XIX. МІСТА
Офіційний Акрополь підкреслює найколосальніші помисли новочасного варварства. Неможливо передати тьмяне світло дня, що його сіє незмінно сіре небо, імперський виблиск будівель і вічний сніг землі. Було відтворено із винятковою схильністю до величі всі класичні дива архітектури. Я присутній на виставах малярства в залах, у двадцять разів більших за Хемптон-Корт. Що за картини! Норвезький Навуходоносор наказав збудувати сходи міністерств; підлеглі, яких я міг побачити, вже тепер пихатіші від інших, і я здригався при вигляді охоронців цих колосів та урядовців будівництва. Скупчення будинків, що творять замкнуті площі, тераси і двори, витіснили візників. Парки - зразок первісної природи, яку обробило чудове мистецтво. У горішній дільниці є загадкові частини: морська затока без кораблів простирає скатертину з блакитного скла поміж набережними, де височать велетенські ліхтарні. Короткий міст веде просто до потайного ходу під склепінням Сент-Шапель. Це склепіння - сталева мистецька конструкція з поперечником близько п'ятнадцяти тисяч футів.
З певних місць на мідних містках для пішоходів, з площадок, зі сходів, які огинають зали й колони, мені здавалося, що я можу судити про глибину міста! Це диво, якого я не міг зрозуміти: на якому рівні всі інші дільниці - вище чи нижче від Акрополя? Для чужоземця наших днів це річ неможлива. Торгова дільниця - це округла площа в одному стилі з арочними галереями. Не видно крамниць, але сніг на бруківці стоптаний; якісь набоби, такі ж рідкісні тут, як перехожі в неділю вранці у Лондоні, простують до діамантового диліжансу. Кілька тахт, оббитих червоним оксамитом; подають льодяні напої, ціна яких - між восьмистами і вісьмома тисячами рупій. На думку відшукати театри на цій площі кажу собі, що і в крамницях має бути досить понурих драм. Думаю, що є і поліція, але закони тут, мабуть, такі дивні, що годі мені уявити місцевих авантюристів.
Передмістя, таке ж елегантне, як гарна паризька вулиця, осяяне штучним світлом, елемент демократичний налічує кількасот душ. 1 тут будинки не тягнуться в ряд, передмістя дивовижно губиться серед поля, у «Графстві», що виповнює вічний захід лісів і чудових насаджень, де здичавілі дворяни полюють на свої хроніки в робленому світлі.
XX. ЧУВАННЯ
І
Це погідний спокій, не гарячка і не знемога на ложі або на луці.
Це друг, не жагучий, не кволий. Це друг.
Це кохана, не мучителька і не мучениця. Кохана.
Повітря й світ, яких не слід шукати. Життя.
- Так це було воно?
- І мріяння холоне.
ІІ
Світло вертається до дерева будівлі. З обох боків приміщення - якісь декорації, гармонійно сходяться склепіння. Мур перед тим, хто у чуванні,- психологічна послідовність окреслених фризів, атмосферних поясів, геологічних зсувів.- Раптова і разюча візія чуттєвих композицій з істотами найрозмаїтіших характерів і всіх подоб.
ІІІ
Лампади й килими чування гомонять, мов хвилі уночі, вздовж корабля, навколо нижніх палуб.
Море чування - наче груди Амелії.
Гобелени аж до середини стіни, хащі смарагдово забарвлених мережив, куди злетіли горлиці чування.
Дошка чорного каміна, найреальніші сонця над пляжами, о колодязі магій! Лише обрис досвіту, цього разу.
XXI. МІСТИЧНЕ
На гребені схилу ангели розмаяли всю вовну своїх одінь серед сталевих і смарагдових трав.
Сполум'янілі луки злинають аж до вершини пагорба. Ліворуч чорнозем гребеня геть витоптано ходою битв і вбивств, і всі зловісні гуркоти прокочуються вниз. За кручею, праворуч,- лінія Сходів і прогресів.
І в той же час, як верх картини - суцільна й гомінлива круговерть ревучих морських мушель і людських ночей.
Розквітла ніжність зірок і неба, і всього іншого, мов кошик, котиться на схил, просто на нас, лягаючи внизу квітучою безоднею блакиті.
XXII. ЗОРЯНИЦЯ
Я обійняв літню зоряницю.
Ніщо не зрушилось іще на чолах палаців. Вода була стояча. Табори тіней не полишали лісових доріг. Я йшов, пробуджуючи живі і теплі подихи, і перезиралися самоцвіти, і безшумно здіймалися крила.
Все почалося з однієї квітки, котра на стежці, залитій прохолодним і тьмавим сяйвом, сказала мені своє ім'я.
Я посміхався до білявого водоспаду, що шаленів серед сосен: на посрібленій вершині я впізнав богиню.
Тоді, одне по одному, я підняв вітрила. Серед алеї, змахуючи руками. На рівнині, де я виказав її півневі. До старого міста вона тікала серед бань і дзвонів - і я наздоганяв її, немов жебрак, по мармурових набережних.
На шляху, коло лаврового гаю, вона впала мені в обійми разом зі своїми складеними вітрилами, і я злегка відчув її величезне тіло.
Пробудження настало ополудні.
XXIII. КВІТИ
Із золотавого приступця,- серед шовкових мотузочок, сивого флеру, зеленого оксамиту та кришталевих дисків, що темніють, мов мідь на осонні,- я бачу розквітлу наперстянку на килимі, помережаному сріблом, вічками та волоссям.
Жовті золоті монети, розкидані по агату, стовпи із червоного дерева, що підтримують смарагдове склепіння, жмутки білого єдвабу і тонке рубінове пруття оточили троянду.
Немов божества з великими блакитними очима та сніговими формами, море і небо ваблять на мармурові тераси буйні, свіжі троянди.