26. НАШ ДІМ
Наш дім поставлений в куточку затишному:
Ні Австр, ні Апельйот не рушать мого дому;
Фавоній і Борей дихнуть не сміють там,-
А вітру все-таки несила збутись нам:
Наш дім заставлений за двісті тисяч, Фуре!
О пагубо моя, боргів шалена буре!
27.
Хлопчиську-слуго! Давнього фалерна
Подай нам чашу пінну та гірку!
Такий наказ Постумії-цариці,
П'янішої від п'яних виногрон.
Ти ж, пагубо вина, твереза водо,
Ти йди від нас до мудрих та розважних:
Тут нерозведений панує Вакх.
30. ДО АЛЬФЕНА
О Альфене, що нас, приятелів, зрадив, забув, невже
Анітрохи тобі друга твого, серцем твердий, не жаль?
Вже продати мене, вже обмануть нині готовий ти?
Знай, брехливих людей вчинки лихі - не до душі богам.
Ти не дбаєш про те - й ось у біді, в горі лишив мене.
Що ж робити, скажи, людям тепер, вірить кому, скажи?
Чи ж не ти вимагав, підлий, щоб я щиро з тобою жив,
До любові схиляв, нібито в ній - спокій мій весь, і ось
Ти відходиш, а те, що говорив, що ти робив колись,-
Вже у безвість летить серед хмарин, серед вітрів легких.
Хай ти все це забув,- тямлять боги, Вірність-богиня все
Тямить. Прийде пора - й кару свою ти понесеш-таки.
34. ГІМН ДІАНІ
Ми під покровом Діаниним,
Хлопці й дівчата незаймані;
Хлопці й дівчата незаймані,
Владарку славимо ми.
Ти, о Латоніє, вишнього
Паросте батька Юпітера!
Ти, яку в гаї Делійському
Мати на світ привела,-
І ти царюєш над горами,
Над полонинами буйними,
Ти зеленієш дібровами,
Гомоном рік гомониш.
Ти у пологах родильницям
Пільгу приносиш Люціною;
Трівія владна,- лампадою
В темрявих ти небесах.
Ти обертанням щомісячним
Часу потік розмежовуєш,
Збіжжям добірним плугатарям
Ти віддаєш за труди.
Будь же велика, прославлена
Під іменами розбіжними
Анковим дітям, Квіріновим ;
Захистом певним вовік.
46. ЗНОВУ ВЕСНА
Знову весна, оживає земля.
Бур одгриміла пора буркотлива,
З заходу легіт повіяв пестливий...
Де ви, багатої Фрігії ниви?
Де ти, Нікеї родюча рілля?..
В Азію, славну містами, мчимо.
Серце забилося, прагне дороги,
Радо ступають, тугішають ноги...
Друзі, прощайте! Братерським гуртком
З дому забились ми в даль незнайому,
Нарізно шлях свій верстаєм додому.
49. ДО ЦІЦЕРОНА
Найкрасномовніший із Ромулових чад,
І з тих, які живуть, і з тих, що вже немає,
І з тих, що принесе майбутніх років ряд,-
Мій Марку Туллію! Хвалу тобі без краю
І дяку без кінця Катулл зложити рад -
Катулл, між усіма поетами найгірший,
Такий між усіма поетами найгірший,
Як ти між усіма найкращий адвокат.
62. ЕПІТАЛАМІЙ
(ЮНАКИ)
Вечір настав, юнаки, підніміться! Вже Веспер з Олімпу
Світло нарешті нам шле, на яке ми чекали так довго.
Час нам піднятися вже, час покинути ситнії страви:
Ось молода зараз прийде й пісні зазвучать тут весільні:
Гімене, о Гіменею, Гімен, з'явись, Гіменею!
(ДІВЧАТА)
Бачите ви юнаків цих? Ставайте, дівчата, напроти!
Певно, на Еті вогонь появився, що нічку приводить.
Так воно й є, ось погляньте, як швидко вони всі схопились,
Не випадково схопились: змагатися будуть у співах.
Гімене, о Гіменею, Гімен, з'явись, Гіменею!
(ЮНАКИ)
Першості пальма нелегко дістанеться нам у змаганнях:
Гляньте, як наші дівчата обдумують, що б то завчити!
І не даремно обдумують: мають щось гідне уваги;
Зовсім не дивно, що так напружують думку в стараннях.
В нас же на думці одне, але вухами ловимо інше.
Значить, вони й переможуть: звитяга ж бо любить старанність,
То хоч тепер ви уважніше в думці за ними слідкуйте!
Зараз співати почнуть, а ми відповідь дати повинні.
Гімене, о Гіменею, Гімен, з'явись, Гіменею!
(ДІВЧАТА)
Веспере, хто ще на небі жорстокішим світлом сіяє?
Можеш ти вирвати доню з обіймів рідної неньки,
Доню ти вирвати можеш з матусиних ніжних обіймів
І юнакові палкому невинне дівча дарувати.
Чи вороги, які місто здобули, ще більше жорстокі?
Гімене, о Гіменею, Гімен, з'явись, Гіменею!
(ЮНАКИ)
Веспере, хто ще на небі приємнішим світлом сіяє?
Ти своїм сяйвом ясним обіцяний шлюб закріпляєш.
Шлюб, про який вже раніше жених і батьки зговорились,
Здійсненим бути не може раніше, ніж ти загоришся.
Можуть нам дати боги щось миліше цієї хвилини?
(ДІВЧАТА)
Веспер, подруженьки, вирвав одну вже із нашого ряду.
[Кінець цієї строфи не зберігся]
(ЮНАКИ)
Після приходу твого не сплять сторожі цілу нічку.
Нічка злодіїв прикрила, та ти повертаєшся, Веспер,
Вранці під іменем Еос і всіх дозволяєш піймати.
Ганити люблять лукаво тебе незаміжні дівчата,
Та чи годиться їм ганити те, чого прагнуть таємно?
Гімене, о Гіменею, Гімен, з'явись, Гіменею!
(ДІВЧАТА)
Так ніби квітка, що тайно в садочку за тином родилась,
Ще невідома отарам, ні плуг лемешем не торкнувся,
Сонце їй силу дає, пестить вітер, дощі підживляють.
Мила вона юнакам і дівчата любуються нею.
Тільки лиш квітка зів'яне, підірвана пальцем тоненьким,
Вже вона хлопцям не мила, не люба вона й дівчатам.
Так же і дівчина чиста близьким дорога і знайомим.
Тільки ж невинності квітка зав'яне в порочному тілі,
Вже вона хлопцям нелюба, дівчата її не цінують.
Гімене, о Гіменею, Гімен, з'явись, Гіменею!
(ЮНАКИ)
Ніби самотня лоза, що родилась у чистому полі,
Вгору сама не росте, ані ягід солодких не родить,
Власний тягар нагинає їй тіло тендітне додолу,
Паростки верхні, зігнувшись, ось-ось доторкнуться коріння,
Ні селянин, ні бичок не звертають на неї уваги.
Тільки ж вона, випадково, сполучується з в'язом в подружжі.
Зразу ж селяни усі і отара її помічають.
Так же і дівчина, поки невинна - занедбана в'яне;
Тільки ж до шлюбу дозріє і вступить у гідне подружжя,
Більш дорога чоловікові, менше батькам неприємна.
Гімене, о Гіменею, Гімен, з'явись, Гіменею!
Дівчино, ти ж з чоловіком своїм не сварися ніколи!
Це не годиться сваритися з тим, кому віддана батьком.
Батьком і матір'ю теж, а батькам необхідно коритись.
Знай, що дівоцтво твоє не тільки тобі приналежне.
Третя частина тут батькова, третя матусі належить,
Тільки третина твоя: отже, ти з обома не сварися,
З тими, що право своє дали зятеві з приданим разом.