© Edgar Allan Poe
© А.Онишко, М.Тупайло (переклад з англійської), 1992
Джерело: Е.А.По. Золотий жук: Оповідання та повість. К.: Дніпро, 2001. 400 с. - С.: 337-379.
Сканування і коректура: Aerius, 2004
Зміст
Дійові особи
Ява перша
Ява друга
Ява третя
Ява четверта
Ява п'ята
Ява шоста
Ява сьома
Ява восьма
Ява дев'ята
Ява десята
Ява одинадцята
Примітки
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ЛАЛАГА, сирота, вихованка ді Брольйо.
АЛЕССАНДРА, небога ді Брольйо, заручена з Кастільйоне.
ДЖАСІНТА, покоївка Лалаги.
ГЕРЦОГ ДІ БРОЛЬЙО.
КАСТІЛЬЙОНЕ, його син та спадкоємець.
САНОЦЦО, приятель Кастільйоне.
ПОЛІЦІАН.
БАЛТАЗЗАР, його товариш.
ЧЕРНЕЦЬ.
УГО, БЕНІТО, РУПЕРТ - слуги в домі ді Брольйо.
Місце дії: Рим [XVI] ст.
ЯВА ПЕРША
Кімната в палаці ді Брольйо. Сліди бучного бенкету. На столі недогарки свічок. На столі й долі розкидані маски, лютня, жіноча пантофля, карти, побиті пляшки. Входить БЕНІТО й натрапляє на п'яного УГО.
УГО
Це ти, Беніто? (Гикає). Гості вже забрались?
БЕНІТО
По правді, Уго, важко зрозуміти.
Пляшки порожні? Ну, тоді забрались.
Саноццо-граф, той збив мене на сходах
Допіру, як сюди я підіймавсь;
Про нього можу з певністю сказати,
Що він забрався... і набрався теж.
УГО
А той харциз? (Гикає). А де подівсь фігляр?
їх світлість, кажеш, зволили піти? [337]
І дідько (гикає) всіх музик позабирав?
Так спати хочеться - здуріти можна!
БЕНІТО (оглядаючи його)
Ти правду, Уго, кажеш, слово честі,-
З усього видно - ти таки здурів!
УГО
А так я не казав. Або ж (гикає) збрехав.
БЕНІТО
Звичайно, любий Уго, ти збрехав.
Бо ти брехун відомий - сам признався.
Уго сідає до столу й наливає собі вина. Входить РУПЕРТ.
Гей, юний Руперте, де дів ти графа?
РУПЕРТ
Де п'яного я мав його подіти?
Та витяг з-під стола, де він розлігся,
Й на ліжко приволік.
БЕНІТО
Ох, Руперте,
Невже ді Брольйо, герцог наш, не знає
Про синові пиятики нічні?
Вони не личать, далебі, нікому,
Тим більш не до лиця вони синьйору
З такого роду! Шкода й говорити!
Не бачити б мені, як він змінився!
УГО
Він перебрав, Беніто. Чи не так
Ти, Руперте, сказав? Всі гіршими
Стають тоді, як вип'ють. Я (гикає) також.
РУПЕРТ (до Беніто)
Став гіршим, кажеш, граф наш Кастільйоне?
І я помітив. А ще так недавно,-
Як витівки юнацькі оминути,-
Шляхетністю він кожного вражав.
БЕНІТО
Вражав... Ох, леді Лалага нещасна!
Така вродлива й лагідна. [338]
РУПЕРТ
Авжеж,
В моїх очах він дуже підупав.
Облудний пес! Заручений був з нею...
Вона ж сирітка, виросла в цім домі.
Ні, він у прірву котиться бездонну,
Туди ведуть його пиятики нічні,
Гра в карти і розпуста - все відтоді,
Як звів підступно Лалагу й покинув.
БЕНІТО
їй-бо! То гріх йому мордує душу
І підбиває на лихе. А герцог
Прощає сину все, на неї ж лютий,
її трактує зимно і суворо
Й затоптує у порох.
РУПЕРТ
На самоті,
Джасінта каже, в спочивальні руки
Вона ламає.
БЕНІТО
Бідолашна панна!
Учора у шпарину я побачив,
Як Лалага навколішках ридала,
І все крізь плач у неї виривалось
Імення Кастільйоне. Бач, його
Вона і досі любить!
РУПЕРТ
Як нещасній
Оте весілля пережити, га?
Воно за тиждень буде, так?
БЕНІТО
Аякже,
Бере за тиждень Кастільйоне шлюб
Із Алессандрою - його кузина,
Вона дружила з Лалагою щиро
Ще перед лихом цим. Бігме, аж плачу,
Як здумаю про Лалаги страждання.
УГО
Вино не зле! Панове, ви не лайте
Господаря мого! Оце (гикає) вино! [339]
А хто ця Лалага? Та бозна-хто!
Така собі го (гикає) норовита цяця,
Ще й бренька на гітарі! Ну й вино!
Скромніша стане. І хоч граф шелихвіст
Чи був таким, але уже розкаявсь
І п'є лиш най (гикає) добірніше вино.
РУПЕРТ
Ходімо спати! От уже упився! (До Беніто).
Ходімо!
Руперт і Беніто виходять.
УГО (підводячись)
Що вони сказали? Спати?
Невже так пізно? Гості розійшлись?
Гаразд! Я теж іду.
Входить ДЖАСІТА.
О! Щоб я луснув!
Джасінто! Ти?
ДЖАСІНТА
А хто ж іще? Це я,
А може, й ні. От, Уго, і загадка!
Була Джасінта вчора, а сьогодні
Джасінта синьйорина, пане Уго!
УГО
Ой кралечко, боюсь, що ти (гикає) занадто
До (гикає) пляшки прикладалась, синьйорино!
ДЖАСІНТА
Синьйоре Уго, дякую за кралю!
Граф Кастільйоне, в кожнім разі, каже,
Що я гарненька. П'яний бевзю, глянь-бо!
(Показує кілька прикрас).
УГО(гикає)
Де?
ДЖАСІНТА
Ось! Дивись!
УГО
Джасінто! (Гикає). Гей, Джасінто!
Невже, ти кажеш, мій господар граф
Подарував тобі оці прикраси? [340]
ДЖАСІНТА
А от подарував, мій друже Уго!
Подарував!
УГО
Ти глянь! Та я клянуся,
Що цю каблучку бачив я на пальці
Середньому... на вказів... на мізинці
У графа. Ну, Джасінто (гикає), начувайся!
Паскуда ти. Я (гикає) не візьму тебе!
Я в відчаї. Вчиню щось відчайдушне!
Я відчайдушний!
ДЖАСІНТА
П'яний!
УГО
Порішу...
ДЖАСІНТА (глузливо)
Себе порішить! Божечку!
УГО
Тебе!
Я йду, Джасінто. (Йде геть).
ДЖАСІНТА (тягне його назад).
Стій! Плаксивий дурню!
Не хочеш бачити прикрас? Поглянь лиш:
Аграфка, перли, ось рубіни - бачиш?
УГО (похмуро)
Ну, бачу.
ДЖАСІНТА
А ось топаз, смарагди! Ну як, бачиш?
УГО
Та бачу.
ДЖАСІНТА
Та бачу! І нічого більш не скаже
Поганий твій язик, крім «бачу, бачу»?
Ой телепню сліпий, якщо ти й бачиш,
То все тобі двоїться. Ось цей хрест
Рубіновий, дурило! Це рубіни! [341]
Лишень послухай, та йому ціна
П'ять тисяч талярів, не менше!
УГО
Я розумію (гикає) все! (Дивиться значуще).
ДЖАСІНТА
Він розуміє!
Нічого ти не тямиш! Боже милий!
Я розумію! (Передражнює його). Де тобі збагнути!
Я - найбагатша покоївка в Римі,
Я - найбагатша чашника дочка,
Бо всі оці коштовності - мої!
Так знай, що Лалага, моя хазяйка,
Яка мені оце подарувала,-
Ти чув? - подарувала на весілля
(Усі прикраси, всі до однієї!),
Напевне з глузду з'їхала!
УГО
То значить,
Це Лалага подарувала! Звідки ж (гикає)
Каблучка ця дісталася тобі?
ДЖАСІНТА
Граф Кастільйоне, любий твій господар,
Все їй подарував на знак любові
Торік, ну а вона - мені,- второпав?
УГО (блиснувши очима)
Джасінто!
ДЖАСІНТА (теж блискає очима)
Уго!
УГО
Що, моя Джасінто?
ДЖАСІНТА
Вже розшолопав?
УГО
Люба, дай-но гляну
Ще раз (гикає) на ті прикраси. [342]
ДЖАСІНТА
Зрозумів?
УГО
Пхе! Дай погляну ближче!
ДЖАСІНТА
Ну, то як?
(Задкуючи, підносить руки з прикрасами).
УГО
Джасінто, пташко! Люба синьйорино!
ДЖАСІНТА
Еге, тепер все ясно.
Ховає прикраси і виходить, за нею, зашпортуючись, Уго.