Я викликав по телефону таксі. І провів її до вестибюля. Вона схопила з гачка пальто і простягла мені, щоб я потримав його, поки вона всуне руки в рукави. То було легеньке норкове хутро. День вона, видно, згаяла недарма. [397]
Таксі чекало біля дверей.
Панна Лунде зміряла мене поглядом.
- Від тієї хвилини, як я побачила вас, доценте Бакке, я зрозуміла, що в цьому будинку оселився диявол.
- По-моєму, диявол оселився тут багато раніше, - відповів я.
Вона сіла в таксі й поїхала.
Мені треба було хапнути свіжого повітря.
Я вийшов у садок і глянув униз на місто, що миготіло низками перлин і самоцвітами.
Потім я обернувся і глянув на темні вершини з трьома баштами, на яких миготіли світлові сигнали, та на освітлений прожекторами трамплін на вершині Голменколена За спиною в мене шелестіли верхівки дерев навколо будинку полковника Лунде.
Невже він здався мені похмурою оселею примар? Тепер це був звичайний собі великий старий будинок.
Я повернувся до вітальні.
Люсі сиділа так, як і тоді, коли я їх залишив. Сиділа прихилившись до плеча полковника Лунде. Що сказала про неї моя мати? Що вона шукала опори в житті. Вона знайшла таку опору. Я цього не розумів. З мене ніколи не було б доброго психолога.
Вікторія сиділа самотою. Вона не переставала плакати
- На хусточку, Вікторіє.
Вона взяла хусточку й витерла сльози. Я присунув стільця й сів біля неї.
- Можеш повірити Крістіанові, Вікторіє. Він допоміг твоїй матері. Вона померла швидко... І, мабуть, це краще, ніж вона б ще жила й мучилася.
Вікторія мовчала, мнучи в руках мою хусточку. Нарешті вона всміхнулася.
- У Мартіна завжди є чиста хусточка, - сказала вона. - Раз він уже виручав мене.
- І мене також, - сказала Люсі.
- Сучасний лицар повинен мати при собі добрий запас чистих хусточок, - мовив полковник Лунде.
Я б краще й не сказав.
© Aerius, 2004
Зміст 11-й із 11 розділівГерт Нюквіст Трава нічого не ховає Переклад…