3.2.2. Податкова структура та її динаміка

Порівнянність податкової системи з умовами ринкової економіки визначається не тільки податками, що входять до її складу, а й співвідношенням між окремими їх групами і видами, а також між категоріями платників. Це співвідношення «визначається податковою політикою. Шляхом проведення певної податкової політики держава вирішує конкретні завдання: заохочення внутрішнього споживання або, навпаки, його обмеження, стимулювання інновацій, інвестицій у загальному плані, а також по пріоритетних галузях та регіонах, заохочення експорту, розвиток економічної та соціальної інфраструктури тощо»¹.

Характерною рисою системи формування доходів бюджету в умовах соціалізму було переважання платежів підприємств і організацій — близько 90 %. В умовах ринкової економіки, навпаки, переважає прагнення максимально знизити податкове навантаження на підприємницькі структури і тим самим сприяти розширенню обсягу їхніх фінансових ресурсів. Якщо говорити про розподіл сфер фіскальної і регулюючих функцій податків, то стосовно підприємств у сучасних умовах превалює використання податків як регуляторів їхніх фінансових можливостей. Фіскальна функція реалізується насамперед у сфері оподаткування доходів громадян і споживання.

Щоб глибше зрозуміти сутність структурних змін у системі державних фінансів, у тому числі у податковій системі, що відбуваються в Україні, їх насамперед необхідно зіставити з тими процесами, що відбувалися в країнах із розвиненою ринковою економікою (для аналізу вибрані країни з різним рівнем податкової централізації ВНП). Динаміка змін податкової структури в провідних країнах світу за останні роки наведена в табл. 20.

Таблиця 20

Податкова структура країн із розвиненою

ринковою економікою

(% до загальної суми податкових надходжень)*

* Таблиця складена за даними «Revenue Statistics». 1965—1999. OECD, 2000.

Закінчення табл. 20

Аналіз наведених даних дає змогу зробити кілька висновків про загальні тенденції розвитку структури податкових систем.

По-перше, домінуючу роль у сучасних податкових системах відіграють індивідуальний прибутковий податок і податки (відрахування) на соціальне страхування. Так, у 1998 р. вони в сукупності становили: у США — 64,2 %, у Японії — 57,2, у Німеччині — 65,4, у Великобританії — 45,1, у Франції — 53,6, у Швеції — 63,7 %. Співвідношення між цими податками залежить від підходів до системи фінансування соціальних видат­ків. У Швеції, де особливо розвинена державна соціальна

сфера, переважає індивідуальний прибутковий податок. Схожа ситуація й у Великобританії. У Німеччині і Франції, навпаки, провідна роль належить системі соціального страхування, яка і визначає високу питома вагу податків на соціальне страхування. Причому загальна тенденція до зростання ролі цих податків характерна для всіх країн.

По-друге, пропорції між прямим і непрямим оподаткуваннями за сумарною питомою вагою кожної групи істотно різняться в різних країнах: США — 3,7 : 1; Японія — 2,3 : 1; Німеччина — 1,1 : 1; Великобританія — 1,5 : 1; Франція — 1,2 : 1; Швеція — 2,1 : 1. Як бачимо, у країнах із високим (Швеція) і відносно незначним (США, Японія) рівнем податкової централізації ВВП переважають прямі податки, а в країнах із середнім рівнем (Німеччина, Франція) — приблизно паритетне спів­відношення.

По-третє, роль корпоративного прибуткового оподаткування відносно незначна й істотно нижча ролі індивідуального прибуткового оподаткування. Винятком є Японія, де питома вага податку з прибутку корпорацій у 1998 р. становила 13,3 %, а індивідуального прибуткового податку — 18,8 %.

По-четверте, податки на майно, хоча і не є основними, відіграють досить істотну роль у податковій системі — в окремих країнах біля 10 %.

По-п’яте, за наявності загальних закономірностей розвитку податкових систем існують і досить помітні їх відмінності в окремих країнах. Так, у США і Швеції досить висока питома вага індивідуального прибуткового податку, у Японії — корпоративного прибуткового оподаткування, у Німеччині і Фран­ції близько 40 % становлять податки на соціальне страхуван-

ня, у Великобританії більше третини податків припадає на оподаткування споживання товарів і послуг.

Як же можна оцінити з погляду загальних тенденцій розвитку податкових систем трансформаційні процеси в податковій системі України? При цьому слід зазначити, що таке оцінювання ускладнюється відсутністю в Україні податкової статистики, яка дала б змогу точно оцінити процеси, що відбуваються. Є дані про виконання бюджету, у тому числі за податковими надходженнями (табл. 17). На підставі цих даних з урахуванням відрахувань у фонди соціального страхування розрахуємо показники структури податкової системи України (табл. 21), які порівнянні з даними світової податкової статистики (див. табл. 20).

Таблиця 21

Структура податкової системи України (1992—2001 рр.), %

Наведені дані свідчать про те, що податкова структура в Україні поступово наближається до тієї, що склалася на даний час у країнах із розвиненою ринковою економікою. Відхилення, що виявляються в процесі порівняльного аналізу, більше пов’я­зані з національними й історичними особливостями в підходах до оподаткування, ніж з економічними відмінностями. У співвідношенні окремих груп і видів податків немає яких-небудь надзвичайних аномалій. Разом з тим податкова структура в Україні в цілому не є абсолютно порівнянною з відповідними структурами наведених у табл. 11 країн. За деякими показниками вона близька до одних країн, за іншими — до інших. Наприк­лад, роль податку на прибуток у податковій системі України порівнянна з тією роллю, яку він відіграє в Японії, питома вага індивідуального прибуткового податку близька до відповідного показника у Франції, роль непрямих податків приблизно така, як у Великобританії, а податки на соціальне страхування посідають майже таке саме місце, як у Швеції.

Позитивною з погляду загальновизнаних у світі пропорцій у структурі податкових систем є тенденції до зростання питомої ваги індивідуального прибуткового податку і зниження частки корпоративного. Так, якщо в 1994 р. податок на прибуток підприємств становив 29,6 %, а прибутковий податок із населення — 7,0 %, то в 2001 р. уже відповідно 14,9 і 15,8 %. При цьому тенденція до зниження ролі одного податку і підвищення ролі другого є стабільною і постійною. Те, що вдалося зробити у сфері вдосконалення податкової структури України за такий короткий період, є безперечним успіхом у реструктуризації державних фінансів, їх адаптації до умов ринкових відносин.

У цілому позитивно можуть бути оцінені і чинники, що визначили ці зміни. Так, зниження питомої ваги податку на прибуток насамперед обумовлено охарактеризованим раніше зниженням рівня ставок податку, а також звуженням об’єкта оподаткування у зв’язку з переходом до загальноприйнятих у світі стандартів визначення прибутку як різниці між валовими доходами і валовими витратами. Підвищення частки прибуткового податку з населення викликано поступовим зростанням розміру доходів громадян, а не підвищенням ставок оподаткування. Тобто позитивні зміни в податковій структурі відбивають позитивні якісні зрушення в економіці. Можливо, вони не настільки очевидні, як зміни в структурі податкової системи, але вони відчутні і реальні.

Позитивною тенденцією в динаміці структурних змін у податковій системі України також є підвищення питомої ваги земельного і майнового податків. Проте тут зміни викликані підвищенням ставок податку з власників транспортних засобів і поліпшенням порядку справляння земельного податку. У разі позитивного вирішення питання щодо введення податку на майно питома вага цього виду оподаткування може трохи підвищитися. Деяке ж підвищення ролі мита пов’язане зі становленням національної економіки. Та й рівень підвищення не настільки високий, щоб можна було говорити про проблеми в митній політиці України.