© William Shakespeare
© Д.Павличко (переклад з англійської), 1986
Джерело: В.Шекспір. Твори в шести томах: Том 6. К.: Дніпро, 1986. 840 с. - С.: 800-802.
Сканування та коректура: Aerius, 2004
Зміст
1 2 3 4 5 6 7 8 9
1
Що робить? Вмерти? Жить?
Чи любов - тільки схов
для печалі?
Чи свій сум їй на глум
Понести, чи втекти
якнайдалі?
Вічний раб ніжних зваб,
Я з кохання вмираю;
Я зачах від зневаг,
А вона мов не бачить мойого відчаю.
2
Я свою печію
В спів жалю переллю,
в розгоряння надії.
Сміх її - то мої
Щастя дні маревні,
гнів її - то обдурені мрії.
Сумнів мій - кат лихий,
Геть же, геть же з очей моїх, катеї
Не підеш? Буду все ж
Проти волі твоєї кохати.
3
Не вини без вини,
Не погань без вагань
свою милу.
Ти спитай і нехай
На одвіт буде світ
а чи тьма, що злама твою силу.
Я знесу ту грозу,
Потішання стерплю - не її то провина.
Бо вона - неземна,
І того, кого любить, ображати повинна.
4
Але ж ось в сні здалось
Ох, ті сни - тінь мани!
йде голубка моя зі мною;
Я, вона та весна,
Навкруги - тиш, луги,
квіти - хвилею запашною.
На траву-мураву
Ми сідаємо для відпочину.
Спрагота - уст уста
Доторкнулися в ту божественну хвилину.
5
А вітрець-пустунець
Ходить, в'є, мов своє,
її кучерів золото ясне.
Тільки глянь та й зів'янь!
Дотик уст - гине глузд,
чарування зникає прекрасне,
Я дивлюсь, я боюсь:
Бо вона - це щось більше, ніж образ людини.
Лиш любов може знов
Довести, що ця врода ніколи не згине.
6
Та коса, мов яса,
Те чоло - неба тло
в передрання,
З тих зіниць-зоряниць
Сяйво йде молоде,
здобуває трофеї кохання.
Чистий вид, мов блакит,
Щоки - вроди сяйної знамена,
Я горю, мов на прю,
Бо жага нахлинає на мене.
7
Уст кармін! Палить він,
Перейма крадькома,
насолоди малює в уяві;
Лиш надпий мед п'янкий,
Зможеш ти все знести -
дні печальні в біді та неславі.
Похвала немала
Підборіддю найкращому в світі.
Шия, стан - без доган,
Злотні перса, здоров'ям налиті.
8
А хмільна голизна,
Нагота золота,
що дурманить!
Нахились, роздивись
Всі дива божества,
що принаджують, манять.
Тут нема сил ума -
Лиш сама досконалість природи.
Жодних вад - повен лад,
Бо вона - королева найвищої вроди.
9
В тому сні навесні
Від хандри та жури
я звільнився;
Але ба! Знов журба
Надійшла, як лиш я
розбудився.
Я повинен любить,
Йти на поклик свого почування.
Всі труди відклади -
Та не відкладай лиш кохання.
Цей вірш знайшов молодий американський дослідник Г.Тейлор у фондах Бодлеянської бібліотеки Оксфорду 1985 року. Під віршем стоїть ім'я Шекспіра. З приводу знахідки розгорілася полеміка, належність його Шекспіру під сумнівом.
© Aerius, 2004