© Marcabrú
© М.Терещенко, 1998
Джерело: Література західноєвропейського Середньовіччя. Вінниця: Нова книга, 2003. 464 с. - С.: 257-258.
Сканування та коректура: Aerius, 2004
ПАСТОРЕЛА
Вчора в вечірню годину
Стрів я дівча біля тину,
Просту пастушку невинну.
Ще й одягла та дівиця
Теплу квітчасту хустину,
Хутряну шубку козлину,
Синю картату спідницю.
Мовив я їй за хвилину:
- Любко, мете без упину!
Вас занесе, мов билину.
- Пане, - сказала дівиця, -
Змалку здорова, не згину.
Ярок малих не покину.
Хуга ж нехай собі злиться!
- Іншими, любко, шляхами
Малося йти, та за вами
Слідом пішов я лугами.
Гарна ж яка ви дівиця!
Важко самій до нестями
З вівцями та баранцями.
Гурт їх ось-ось розбіжиться!
- Пане, не тільки словами,
Треба служити й ділами
Вашій довірливій дамі.
Лицарю, - мовить дівиця, -
Тут я сама з ягничками,
З вами пустими речами
Бавиться нам не годиться.
- Любко, для серця жадана,
Не від простого вілана,
А від вельможного пана
Мати родила дівицю!
Сповнений весь почування,
В личенько ваше кохане
Вік би волів я дивиться.
- Пане мій, пізно і зрання
Ради шматка, з безталання,
Нам - тільки праця й зітхання.
Лицарю, - каже дівиця, -
Окрім неділі, старанно
Кожного дня безнастанно
Й лицар повинен трудиться.
- Любко, таж феї літали,
Як у колисці ви спали,
Вашу красу захищали.
Тільки, прекрасна дівице,
Ви б іще кращою стали,
Якби мені ви сказали
Ближче до вас притулиться.
- Пане, з нудьги я зітхала,
Поки хвалу ви співали,
Марно мені набридали.
Лицарю, - мовить дівиця, -
Що б ви мені не бажали,
Скільки б ви клятв не давали,
їдьте в свій замок-темницю.
Любко, ви надто ляклива, -
Може привикнути діва
Навіть найбільш вередлива.
Бачу я, красна дівице,
Вельми були б ви щасливі,
Якби зі мною могли ви
Міцно любов'ю упиться.
- Пане мій, ніби та злива,
Ви клянетеся бурхливо,
Палко, завзято, чутливо.
Лицарю, - каже дівиця,-
Честь бережу я цнотливо,
Щоб від неслави, можливо,
Потім весь вік не журиться.
(...)
© Aerius, 2004