Та не дай, господи, нікому,

Як мені тепер, старому,

У неволі пропадати,

Марне літа коротати.

Он піду я степом-лугом

Та розважу свою тугу.

«Не йди,— кажуть,— з ції хати

Не пускають погуляти».

[Друга половина 1848,

Косарал]