21. Перелік можна продовжити.
Як справедливо зауважив видатний російський філолог Ю.Лотман, “вже перші сцени, де відбувається знайомство з Вільгельмом Баскервільським, здаються пародійними цитатами з епосу про Шерлока Холмса: монах безпомилково описує коня, який утік і якого він жодного разу не бачив, і так само точно “прораховує”, де його шукати, а по тому відтворює картину вбивства - першого з тих, що відбулися в стінах фатального монастиря, де розгортається сюжет роману, - хоча також не був його свідком” [Лотман,651].
У описі зовнішності й звичок Баскервільського не лише не приховані, а й спеціально підкреслені паралелі з образом Холмса. Порівняймо майже текстуальні збіги в постмодерністському романі сучасного італійського семіолога і детективних оповіданнях англійського письменника, написаних на межі ХІХ-ХХ ст. (компарабельні фрагменти виділені):
Гіперрецептивність постмодерністської літератури поширюється не лише на власне літературні факти, а й на реальний “життєвий матеріал”, тобто може реалізуватися як шляхом “інтертекстуального цитування”, так і іншими шляхами.
Так, головного опонента Баскервільського звати Хорхе із Бургоса (майже - “із Борхеса”), це охоронець монастирської бібліотеки, родом з Іспанії (відтак - іспаномовний), що осліп “років у сорок”. Цей образ прямо пов’язаний як із особою, так і з творами видатного аргентинського (іспаномовного ж) письменника Хорхе Луїса Борхеса (1899-1986), котрий, осліпнувши в другій половині життя, працював директором Аргентинської Національної бібліотеки, і чия творчість відчутно вплинула на італійця, який зізнався: “Усі в мене питають, чому мій Хорхе і зовнішністю, й ім’ям викапаний Борхес, і чому Борхес у мене такий поганий. А я сам не знаю. Мені потрібен був сліпий для охорони бібліотеки. Я вважав це виграшною романною ситуацією. Але бібліотека плюс сліпий як не крути дорівнює Борхес. Зокрема тому, що борги треба повертати” [Н,613].
Що мав на увазі Еко, говорячи про свої “борги” Борхесові? Те, що скористався ім’ям (ім’я Борхеса в “Імені троянди”?) та іміджем реального письменника? Можливо. Але вплив Борхеса на Еко цим не обмежується: творчість аргентинця визначила конкретні риси й навіть ключові фрагменти архітектоніки творів італійця (іноді романи другого називають розгорнутими новелами першого).
Зокрема, в Борхеса є знаковий для постмодернізму образ-модель лабіринту, який став компонентом цікавого символічного трикутника (“Лабіринт” ↔ “Всесвіт” ↔ “Бібліотека”), що його згодом використав Еко. Так, мінотавр Астеріон, головний герой новели Борхеса “Дім Астеріона” (а “дім Астеріона” = “Лабіринт”), заявляє: “Мій дім - як Усесвіт, власне, Всесвітом він і є”22. Схожу метафору знаходимо у “Вавілонській бібліотеці”: “Вселенная - некоторые называют ее Библиотекой - состоит из огромного, возможно, бесконечного числа шестигранных галерей, с широкими вентиляционными колодцами, огражденными невысокими перилами”