Релігія індуїзму сформувалася в І тис. н.е. в Індії в результаті поступового зближення ідеології брахманізму та релігії буддизму, а також подальшої асиміляції народних вірувань.
Однією із важливих релігійно-ідеологічних засад індуїзму є обгрунтування общинно-кастової соціальної структури індійського суспільства, яке міститься у вченні брахманізму (II тис. до н.е.). Відповідно до брахманізму, існує божественний поділ суспільства на чотири варни (касти):
- брахмани (спочатку - священнослужителі), - кшатрії (воїни),
' В Індії - близько 95 % індуїстів.
- вайшы (торговці),
- шудри (слуги і ремісники).
Основним догматом індуїзму, який виправдує кастову структуру індуського суспільства, є вчення про перевтілення душі ("сан-сара"). Перевтілення душі відбувається відповідно до закону відплати (карма) за доброчесну або дурну поведінку. Згідно з цим вченням, людина після фізичної смерті перебуває в земних вчинках - поганих чи добрих. Вважається, що низьким становищем, злигодами в земному житті людина спокутує гріхи, вчинені її душею у старих втіленнях. Людина, яка відрізняється доброчесною і благочестивою поведінкою, може сподіватися народитися заново як представник вищої касти. Оцінка поведінки людини в земному житті залежить від: 1) шанування верховних богів - Вішну або Шиви чи їх втілень; 2) додержання кастових побутових правил.
У західній релігійній концепції - християнстві всі люди є рівними перед Богом. В індуїзмі людина є абстракцією. Людині з моменту її народження визначена наперед належність до конкретної касти. Кожній касті притамані певні права, обов'язки, мораль, правосвідомість, які регламентують життя її членов. Ці положення індуїзму склали релігійно-моральні засади індуського права.
Правила поведінки людей викладалися у збірниках - шаст-рах. У них класифікувалися норми відповідно до трьох принципів (чеснота, інтерес, задоволення):
1) дхарма - містить норми-правила поведінки, угодні Богові;
2) артха - містить правила поведінки, які дозволяють розбагатіти і опанувати мистецтвом керівництва;
3) кама - містить правила поведінки, які переслідують мету
одержання задоволення.
Дхарма має певний пріоритет перед артхою і камою. У широкому розумінні дхарма означає загальний порядок у світі, який організує всю живу і неживу матерію. У вузькому ж - це обов'язок (релігійний, моральний, правовий), спосіб життя благочестивого і доброчесного індуса у всіх її проявах. Особливостями дхарми є:
1) відсутність відмінностей між релігійними і юридичними обов'язками. Наприклад, правителям одночасно наказується відвідувати храм і забезпечувати громадський порядок;
2) відсутність згадування про суб'єктивні права;
3) визнання звичаю джерелом права.
Релігія буддизму (VI ст. до н.е.), яка справила вплив на індуїзм, виникла як певна критика брахманізму. Вона відкидала: 1) Бога як верховну особу, морального правителя світу, першоджерело закону; 2) систему варн, принцип 'їх нерівності. Традицій-но-теологічному брахманистському тлумаченню дхарми буддизм протиставив своє розуміння. Дхарма - це керуюча світом природна закономірність, природний закон, пізнання і застосування якого необхідно для розумної поведінки. Буддизм проповідував гуманізм, добре ставлення до інших людей, непротивлення злу злом і насильством. Поступово ідеї буддизму почали впливати на законодавство. За часів Ашоки (268-232 pp. до н.е.), який об'єднав Індію, буддизм було визнано державною релігією. Не відмовившись від вчення брахманізму про систему варн, індуїзм сприйняв буддистський принцип непротивлення злу насильством.
У трактаті "Артхашастра" (IV-III століття до н.е.) спостерігається помітний відхід від буддизму у бік світських уявлень про право. Поряд із визнанням дхарми, явна перевага віддається ар-тхі (користі) у державно-правовій діяльності, збереженні системи варн. У артхашастрах викладається наука управління, а норми публічного права зустрічаються в дхармашастрах.
У хронологічній послідовності можна виділити такі збірники, в яких просліджується поступальний процес формування норм індуського права поряд із нормами релігії та моралі:
— "смрити" ("дарована" мудрість старих жерців і вчених) -стислі виречення про магічні і релігійні обряди, які супроводжують важливі життєві події. Тут вже з'являються зачатки норм права, поданих у релігійній оболонці;
— дхармасутри - перші книги з питань права, в яких роз'ясняються правила поведінки членів різних каст стосовно богів, царя, жерців, предків, родичів, сусідів, тварин. Тут норми права викладаються разом із вимогами релігії та моралі;
— дхармашастри - великі зводи правил, складені відомими вченими різних брахманистських шкіл, і санкціоновані державою. В них безпосередньо викладаються дхарми, які складаються із перемішаних одна з одною релігійних і правових норм. Тут уперше з'являється сукупність правил, які можна назвати юридичними.
Дхармашастри - закони Ману, закони Яджнавалкья, закони Наради, складені у віршах між І ст. до н.е. і III-IV століттями н.е. Особливе значення в них надається обґрунтуванню керівного становища брахманів та їх виключних прав у питаннях установлення, тлумачення і захисту дхарми. Наприклад, у законах Ману записано: "Саме народження брахмана - вічне втілення дхарми... Адже брахман, народжуючись для охорони скарбниці дхарми, посідає найвище місце на землі як владика всіх істот. Усе, що існує у світі, це власність брахмана; внаслідок переваги народження саме брахман має право на все це". Цар, при всьому своєму високому і навіть божественному статусі, повинен шанувати брахманів, додержуватися їх наставлянь, берегти систему варн і всіх, хто шанує властиву їм дхарму;
— нібандхази - коментари дхармашастр. Написані з метою роз'яснення неясних положень і усунення суперечностей між різними дхармашастрами (складені між XI і кінцем XVII століть.)
Отже, традиційне індуське право (до англійського завоювання Індії) спиралося головним чином на праці вчених, збірники, коментарі, письмово викладені в них ідеологічні настанови, норми релігії та моралі.