БІЙ ЗА ПАТРОКЛОВЕ ТІЛО
Ясночолий Менелай перший з ахейських вождів дізнався про загибель богорівного Патрокла і поспішив боронити його тіло від ворогів. Увесь у мідному обладунку, з гострим списом і великим щитом у руках став він над мертвим героєм.
Та дарданець Евфорб, меткий і спритний юнак, що перший поранив Патрокла, сміливо крикнув Менелаєві:
- Відступися, Зевсів нащадку, щоб я зняв обладунок з убитого, він по правді належить мені. А як не відступишся, то й тебе я миттю позбавлю життя.
- Зевсе, наш батьку! - заволав обурений Менелай.- Ти чуєш, який нахабний і безсоромний цей воїн дарданський? Навіть дикі . хижаки - ні лев, ані барс, ані вепр - не хизуються перед іншим звіром своєю силою так, як хизується цей дурень.
Розгніваний Евфорб кинув спис, але той, не пробивши міцного щита, тільки прогнувся.
Тоді відразу ж ударив Менелай. Тяжко упав Евфорб на землю, і золоті його кучері залила чорна кров. [139]
Як садівник молоду вирощує парость оливи
В затишнім місці, де б'є джерельна вода струмениста,
І зеленіє те віття й колишеться тихо під ніжним
Подувом легких вітрів, і білим цвіте воно цвітом,
Та налетить несподівано з буйною силою вихор,
Вирве із грядки ту парость і кидає тут же на землю,-
Так і сина Пантая, славетного списом Евфорба
Вбивши, Атрід Менелай почав з нього зброю знімати.
Побачивши те, жахнулися троянці, однак ніхто не насмілився підступити до Менелая. Той уже знімав скривавлений обладунок з убитого Евфорба, аж тут наспів сам великий Гектор, блискучою міддю окутий, у розпачі й гніві схожий на бурхливий Гефестів вогонь.
І Менелай відступив, покинувши напризволяще Патроклове тіло. Так тікає пишногривий лев, коли люди й собаки женуть його геть від кошари.
Поволі відступав Менелай і весь час озирався навколо, шукаючи очима могутнього Еанта Теламоніда. Нарешті, угледів його з лівого краю і, швидко наблизившись, мовив:
- Любий Еанте! Ходімо мерщій, може, встигнемо відбити в троянців мертвого Патрокла, а коштовну зброю вже зняв із нього невгамовний Гектор.
Завваживши Менелая з величезним Еантом, Гектор кинув Патроклове тіло, яке тяг уже до троянського стану, а сам скочив на бойову колісницю. Обладунок же й зброю, що їх Патроклові дав його богорівний друг Ахілл і що тепер дісталися йому, Гектор звелів берегти своїм воїнам.
Тоді Главк, вожай хоробрих лікійців, похмуро мовив до нього:
-Гекторе, видно, тебе, втікача, даремно увінчує слава. Злякався ти величезного Еанта і без бою віддав йому Патроклове тіло. А спершу кинув на глум ворогам тіло нашого володаря Сарпедона. Тож ми, лікійці, не хочемо тобі далі служити й вертаємо до рідних осель.
Глянув спідлоба на Главка шоломосяйний Гектор і владно сказав:
- Ти завжди вирізнявся світлим розумом, Главку. І я не сподівався такої погорди від тебе. Невже ти справді гадаєш, що мене можна злякати великим списом чи іншою зброєю? Ось стривай: я вберуся в Ахіллів обладунок, той, що зняв сьогодні з Патрокла, а тоді знову битимуся.
Так і зробив великий Гектор. Та коли одягав коштовний Ахіллів [140] обладунок, побачив його з високого Олімпу темнохмарний Зевс. Похитав головою Громовержець і стиха промовив:
- Нещасний! Ти і думати не хочеш про Смерть, а вона стоїть уже поруч. Гаразд, сьогодні я дарую тобі перемогу, бо знаю: цей обладунок не зніме з тебе Андромаха, вірна дружина, до неї ти не повернешся з бою і сина вже не побачиш.
А Гектор уже з'явився поперед свого війська в Ахілловім яснім обладунку, і серцем героя володів тільки грізний Арей, бог війни.
- Слухайте, друзі - троянці, дардани і військо союзне!-крикнув дужим голосом Гектор.- Будьте мужами і не забувайте про бойову доблесть. Сміливо рушайте назустріч міднозбройним ахеям. А той з-поміж вас, хто добуде Патроклове тіло, дістане велику здобич і зі мною зрівняється славою.
Запалені цими словами воїни підняли загрозливо списи і ринули знову вперед. Так у горах після довгих ливних дощів утворюється великий потік і нестримно мчить у долину.
Але не гаяли часу і міднозбройні ахеї. До Еанта Теламоніда і Менелая вже приєдналися інші славетні вожді: Еант Оїлеїв, Ідоменей, Меріон... Та хто може пригадати імена всіх доблесних героїв-звитяжців, що стали, наче кам'яний мур, довкола мертвого Патрокла?
Бурхливий потік налетів на той мур, задзвеніла зброя, залунали бойові крики й предсмертні зойки, а земля стала вогка від крові.
Так, наче полум'я, битва між ними палала. Сказати б.
Не залишилося більше ні сонця, ні місяця в небі -
Пітьма така огорнула густа бойовище, де кращі
Вої стояли навкруг убитого сина Менойта.
Раті ж троянські та всі в наголінниках мідних ахеї
Бились спокійно під небом ясним; навкруги променіло
Сонячне сяйво; ніде не видно було ні хмарини -
Ні над полями, ні в горах. Із перепочинками бились,
Стоячи оддаль одні проти одних, здаля уникали
Стогнучих стріл. А хто посередині був, ті од битви
Й пітьми терпіли, і гинули там від нещадної міді
Вої найкращі...
Так увесь довгий день точилася жорстока битва за Патроклове тіло. А славетний Ахілл і досі не знав про загибель свого вірного друга. Правду сказати, Пелід і не боявся за нього, бо мати, богиня [141] Фетіда, що часом потай розповідала любому синові про майбутнє, не зважилась його засмутити гіркою долею вірного друга. Тож Ахілл спокійно чекав у своєму наметі Патрокла.
Зате Пелідові коні безсмертні, спинившись далеко від бойовища, тяжко плакали за славетним героєм. Марно доблесний Автомедонт силувався їх зрушити з місця - вони не слухалися ні батога, ні ласкавого слова. Запряжені у візерунчасту колісницю, непорушні коні з довгими гривами здавалися кам'яним надгробком над могилою полеглого героя.
Сам Зевс-олімпієць пожалів тих безсмертних коней і, дивлячись на них, зажурено мовив:
- О бідолашні! Навіщо ми віддали вас Пелеєві, смертному мужу? Хіба тільки на те, щоб і ви страждали, як люди. Серед численної тварі, що дихає й повзає на широкій землі, немає стражденнішої істоти, ніж смертна людина. Та не журіться: ніколи я не дозволю, щоб до вас доторкнувся рукою шоломосяйний Гектор або щоб став на вашу візерунчасту колісницю. Досить із нього Пелідової зброї. А вам я вдихну в груди таку силу, що ви легко промчите Автомедонта крізь троянські лави до кораблів. Бо сьогодні, поки згасне сонце і спуститься на землю священна ніч, я ще дарую звитягу троянцям.
Тільки промовив це Громовержець, як Пелеєві коні, відчувши небувалу силу, рвонули й помчали, звівши голови з пишними гривами. Хоробрий Автомедонт налетів на ворогів, як коршак налітає на стадо гусей, і вони, засліплені жахом, ганебно тікали.
Угледів блискучий Гектор Пелеєвих коней з візерунчастою колісницею знову на бойовищі і, підкликавши на поміч Енея, спробував був підступитися до них, та марно: обидва дужі Еанти перепинили троянців, а божественні коні були вже далеко.
А навколо Патроклового тіла заклекотів іще дужчий бій.
...Ту зваду будила Афіна,
З неба зійшовши на землю. Послав її Зевс громовладний
Дух бадьорити данаям - до них-бо він серцем схилився.
Мов пурпурову над смертними райдугу в небі високім
Зевс простирає, віщуючи людям війни небезпеку
Або зиму незігрійну, що перепиняє людині
Працю усю на землі та засмучує овчі отари,-
Так, в пурпурову закутавшись хмару, зійшла до ахеїв
Діва Афіна, і в кожному дух піднесла войовничий.
[142]
Прийнявши подобу старого Фенікса, богиня звернулася насамперед до Менелая Атріда, що стояв до неї найближче:
- О Менелаю, ганьба і неслава впадуть на твою ясночолу голову, якщо троянці кинуть собакам тіло найкращого Ахіллового друга. Тримайся мужньо та надихай інших ахеїв.
- Любий Феніксе, батьку героїв! - відповів Менелай.- Якби ж могутня Афіна Паллада дала мені більше снаги та відхилила хмару гострих стріл, що мені докучають! Смерть богорівного Патрокла вразила мене в саме серце, і я битимусь за його тіло до скону. Бачиш - Гектор бушує, наче вогонь. То Зевс дарував йому силу і славу.
Зраділа грізна богиня, що Атрід саме в неї благав допомоги, і справдила його бажання. Раптом яснокудрий спартанський володар відчув приплив дивної снаги і знову став біля Патроклового тіла, загрозливо піднявши свій мідногострий спис.
Був серед троянців воїн Подес, муж багатий і хоробрий, щирий Гекторів друг. Кинув у нього спис Менелай, кинув несхибною рукою, і Подес упав на землю, аж зброя на нім забряжчала. За мить чорна мла вже вкрила йому ясні очі.
Дізнався блискучий Гектор про загибель любого друга Подеса, і чорний сум пойняв героя. Яскравою міддю окутий, пройшов він перед своїм військом, закликаючи до звитяжного бою. А Зевс Громовержець, підтримуючи троянського вождя, подав свій божественний знак.
Взяв тоді в руки егіду Кронід осяйну, торочками
Пишно оздоблену, й хмарами Іду високу вповивши,
Блиснув і громом ударив, егідою тою потрясши,
І перемогу троянам послав та втечу ахеям.
Побігли ахеї безладно назад від мурів високої Трої. Блискучий Гектор перший гнався за ними і сіяв навколо смерть. Тоді ахейський герой Ідоменей замахнувся списом і вдарив Пріаміда просто в груди, аж задзвенів поцяткований дивними зорями панцир, та не проломився, боронячи тіло вождя. А спис зламався навпіл, і наляканий Ідоменей мерщій скочив на бойову колісницю та й помчав до своїх кораблів.
А навколо мертвого Патрокла і досі незрушно стояли Менелай, _ обидва Еанти, Меріон та гурт найхоробріших воїнів.
- Горе нам! - мовив Еант Теламонід.- Тепер уже навіть дурний [143] розуміє, що сам Зевс-олімпієць допомагає троянцям. їхні списи і стріли несхибно влучають у ціль, бо спрямовує їх могутня рука Громовержця, а наші летять завжди мимо і встромляються в землю. Треба нам якось винести з бойовища Патроклове тіло, а тим часом послати гінця до Пеліда, він же і досі не знає про смерть свого вірного друга. Та в цьому мороці, що огорнув бойовище, я не можу відшукати когось, хто був би .добрим гінцем. Зевсе, наш батьку могутній! Розвій цей морок, що давить на очі й душу. Краще знищуй нас при яскравому світлі, коли вже тобі до вподоби нас нищити! І пожалів Зевс героя, що його так палко благав. Одразу ж розвіявся морок, засяяло сонце і стало видно далеко навкруг.
- Озирнися, Менелаю,- мовив дужий Еант,-- може, побачиш де Несторового сина Антілоха, то пошли його із сумною звісткою до Ахілла Пеліда.
Так і вчинив Менелай. А як прудкий Антілох подався до кораблів, Менелай знов повернувся боронити Патроклове тіло. Вже було небезпечно зоставатися тут, бо звідусіль напосідали троянці. Зрозумів це Теламонід і сказав своїм друзям:
- Візьміть удвох, Менелаю та Меріоне, убитого і несіть хутчій до кораблів, а ми відбиватимемо троянців. У тяжкій роботі бога Арея ми, обидва Еанти, звикли завжди триматися поруч.
Як завважили троянці, що ахейські герої понесли Патроклове тіло, то зняли страшенний галас і кинулись були навздогін, та враз наштовхнулись на дужих Еантів. Спинилися тоді переслідувачі, не зважуючись битися з ними. Як лісистий пагорб стримує навесні бурхливу повінь, так спиняли обидва Еанти ворожу навалу. Аж тут приспіли на бойових колісницях блискучий Гектор із хоробрим Енеєм, Анхісовим сином, і все завирувало навколо.
Кваплячись, умиваючись потом з утоми, несли до кораблів Менелай з Меріоном Патроклове тіло.
...А за ними страшний розгорявся
Бій, мов пожар, що виник раптово й залюднене місто
Полум'ям враз охопив, і валяться стіни будинків
В сяйві яскравім, а вітер ще дужче вогонь роздуває.
Так од завзятого крику мужів і тупоту коней
Гомін котивсь за героями, що поспішали до стану.
[144]