А в тій господі є сестра
Чи мати добрая. Добра,
Добра такого таки зроду
У мене, правда, не було,
А так собі якось жилось.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І довелось колись мені
В чужій далекій стороні
Заплакать, що немає роду,
Нема пристанища, господи!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ми довго в морі пропадали,
Прийшли в Д а р' ю, на якор стали;
З в а т а г и письма принесли,
І всі тихенько зачитали.
А ми з колегою ляглиbsp;
Та щось такеє розмовляли.
Я думав, де б того добра,
Письмо чи матір, взять на світі.
«А в тебе єсть?» — «Жона, і діти,
І дом, і мати, і сестра!
А письма нема...»
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
[Друга половина 1848,
Косарал]