6
Лью Кербі зняв з живота запобіжний ремінь і потягся. Потім, на превелику втіху Вінсента, який спостерігав за ним, почав один по одному витягувати пальці на руках, хрускаючи суглобами. Скинув черевики, полегшено закректав. Далі випростав ноги й з видимою втіхою поворушив у шкарпетках пальцями. Вінсент підморгнув йому і сказав, усміхнувшись:
- Бачу добрі ознаки. У твоїй черепній коробці щось дозріло.
- Еге ж.
- Тільки «еге ж» - і все? Кербі гмукнув.
- У нас, неандертальців, свої звички. До того ж я ще не прокинувся. - Він потягся до кнопки виклику стюардеси, дивлячись на Вінсента. - Каву?
- Слушна думка, - кивнув Вінсент. [172]
- Авжеж, - мовив Кербі. - Кава допомагає, коли розплутуєш вузлики.
Він уже хотів був щось сказати, але завагався й прикусив язика. Потім таки повернувся до Вінсента й процідив, мовби знехотя, мовби сам сумнівався у своїх словах:
- Мені здається, - і він глибоко зітхнув, - я знаю, хто ті хлопці.
- Та невже? - з іронією відгукнувся Вінсент. - Твоя вичерпна заява просто-таки приголомшила мене.
Кербі востаннє затягся сигаретою й загасив її в порожній чашці.
- Знаю. - Він говорив зовні спокійно, але Вінсент помітив, що внутрішньо він весь напружився. - Я не жартую, Бобе. Просто хочу ще раз упевнитися, що все збігається.
- Отакої! Боїшся самому собі повірити?
- Можливо...
- Пам'ятаєте той банк у Джорджії?
- У Беннінгу?
- Атож.
- Пам'ятаю, - підтвердив Вінсент. Він був розчарований і не приховував цього. - Ти гадаєш, це та сама банда? Що ж, можливо. Далі можеш не продовжвуати, Лью, - сказав він. Вінсент не терпів марних розмов.
- Може, в цьому куди більше сенсу, ніж здається на перший погляд.
Вінсент промовчав. Кербі зачекав і, коли той кивнув, повів далі:
- Давайте розглянемо хід подій крок за кроком. Стежте уважно за розвитком моїх міркувань і перевіряйте.
Він поглянув на Вінсента, - який нахилив голову на знак згоди.
- По-перше, - повів далі Кербі, - всяка організована банда скрізь залишає свій «підпис». Те, що вони робили, і навіть те, чого вони не робили, так чи так дає нам якусь нитку. Ця компанія, хай там хто вони є, залишила свої фірмові знаки де тільки можна... Вони...
- Ти маєш на увазі Джорджію чи...
- І те, й те, - швидко відказав Кербі. - Подумайте, адже у справі з банком усю операцію здійснили з повітря. З початку до кінця, хіба не так? Вони могли кількома способами потрапити до банку, обминувши сигналізацію, - провадив Кербі майже скоромовкою. - Як ми з'ясували, напередодні польоту вони попрацювали з дверима, які виходять на дах. Вони чудово впоралися з механічною та електронною системами охорони. Вони добре знаються на вибухових і хімічних речовинах, але найважливіше - вони якимось чином дістали всі необхідні їм відомості. Це [173] відверто свідчить про участь у тому пограбуванні досконало організованої банди.
- Як вони проникли до банку? - Вінсент вирішив, що пора нарешті втрутитися в цей монолог.
Кербі здивовано поглянув на нього.
- Я вже сказав. Крізь двері, які виходять на дах.
- Ти цього не знаєш, - зітхнув Вінсент. - Контрольна панель показувала, принаймні на індикаторах, що всі двері замкнені. Але цього не досить, щоб твердити, ніби вони зайшли через дах.
- А в який ще спосіб могли вони проникнути в будинок?
- А про підлогу ти забув? - ущипливо кивнув Вінсент. - І не можна скидати з рахунку, бодай як імовірність, що вони ховалися в середині банку.
- Звісно, могло бути й так, - зневажливо пирхнув Кербі, - але вони цього не зробили. Ті двері були так підправлені, що відчинити їх можна було тільки ззовні. І проводку підімкнули в такий спосіб, щоб індикатори знизу показували, ніби двері замкнені. Якби вони відчинили двері зсередини, то замкнули б сигналізацію. До речі, - Кербі виклав свій головний козир, - так і сталося, коли той, хто був у банку, вибирався назад на дах.
Вінсент подумав трохи і запитав:
- Підтверджено?
- Так. Це один з тих фактів, які я перевірив особисто. Я повинен був переконатись, оскільки це означало, що починали вони з даху, а не зсередини.
- Гаразд, - погодився Вінсент. - А зараз поясни мені, будь ласка, в який спосіб вони потрапили на дах.
Кербі посумнішав.
- У перший-ліпший із десятка можливих способів, - відказав він. - Могли сховатися на даху. Найпростіший, хоч аж ніяк не безпечний, спосіб. Ніколи не можна бути певним, що дах не перевірять. - Він відкинувся в кріслі й запалив ще одну сигарету. - Можна видертися вночі на дах по мотузяній драбині. Можна спуститися з вертольота і...
- Ти ж у це не віриш, правда? - насмішкувато спитав Вінсент.
- Ні, але ж ви запитали, в який спосіб вони могли опинитися на даху.
- А твоє власне припущення?
- Не вертоліт, це точно. Надто багато шуму. Та й не так там темно, щоб такий гуркотливий птах міг непомітно пролетіти. - Кербі заговорив упевненіше. - Мотузяна драбина ймовірніша, але мені цей спосіб не подобається. Полісмени патрулюють вулицю не за розкладом. Треба надто багато тягти з собою, закидати гак, видиратися. Крім того, - закінчив Кербі впевнено, - [174] видертися-то було можна, а от вибратися назад - ні. Людина, яку ми шукаємо, ніяк не могла спуститися з даху по мотузяній драбині й утекти. Будинок було оточено майже негайно після сигналу тривоги.
Вінсент хотів був щось сказати, але роздумав. Кербі це помітив. Отже, в шефа виникли певні сумніви, які він притримує до більш слушної миті.
- Багато існує способів потрапити на дах будинку, - неквапно мовив Кербі, - але при пильному аналізі усі їх доводиться відкинути. По-перше, вони не могли ховатися на даху цілу добу. По-друге, линви або мотузяна драбина відпадають, бо не дають можливості забратися геть. По-третє, вертоліт не підходить теж: надто багато гуркоту й метушні. Та й не було його там, щоб забрати грабіжника. По-четверте, його міг скинути літак, який летів так повільно, що...
- Ти говориш про грабіжника в однині, - зауважив Вінсент. - Чому ти такий певний, що він був сам?
- Бо йому треба було ще вибратися, причому з грішми, - відпарирував Кербі. - Усе впирається в те, як саме йому вдалось ушитися. Більша кількість учасників зашкодила б справі. Втеча стала б такою складною, що операція втратила б сенс. Ні, той, хто утнув таку штуку, мав зіграти всю партію соло. Але ви урвали мене, - усміхнувся він до Вінсента, і той подав йому знак говорити далі. - Так от, лишається ще один спосіб...
Вінсент ледь стримував посмішку: Кербі нагадував кота, який готується до стрибка.
- Усе впирається, я повторюю це знов, у те, як вибратися з банку. Яка користь від тих ста тисяч, коли не можеш з ними втекти? Він вийшов звідти так само, як і зайшов. Згори й угору...
- Лишається тільки два варіанти, - сказав Вінсент. - Ракетний пояс або парашут.
Кербі кивнув.
- П'ю за ваше здоров'я, шефе, ви вельми здогадливі. Ракетний пояс відпадає. Де його дістанеш, та й гуркіт від нього не менший, ніж від реактивного літака на зльоті. Крім того, надто обмежений радіус. Коротше кажучи, - він нетерпляче рубонув рукою повітря, - ракетний пояс відпадає.
- Лишається парашут.
- Точно. Це єдиний можливий спосіб. І не такий уже й складний. А надто для досвідченого парашутиста.
Вінсентові потрібен був якийсь час, щоб усе це перетравити.
- Не знаю, яка площа того даху...
- Я знаю, - сказав Кербі. - Кілька тренувань, і я сам міг би на нього стрибнути, - додав він із спокійною впевненістю. [175]
- Можливо, - погодився Вінсент. - Я й забув, що ти колишній десантівдк.
- І стрибав затяжними, -докинув Кербі, - просто так, для розваги. Правда, це було давно. Але я маю друзів- великих фахівців цієї справи. Я дав їм розміри банку, напрямок вітру тощо і спитав, чи змогли б вони втрапити на ту будівлю. Вночі. Вони сказали, що за доброї видимості влучили б у ціль двадцять разів із двадцяти спроб.
- Ти дав цьому рух?
- Авжеж. Будь-який успіх у тому розслідуванні може допомогти й нам.
Вінсент погодився. Та лишалася ще одна загадка, і він поставив її перед Кербі.
- Гаразд. Купую твою ідею з тельбухами. Але як усе-таки твій приятель забрався звідти?
- На повітряній кулі.
- Як-як?
- Саме так, на повітряній кулі, - повторив Кербі. - Чорт забирай, це ж бо єдиний вихід.
- Слухайте, містере Кербі, не перетворюйте умовисновки на речові докази.
Кербі зареготався.
- Облиште, над цим я попрацював теж. Я підрахував величину підіймальної сили гелію та водню. З'ясувалося таке: якщо наш спільний приятель спускався на спеціальному парашуті, яким користуються в змаганнях на точність приземлення, то між куполом і стропами можна надути повітряну кулю. Якраз таку, що при втечі підійме його самого і все прихоплене.
- А потім що?
Кербі завовтузився в кріслі. Він помітив, що засвітився напис «Пристебніть ремені». Зараз же з гучномовців пролунав голос стюардеси, яка оголосила посадку. Кербі не відповів на запитання, аж поки не пристебнув ремінь.
- Ми встигли тільки перевірити, - сказав він після тієї паузи, - всі можливі способи, в які вони - грабіжник та його помічники - могли здійснити такий політ. Проглянули метеозведення у ніч пограбування. Був сталий вітер. Наскільки пам'ятаю, близько чотирнадцяти миль на годину. Напрям вітру - від фасаду в бік банківського подвір'я. Далі там - якісь озера, кілька пагорбів, потім відкриті поля.
- Отже, ти твердиш, - старанно добираючи слова, почав підсумовувати Вінсент, - що людина, яка пограбувала банк, спустилася вночі на дах з парашутом, узяла гроші, знову повернулася на дах, де її чекала надута повітряна куля, а тоді піднялася в небо? [176]
- Так, саме це я стверджую, - і Кербі схрестив руки на грудях.
- Доказуй уже до кінця, - попросив Вінсент. - Принаймні може вийти цікавий сценарій.
Кербі закопилив губу.
- Щодо сценарію не знаю. - В голосі його прозвучала образа. - Але саме такого висновку я дійшов. Вітер був досить сильний, щоб іще до світанку віднести його на відкрите місце. Там він міг опуститися на другому парашуті, випустивши з надувної кулі газ. Потім його могла де завгодно підібрати якась машина. Коли хочете, навіть літак. Та це вже, в біса, не так і важливо.
- Хтось помітив який-небудь парашут тієї ночі? - Голос Вінсента був оманливо спокійний.
- Ні, - визнав Кербі. - Та це ще нічого не означає. Його могли й не побачити під час спуску.
Вони помовчали. Добре все-таки, що Кербі допомагатиме йому, подумав Вінсент. Не виключено, що він має рацію. Адже він справді зібрав досить-таки вагомі докази на підтвердження своїх висновків. Навіть якщо вони чисто умоглядні, не підтверджені свідченнями очевидців, однаково не можна скидати їх з рахунку. Якщо всі...
Вінсент продовжив свою думку вголос:
- Якщо всі твої не підтверджені жодними фактами висновки виявляться слушними, то який зв'язок існує між пограбуванням банку і зникненням літака?
- Зв'язок? Боже мій. Бобе, та він же білими нитками шитий!
- А чи не занадто ти квапишся з...
- Де там занадто! Два злочини, здійснені тими самими методами, однаковим почерком, за короткий проміжок часу... Та вони просто не можуть бути не пов'язані між собою!
- Якщо ця твоя уявна надувна куля раптом лусне, тобі доведеться довго падати, - застеріг його Вінсент.
- Ви маєте кращі гіпотези? - відпарирував Кербі.
- Слабкий аргумент, - зауважив Вінсент, посміхаючись. - Ти огризаєшся, а не відповідаєш. У тебе все?
- Ні, не все, - з удаваною образою буркнув Кербі.
- Ну, давай, - засміявся Вінсент. - Можеш вважати, що я довго тебе умовляв.
- Здається, у нас трохи більше часу, ніж ми вважаємо.
- Ти мене підбадьорив, - насмішкувато сказав Вінсент. - Послухаємо, що далі.
Кербі перейшов на поважний тон.
- Яз початку до кінця уважно перечитав звіт із Канзас-Сіті, - мовив він. - В ньому багато дивного.
Вінсент нетерпляче зажадав пояснення. Кербі поглянув у ілюмінатор і знов обернувся до Вінсента. [177]
- Маємо чоловіка, - сказав Кербі, - молодого негра з атомною бомбою у валізі, який намагався найняти квартиру в самому центрі Канзас-Сіті. В чомусь цей чоловік або його банда жорстоко прорахувалися. Вони захотіли найняти квартиру в будинку, де надзвичайно вороже ставляться до негрів. Це була їхня перша помилка. Полягала вона в тому, що вони не підшукали собі такого місця, де не привертали б нічиєї уваги. Але чому вони обрали саме той будинок? Дуже просто, - відповів Кербі на власне запитання, - будинок розташований поблизу центру міста. Ви ще не згубили нитку?
Вінсент похитав головою.
- Гаразд, тоді слухайте далі. Я намагаюся зараз простежити за ходом їхніх міркувань, тобто міркувати за них. Чом би їм не найняти квартиру в районі, де мешкають кольорові і де ніхто не зчиняв би галасу? Річ у тому, що вони стали жертвою своїх хибних уявлень, - наголосив Кербі з несподіваною силою. - Вони не подумали, що вибух атомної бомби в будь-якому районі міста однаково викликав би найстрахітливіші руйнування. Вони чомусь вирішили, що їхній задум виграє, коли бомба вибухне в центрі міста. Такий висновок привів їх до помилки, яка й дала нам першу нитку. Управитель будинку виявився запеклим расистом. Саме це й полило воду на наш млин і порушило плани банди. - Кербі аж сяяв від самовдоволення. - Крім усього, та подія показала нам, що вони старанно готуються до якоїсь акції й не дуже квапляться, отож...
- Я втрачаю нитку, - попередив Вінсент.
- Напружте свою увагу, шефе, - кинув Кербі. - По-перше, навіщо знадобилася їм квартира?
- По-моєму, це ясно.
- Ви помиляєтесь так само, як помилився я! - весело вигукнув Кербі. - В цій квартирі ключ до всієї їхньої поведінки.
- Так, так. Здається, я починаю розуміти.
- Ну, то навіщо знадобилася їм квартира?
- Звичайно, - не зовсім упевнено почав Вінсент, - вони могли б підірвати бомбу де завгодно. У машині, в автопричепі, в мотелі...
- Де завгодно, - підтвердив Кербі. - Але ви наймаєте квартиру, коли вам потрібен час. Отже, наші приятелі, мабуть, не мають наміру підірвати бомби негайно. Вони зайняті підготовкою якогось великого плану, і для цього їм потрібен час. Через те, можливо, - Кербі знизав плечима, відчуваючи, наскільки хисткий цей картковий будинок, споруджений на його міркуваннях, - у нас є трохи більше часу, ніж ми припускали.
- Хочу вірити, що ти маєш рацію, - сказав Вінсент. Похмурий тон його голосу промовляв сам за себе. В руках у їхніх противників атомні бомби, і вони хочуть їх використати [178] для здійснення якихось своїх планів. Ще чотири бомби. Ці бомби майже напевне застрянуть у серцях чотирьох американських міст.
А вони зараз з тими відомостями, які мають, можуть діяти тільки наосліп, навпомацки.
У яких містах опиняться бомби?
І якщо їхньому невидимому противнику був потрібен час, то скільки ще часу йому потрібно?
Вінсент аж надто добре відчував, що відповідь на це запитання може спалахнути сліпучим атомним вибухом у будь-якій точці Америки.