО ГУБЕРНАТОР
Дорого заплатили корсари за свою перемогу. З трьохсот двадцяти піратів, що вийшли з Бладом із Картахени, залишилося живими не більше ста чоловік. «Елізабет» зазнала таких серйозних пошкоджень, що навряд чи можна було її відремонтувати, а її хоробрий капітан Хагторп наклав головою в останньому бою. Але втрати ці не були марними. Своїм умінням вести морські бої і нечуваною хоробрістю пірати, здобувши перемогу над переважаючими силами ворога, врятували Ямайку від розгрому та пограбувань, а для короля Вільгельма захопили ескадру де-Рівароля і вивезені ним з Картахени скарби.
Надвечір наступного дня дев'ять довгожданих кораблів ескадри ван дер Кейлена кинули якір на рейді Порт-Ройяла, і адмірал не забарився у відповідній формі одверто [280] висловити своїм голландським і англійським офіцерам усе те, що він про них думав і чого вони насправді варті.
Шість кораблів ескадри одразу ж почали готуватися до виходу в море. Новий генерал-губернатор, лорд Уіллогбі, поспішав на власні очі пересвідчитись, як управляються інші англійські колонії у Вест-Індії, і збирався відплисти на Антільські острови.
- І я маю тут затримуватись,- скаржився він адміралові,- через відсутність цього йолопа губернатора!
- Невже? - сказав ван дер Кейлен.- Не росумію, шому це має вас затримувати?
- Щоб по заслузі покарати цього собаку і призначити на його місце людину, яка не тільки розумітиме, в чому полягають її обов'язки, а й зможе їх виконувати.
- Ага! Та ши є потрепа затримуватися тут зарати його? А тимшасом францус моше напатать на погано захищений Барбадос. Ви майт тут такий шоловік, який вам трепа. Для нього не потріпно особливих інструк-сій. Він знає, як захищати Порт-Ройял краще са яас з вами.
- Ви маєте на увазі Блада?
- Звишайно. Чи може бути для такий посади кращий за нього? Ви ш башили, на що він здатний.
- Виходить, і ви так думаєте! А й справді! Я вже добре обдумав це і, побий мене грім, не бачу, чому б і ні! Він кращий за Моргана, а Моргана ж призначили в свій час губернатором.
Послали за Бладом. Він з'явився вичепурений і життєрадісний, бо вже встиг скористатися з свого перебування в Порт-Ройялі, щоб привести себе в порядок. Пропозиція лорда Уіллогбі приголомшила Блада. Він навіть і мріяти ніколи не смів про щось подібне, і його одразу ж охопили сумніви, чи справиться він з такою відповідальною посадою.
- От тобі й маєш! - скипів Уіллогбі.- Невже я міг би запропонувати вам таку посаду, коли б мав хоч крихту сумніву щодо ваших здібностей? Якщо це ваше єдине заперечення...
- О ні, мілорде, не єдине. Я мріяв поїхати додому, розумієте... Я знудьгувався за зеленими вуличками Англії.- Блад зітхнув.- Там, у седах Сомерсета, незабаром зацвітуть яблуні.
- «Зацвітуть яблуні»! - різко вигукнув його світлість, глузливо повторюючи останні слова Блада.- Що за диявольщина?.. [281] «Зацвітуть яблуні»! - І він поглянув на ван дер Кейлена.
Адмірал звів брови і стиснув свої товсті губи. На^ його круглому м'ясистому обличчі промайнула добродушна посмішка, а в очах засвітився лагідний вогник.
- Та-ак! - протяг він.- Це дуже поетишно! Мілорд гнівно обернувся до капітана Блада.
- Вам ще треба змити старі гріхи піратства, мій друже,- вколов він його.- Звичайно, ви вже дещо зробили, проявивши при цьому неабиякі здібності. Тому-то я й пропоную вам від імені його величності короля Англії пост губернатора Ямайки. З усіх, кого я тут знаю, вас вважаю найбільш здібним для цього.
Блад низько вклонився.
- Ваша світлість дуже люб'язні. Але...
- Тс-с-с! Ніяких «але»... якщо ви хочете, щоб ваше минуле було забуте, а майбутнє забезпечене. Вам надається чудова можливість! І ви не повинні ставитись до моєї пропозиції легковажно заради якихось там яблунь чи будь-якої іншої сентиментальщини. Ваш обов'язок - бути тут принаймні до закінчення війни. А коли війна скінчиться, ви зможете повернутися в Сомерсет до сидру чи в свою рідну Ірландію до потіну, а до того часу ви зможете чудово вжитися і з ямайським ромом.
Ван дер Кейлен зайшовся сміхом. Але на Блада жарт не вплинув, і він навіть не посміхнувся. Думками він зараз був біля Арабелли Бішоп. Вона була десь тут, у цьому будинку, але відколи він у Порт-Ройялі, вони ще не бачились. Коли б тільки в неї знайшлася хоч краплина співчуття до нього...
Та його роздуми перервав різкий роздратований голос Уіллогбі, який ніяк не міг вгамуватися і весь час докоряв за нерішучість, вказуючи на неймовірну безглуздість його легковажного ставлення до тієї блискучої перспективи, що відкривається перед ним. Опам'ятавшись, Блад вклонився лордові Уіллогбі.
- Ви маєте рацію, мілорде. Я справді нерішучий у даному разі. Але не вважайте це виявом невдячності. Коли я й вагався, то лише тому, що мав для цього інші мотиви, якими не смію турбувати вашу 'світлість.
- Певно, знову щось подібне до яблунь у садах? - зневажливо пирхнув його світлість. -
На цей раз і Блад засміявся, але в очах у нього все ще не згасав смуток.
- Безмежно вдячний вам за вашу пропозицію, мілорде, [282] і зроблю все так, як ви бажаєте. Я постараюся виправдати ваше довір'я і заслужити ласку його величності. Можете покластись на мене - служитиму чесно.
- Коли б я не був певен у цьому, то ніколи б не запропонував вам пост губернатора.
Справу було вирішено. В присутності коменданта форту Меллерда та інших офіцерів гарнізону лорд Уіллогбі виписав і засвідчив печаткою документ про призначення Блада на пост губернатора. Меллерд і його офіцери спостерігали за всією цією церемонією, витріщивши від подиву очі, але свої думки тримали при собі.
- Ну от, тепер ми змошемо займатися свої справи,- сказав ван дер Кейлен.
- Ми відпливаємо завтра вранці,- повідомив його світлість.
Блад здивувався.
- А полковник Бішоп? - спитав він.
- А це вже ваша справа, ви губернатор. Коли він повернеться, можете обійтися з ним на свій розсуд, хоч повісьте на реї його ж корабля. Він заслуговує на це.
- Завдання не з приємних, мілорде,- зауважив Блад.
- Тоді я залишу листа для нього. Думаю, що він йому сподобається.
Капітан Блад одразу ж узявся за виконання своїх обов'язків. Після всього, що тут сталося, насамперед треба було подбати про належну оборону Порт-Ройяла. Він оглянув зруйнований форт і звелів негайно приступити до йото відбудови. Потім віддав наказ витягти на берег три французьких кораблі і відремонтувати їх. Після всього цього Блад зібрав своїх піратів і з дозволу лорда Уіллогбі передав їм одну п'яту частину захоплених цінностей, запропонувавши їм вибір: або покинути Ямайку, або піти на службу до короля Вільгельма.
Чоловік двадцять із них вирішили залишитися, серед них Джеремі Пітт, Огл і Дайк, для яких, як і для Блада, після вигнання короля Якова скінчилося заслання і поневіряння на чужині. Тільки вони, та ще старий Волверстон, що зостався в Картахені, залишилися в живих із тієї групи засуджених повстанців, які втекли на «Сінко Льягас» із Барбадоса понад три року тому.
Вранці наступного дня, коли ескадра ван дер Кейлена закінчувала останні приготування перед виходом у море, у просторий кабінет губернатора, де сидів Блад, зайшов майор Меллерд і доповів, що на обрії показалася ескадра полковника Бішопа. [283]
- От і чудово,- промовив Блад.- Я радий, що Бішоп повертається ще до від'їзду лорда Уіллогбі. Наказую вам, майоре, як тільки Бішоп ступить на берег, заарештувати його і доставити сюди, до мене. Почекайте.- І він поспішно написав записку.- Негайно передайте лордові Уіллогбі на флагманський корабель адмірала ван дер Кейлена.
Майор Меллерд віддав честь і вийшов. А Пітер Блад, відкинувшись у кріслі, похмуро дивився на стелю. Так спливло кілька хвилин. Раптом почувся легенький стук у двері, і до кімнати зайшов літній слуга-негр з проханням до його високопревосходительства прийняти міс Бішоп.
Його високопревосходительство змінився на лиці. Серце його тьохнуло й завмерло. Якусь мить він сидів нерухомо, втупившись поглядом у негра, і не міг промовити й слова, тільки порухом голови висловив згоду прийняти леді.
Коли увійшла Арабелла, Блад підвівся, і якщо його блідість не була такою помітною, як у дівчини, то це тому, що його обличчя було засмагле. Якусь мить вони мовчки дивилися одне на одного. Потім Арабелла пішла йому назустріч і, затинаючись, що було незвичайним для такої спокійної і врівноваженої дівчини, надривним голосом сказала:
- Я... я... майор Меллерд щойно сказав мені...
- Майор Меллерд перевищив свої обов'язки,- перервав її Блад. Він намагався вимовити ці слова рівним спокійним голосом, і саме через це вони прозвучали хрипко і неприродно гучно.
Помітивши, як дівчина затремтіла, він враз вирішив заспокоїти її: - Ви даремно хвилюєтесь, міс Бішоп. Якими б не були наші взаємини з вашим дядьком, будьте певні, я не діятиму за його прикладом. Я не зловживатиму своїм становищем і не зводитиму з ним особисті рахунки. Навпаки, мені доведеться зловживати своєю владою, щоб захистити його. Лорд Уіллогбі порадив мені не панькатись з вашим дядечком. Я ж особисто маю намір відіслати його назад на його плантації в Барбадос.
- Я... я рада, що ви так зробите. І найбільше рада за вас.
Вона ступила терок вперед і простягла Бладові руку. Він з недовір'ям поглянув на неї. Потім вклонився.
- Розбійник і пірат не сміє торкнутися вашої руки. [284]
- Але ж ви вже не той і не другий,- відповіла дівчина, намагаючись посміхнутися.
- Та, на жаль, не вам я маю дякувати за це,- промовив він.- Думаю, нам нічого більше говорити на цю тему. До речі, можу запевнити вас, що лордові Джуліану Уейду боятися мене теж нічого. Така гарантія, безсумнівно, вам потрібна для вашого власного спокою.
- Заради вас - так. І тільки заради вас самого. Я б не хотіла, щоб ви зробили щось підле чи повелися нечесно.
- Хоч я - розбійник і пірат? - вирвалось у Блада. Вона у розпачі заломила руки.
- Невже ви ніколи не пробачите мені тих слів?
- Мушу признатися, що це мені не так легко зробити. Та після всього сказаного, яке це має значення?
Вона з хвилину задумливо дивилась на нього своїми чистими карими очима і знову простягнула йому руку.
- Я їду, капітане Блад. Оскільки ви так милостиві до мого дядька, а повернуся разом з ним на Барбадос. Навряд чи ми з вами коли-небудь зустрінемося. Невже ж ми не можемо розійтися друзями? Я знаю, що колись несправедливо осудила вас. Я ще раз прошу вас пробачити мені за це. Може, ви... може, ви попрощаєтесь зі мною?
Здавалося, що Блад стрепенувся і скинув із себе маску напускної жорстокості. Він узяв простягнену руку і, затримавши її в своїй, заговорив лагідніше, з сумом дивлячись на дівчину.
- Ви повертаєтесь на Барбадос, а лорд Джуліан теж їде з вами? - боязко заговорив він.
- Чому ви запитуєте мене про нього? - І Арабелла рішуче глянула в очі Блада.
- Як? Хіба він не виконав мого доручення? Чи, може, він щось наплутав?
- Ні, він нічого не наплутав і переказав мені все, як ви сказали. Мене дуже зворушили ваші слова. Вони примусили мене ясно зрозуміти і мою помилку, і мою несправедливість до вас. Я осуджувала вас надто жорстоко, хоч взагалі і осуджувати вас не було за що.
- А як же тепер лорд Джуліан? - запитав він, усе ще не випускаючи її руки і дивлячись на Арабеллу очима, що, немов сапфіри, горіли на його обличчі кольору міді.
- Лорд Джуліан, очевидно, поїде додому в Англію. Тут йому робити нічого. [285]
- Хіба він не просив вас... поїхати з ним?
- Просив. Я дарую вам таке недоречне запитання. У ньому раптом прокинулась божевільна надія.
- А ви? О, хвала небу! Невже ви хочете сказати, що відмовили йому, щоб... щоб стати моєю дружиною, коли...
- О! Ви нестерпні!...- Вона вирвала руку і одвернулась від нього.- Мені не слід було приходити... Прощайте! - Арабелла швидко пішла до дверей.
Блад догнав її і схопив за руку. Обличчя дівчини залилося рум'янцем, і вона пронизала його гострим, як лезо, поглядом.
- Ви поводитесь, як пірат! Відпустіть мене!
- Арабелло! - благально вигукнув він.- Що ви кажете? Невже я повинен відпустити вас? Хіба я можу дозволити вам піти звідси і ніколи більше не побачити вас? Може, ви залишитесь і допоможете мені перенести це нестерпне вигнання до того часу, коли ми зможемо разом поїхати в Англію? О, ви плачете! Що ж я сказав такого, чим довів тебе до сліз, моя голубко?
- Я... я думала, що ти мені ніколи цього не скажеш,- промовила Аррабелла, сміючись крізь сльози.
- Люба моя, але ж тут був лорд Джуліан, красивий, знатний...
- Для мене завжди був тільки ти один, Пітер...
їм, звичайно, багато треба було сказати одне одному, дуже багато! Вони сіли поруч, щоб поговорити. А час летів, і губернатор Блад забув про всі свої обов'язки. Нарешті він дійшов до кінця свого шляху. Його одіссея скінчилась.
А тим часом ескадра Бішопа кинула якір на рейді, і незадоволений полковник зійшов на мол, де його чекали ще більші неприємності. Лорд Джуліан супроводжував його на берег.
Для зустрічі Бішопа вишикувався загін морської піхоти. Попереду стояв майор Меллерд і ще два чоловіки, незнайомі губернаторові: один маленький, сухорлявий, а другий - огрядний велетень.
Майор Меллерд підійшов до Бішопа.
- Полковнику Бішоп! Я маю наказ арештувати вас. Вашу шпагу, сер!
Бішоп витріщився на нього, багровіючи.
- Що за диявольщина?.. Арештувати? Мене?
- За наказом губернатора Ямайки,- сказав маленький сухорлявий чоловічок, що стояв позаду майора Меллерда. [286]
Бішоп рвучко обернувся до нього.
- Губернатора? Ви божевільний! - Він поглянув спочатку на одного незнайомого, потім на другого.- Адже губернатор тут - я!
- Ви були ним,- сухо відказав маленький чоловік.- Але у вашу відсутність становище змінилося. Вас зняли за те, що ви залишили свій пост без поважної причини і цим піддали небезпеці колонію, охорона якої була вам довірена. Це серйозна провина, полковнику Бішоп, у чому вам доведеться пересвідчитись. Враховуючи те, що на цей пост вас призначив уряд короля Якова, вам, можливо, ще й буде пред'явлено звинувачення у державній зраді. Від вашого наступника залежатиме - чи повісять вас, чи ні.
Переляканий Бішоп спочатку вилаявся, а потім тремтячим голосом запитав:
- А хто ви такі, кат би вас побрав?
- Я - лорд Уіллогбі, генерал-губернатор колоній його величності у Вест-Індії. Ви повинні були знати про мій приїзд.
З Бішопа злетіли залишки гніву від страху його кинуло в холодний піт. Вродливе обличчя лорда Джуліана, який стояв позаду нього, раптом зблідло й осунулось.
- Але, мілорде...- почав був полковник.
- Сер, мене не цікавлять ваші пояснення! - різко обірвав його Уіллогбі.- Я зараз відпливаю і не маю часу займатися вами. Губернатор вислухає вас і, безсумнівно, віддасть вам належне.- Він махнув рукою майорові Меллерду, і приборканого, розбитого полковника Бішопа повели геть.
Лорд Джуліан, якого ніхто не затримував, теж пішов за ним. Опам'ятавшись, полковник Бішоп звернувся до нього.
- Ще один додаток до мого рахунку з тим мерзотником Бладом,- процідив він крізь зуби.- Ну я розквитаюся з ним, коли ми зустрінемось!
Майор Меллерд одвернувся, щоб приховати посмішку, і мовчки повів його до будинку губернатора, будинку, який так довго був резиденцією самого полковника Бішопа. Залишивши полковника під охороною у вестибюлі, майор пішов доповісти губернаторові, що привели арештованого.
Арабелла Бішоп усе ще була у Пітера Блада, коли увійшов Меллерд. Його повідомлення одразу ж повернуло їх до дійсності. [287]
- Ти будеш милостивим до ньоге. Зроби все можливе, щоб його помилували. Заради мене, Пітер,- промовила вона благально.
- Постараюсь, люба,- сказав Блад у відповідь, поглядаючи на майора Меллерда.- Але боюсь, що обставини не дозволять мені цього.
Дівчина знітилась і, зрозумівши, що ця відповідь призначена для майора, вибігла в сад, а майор Меллерд пішов за полковником.
- Його високопревосходительство губернатор зараз прийме вас,- сказав він і широко розчинив двері.
Полковник Бішоп, хитаючись, увійшов до кабінету і став, очікуючи.
За столом сидів якийсь незнайомий йому чоловік, видно було тільки маківку його акуратно зачесаного чорного волосся. Потім губернатор Ямайки підвів голову, і його блакитні очі суворо поглянули на заарештованого.
З горла Бішопа вихопився якийсь невиразний звук, і полковник, скам'янівши від подиву, витріщився на його високопревосходительство губернатора Ямайки, впізнавши в ньому того, на кого безуспішно полював на Тортузі.
Цю сцену найкраще схарактеризував ван дер Кейлен у розмові з лордом Уіллогбі, коли вони піднялися на палубу флагманського корабля адмірала.
- Це душе поетишно! - сказав він, і в його блакитних очах промайнув веселий вогник.- Капітан Блад любить поесій... Ви пам'ятайт яблуні в саду, га? Ха-ха!
© Aerius, 2004