Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Батьківщина – не територія, а сума подвигів. / Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова


Розділ LV ДЕНЬ НОВИН

Дон Сільвіо Мартінес був один з нечисленних багатих мексиканців, що не виїхали з Техасу, коли цей край завоювали могутні північні колонізатори. Чоловік уже поважних літ, мирної вдачі й далекий від політики, він сприйняв переміну в своєму становищі без особливого жалю. Тим більше, що втрату мексиканського підданства йому цілком відшкодувала безпека від нападів команчів, які до появи нових поселенців загрожували всьому краю спустошенням.

Щоправда, ті дикуни й дотепер не скорились остаточно, проте вчиняли свої грабіжницькі наскоки куди рідше, лише вряди-годи. І саме вже це було відчутною зміною на краще, як порівняти з минулим.

Дон Сільвіо був ганадеро, тобто поміщик-скотар великої руки. Його маєток розлігся на багато миль уздовж і вшир, і на тих угіддях випасалися тисячі коней та корів.

Мешкав він у великому прямокутному одноповерховому будинку, що скидався більше на в'язницю, аніж на оселю, й з усіх боків був оточений загородами для худоби, або коралями. Звичайно то була тиха місцина, окрім хіба тих днів, коли таврували худобу,- тоді скрізь довкола вирувало бучне свято.

Але такі дні випадали тільки раз на рік, а решту часу власник гасієнди, затятий старий парубок, жив тихим і відлюдним життям, маючи за товариство тільки старшу сестру, що мешкала разом з ним. Цей усталений звичай порушувався лише час від часу, коли з Ріо-Гранде приїздила погостювати в дядька й тітки їхня чарівна племінниця. Тоді в господі дона Сільвіо ставало трохи веселіше.

Ісідорі там завжди раділи; вона могла приїжджати й від'їжджати коли хотіла і робити в дядьковому домі [309] все, що їй заманеться. Старому поміщикові подобалась її жвава вдача, бо й сам він був людиною аж ніяк не похмурою. А ті нахили племінниці, що в інших країнах могли б видатися нежіночними, далеко не так впадали в око там, де щодня можна було чекати якоїсь небезпеки, де позаміський дім не раз ставав фортецею і часом у ньому проливалася кров господарів.

Дон Сільвіо Мартінес колись і сам був свідком і учасником багатьох бурхливих подій. Його молодість минула серед постійних небезпек, і відвага Ісідори, що часом доходила до відчайдушності, анітрохи не смутила дядька, а навпаки, тішила його душу.

Старий любив племінницю, як рідну дочку, і всі знали, що по смерті дона Сільвіо Мартінеса власницею його маєтку - всіх отих неозорих угідь і тисяч голів худоби - стане вона, Ісідора Коварубіо де Лос-Льянос. Тож, мабуть, зайве додавати, що скрізь, хоч би де вона пішла, її зустрічали з повагою, а слуги гасієнди Мартінеса шанували «сеньйориту» як свою майбутню господиню.

Та поважали її не тільки за те. Сама її вдача припала до вподоби хвацьким ранчеро, і не було в маєтку чоловіка, що за першим її знаком не вхопився б за мачете й не пустив його в діло.

Мігель Діас не брехав, коли казав, що йому загрожує небезпека. Він мав усі підстави так гадати. Якби Ісідора захотіла його покарати, їй досить було послати кількох людей свого дядька, і ті миттю повісили б його на найближчому дереві.

Отож не дивно, що він так поспішав забратися геть з тієї галявини.

Як уже згадувалося, справжній дім Ісідори був по той бік Ріо-Гранде, миль за шістдесят від гасієнди Мартінеса. Та це не заважало їй часто навідувати своїх родичів на Леоні.

Спонукала її до того аж ніяк не корисливість. Про спадщину Ісідора зовсім не думала. Вона й так була багатою спадкоємницею: її батько мав не менші статки. Просто їй подобалося гостювати в дядьковому домі. Подобались і самі ті переїзди від річки до річки, і вона здебільшого відбувала їх за один день - від рана до смерку,- й досить часто сама-одна, без супутників.

Віднедавна Ісідора почала їздити на Леону ще частіше. Може, її прихильність до техаських родичів зроста- [310] ла тим дужче, чим більше вони старішали? А коли ні, то що її туди вабило?

Відповімо на це запитання навпростець, як зробила б і сама донья Ісідора: вона почала так учащати на Леону тому, що сподівалась зустрітися з Морісом Дже-ральдом. Так само навпростець можна сказати, що вона кохала його.

Атож, її серце належало молодому ірландцеві. Як уже відомо, колись він по-дружньому прийшов на допомогу доньї Ісідорі; хоч цілком можливо, що відважне серце мексиканки полонив не так сам той вчинок, як лицарська хоробрість, що її виявив тоді Мо-ріс-мустангер.

Можливо також, що вона добачила в своєму обранцеві й інші привабні риси, які не так легко визначити словами. Чи хотів сам мустангер причарувати її, чи це сталося поза його бажанням, міг сказати тільки він. А він казав: ні, не хотів,- і ми повинні на це зважати. Одначе важко повірити, щоб хтось міг дивитися в очі прекрасної Ісідори, не бажаючи побачити в них сердечну прихильність до себе. І хай навіть Моріс казав правду, але нам було б легше йому повірити, коли б він зустрів Луїзу Пойндекстер перед тим, як познайомився з Ісідорою. А насправді зустріч у вигорілій прерії сталася кількома тижнями пізніше, ніж пригода з п'яними індіанцями.

Отож щось та мало бути між мустангером і молодою мексиканкою, коли вона вважала за можливе сподіватися - чи навіть вірити,- що й він відповість їй взаємністю.

Зрештою дійшло до того, що Ісідора вже не могла жити спокійно. її палка вдача більш не хотіла миритися з непевністю. Ісідора знала одне: вона його кохає. І вирішила одверто сказати йому про це й зажадати такої самої одвертої відповіді на запитання, чи кохає її він. Тим-то й призначила побачення, що не відбулося. На заваді їй став Мігель Діас.

Так думала молода мексиканка, коли, покинувши галявину на пагорбі, чимдуж мчала верхи до гасієнди свого дядька.

її сірий кінь скаче гінким чвалом. Вона їде простоволоса, її зачіска розсипалась, і пишні чорні коси мають на вітрі, спадаючи на плечі, не [311] покриті ні шарфом, ні серапе. її серапе лишилося на тій галявині, а з ним і сомбреро.

Очі її збуджено блищать, на щоках палають рум'янці.

Чому - ми вже знаємо.

Знаємо й те, чому вона так жене свого коня. Вона сама про це сказала.

А втім, наближаючись до гасієнди, вона напинає поводи. Кінь стишує ходу, йде клусом, потім ще повільніше, ступою, а невдовзі й зовсім спиняється посеред дороги.

Як видно, вершниця змінила свій намір чи вирішила ще раз зважити його.

Сидячи в сідлі, вона міркує.

«А як подумати, то, може, краще його не чіпати? Бо зчиниться страшний скандал - і тут, і вдома. Ніхто ж не знає про... Я єдиний свідок, а що я сама скажу?.. О, якби я могла розказати доблесним техасцям усе як є! Цього було б досить, щоб жорстоко покарати його... Та ні, хай собі живе. Хоч який він мерзотник, я його не боюся. Після того, що сталося, він обминатиме мене десятою дорогою. Пресвята діво, подумати тільки, що я могла захопитися ним, нехай і ненадовго!.. Треба послати когось, щоб його розв'язали. Такого, що збереже мою таємницю. Кого б це?.. Ага, Беніто, управителя, він надійна й смілива людина... Хвалити Бога, онде й він сам! Як завжди, при ділі - лічить худобу...»

- Беніто! Беніто!

- Чого зволите, сеньйорито?

- Слухайте, Беніто, чи не зробите ви мені одну послугу? Згода?

- Який буде наказ, сеньйорито? - низько вклоняючись, запитує управитель.

- Це не наказ, друже Беніто, це прохання.

- Я вас слухаю, сеньйорито!

- Ви знаєте галявину на вершині пагорба, там де сходяться три дороги?

- Не гірше, ніж коралі в гасієнді вашого дядечка.

- Добре. То поїдьте туди і там побачите на землі чоловіка, руки в нього зв'язані ласо. Розв'яжіть його, і нехай собі йде. Якщо він забився, впавши з коня, то допоможіть йому по змозі. Тільки не кажіть, хто вас послав. Може, ви й знаєте того чоловіка, напевне знаєте, але то байдуже. Ні про що не питайте і не відповідайте [312] на його запитання. Тільки-но зведеться на но ги - хай іде собі куди хоче. Ви зрозуміли?

- Усе зрозумів, сеньйорито. І зроблю все точнісінько так, як ви звеліли.

- Дякую, друже Беніто. І дядько Сільвіо вам віддячить, тільки в и йому про це не нагадуйте. Я сама про все подбаю. А як він і не вволить мого прохання... ну що ж, тоді, може статися, десь найближчим часом в одному маєтку на Ріо-Гранде потрібен буде сміливий і відданий управитель, саме такий, яким я вважаю вас.

- Усі знають, що донья Ісідора така ж великодушна, як і прекрасна!

- Дякую, Беніто. І ще одне прохання. Про цю послугу, яку ви мені зробите, мають знати тільки троє. Третій - це той, до кого я вас посилаю. А решта двоє вам відомі.

- Я все зрозумів, сеньйорито. Як ви сказали, так і буде.

Управитель рушає. Мабуть, зайве додавати, що він на коні: люди його діла рідко ходять пішки, навіть коли їдуть не далі як за милю.

- Стривайте! Я забула ще одне! - зупиняє його донья Ісідора.- Ви побачите там капелюха й серапе. То мої речі, привезіть їх. Я почекаю вас тут або зустріну десь на дорозі.

Беніто вклоняється і знов рушає. Та знов йому доводиться спинитися.

- Ось що, сеньйоре Беніто, я подумала й вирішила їхати з вами. Вперед!

Примхи господаревої небоги вже не дивують управителя. Ні про що не питаючи, він слухняно звертає коня до пагорба. Донья Ісідора рушає за ним. Вона сама звеліла йому їхати попереду. Звісно, це порушення аристократичного звичаю, але вона має на те свої підстави.

Цього разу Беніто помиляється. Сеньйорита їде з ним не з пустої примхи. Повернутися на галявину її змушує справді поважна причина: вона забула там не лише серапе та капелюха, а й записку, що завдала їй стільки прикрощів.

Донья Ісідора звірила «другові Беніто» далеко не все, а про це йому знати тим більше ні до чого. Записка може спричинитися до скандалу куди серйознішого за сварку з Мігелем Діасом. Отож Ісідора й хоче забрати [313] її сама. Яка дурниця, що вона не подумала про це раніш!

Але як записка потрапила до Койота? Певна річ, від Хосе!

То, виходить, її слуга - зрадник? Чи, може Діас перестрів його на дорозі й забрав записку силоміць?

І те, й те припущення цілком слушні. Від Діаса можна сподіватися й не такого; що ж до Хосе, то вона й раніше мала підстави сумніватись у його вірності.

Ось про що думає молода мексиканка, знов піднімаючись схилом над річковою долиною.

Нарешті вони досягають вершини і виїжджають на знайому галявину. Тепер Ісідора їде поряд з управителем.

Та Мігеля Діаса там немає, і взагалі нікого немає, а що найприкріше для Ісідори - ніде не видно ані клаптика паперу! На траві лежать її капелюх, її сера-пе, довгий кінець ласо з розпущеним зашморгом - і більш нічого.

- Вертайтеся додому, сеньйоре Беніто. Мабуть, той чоловік прийшов до тями й спромігся сам сісти в сідло. Ну й хвалити Бога... Але пам'ятайте, друже Беніто, все одно нікому ні слова. Розумієте?

- Розумію, доньє Ісідоро.

Управитель повертає назад і невдовзі зникає за гребенем пагорба.

Молода мексиканка лишається на галявині сама.

Вона зіскакує з сідла, накидає на плечі серапе, надягає сомбреро - і знов обертається на гарненького ідальго. Потім повертається до коня й сідає в сідло - повільно, механічно, так наче думки її десь далеко...

В цю мить на галявину, скрадаючись, виходить бідолашний Хосе.

Не давши йому отямитись, донья Ісідора різко запитує:

- Де мій лист, кажи?

- Я одніс його, пані.

- Кому?

- Я... я залишив його... в готелі,- затинаючись і бліднучи, відказує слуга.- Дон Морісіо виїхав звідти.

- Брешеш, негіднику! Ти віддав його донові Мігелю Діасу. Мовчи! Я сама бачила листа в нього.

- О сеньйоро, пробачте мені, пробачте!.. Я не винен, їй-Богу, не винен. [314]

- Дурень, треба було придумати щось розумніше. Ти сам себе виказав. Скільки заплатив тобі дон Мігель за зраду?

- Життям присягаюся, пані, то не була зрада. Він... він примусив мене... погрожував, бив... Мені... нічого не заплатили.

- То я тобі заплачу! Ти мені більше не слуга. А платня ось тобі... ось тобі... ось тобі...

Не менш як разів десять повторює Ісідора ці слова, і за кожним разом її хлист падає на плечі зрадливого слуги. Він пробує тікати, але марно. Його знов і знов спиняє страх перед розпашілим конем, що може збити його з ніг і потоптати копитами.

Биття кінчається аж тоді, коли на смаглявій шкірі нещасного з'являються сині пасмуги.

- А тепер, негіднику, геть з моїх очей! І щоб я більш ніколи тебе не бачила. Геть!

Вигнаний слуга притьмом виконує наказ. кумедним поспіхом, мов переляканий кіт, він кидається навтіки, радий сховатися зі своєю ганьбою в колючих заростях.

Ісідора теж не довго лишається на галявині. її гнів змінюється глибокою зажурою. Ті підступні людці не тільки перешкодили їй здійснити свій намір, а й заволоділи її сердечною таємницею.

Вона знов поганяє коня додому і, під'їхавши до гасієнди, бачить незвичайну картину.

По всій садибі метушаться люди. Пеони, вакеро, хатня й кухонна прислуга, всі сполохано гасають сюди-туди - з поля до коралів, від коралів до подвір'я - всі перелякано галасують. Чоловіки квапливо озброюються хто чим може; жінки стоять на колінах і волають до неба про допомогу, звертаючись до всіх незліченних заступників, що є в мексиканських святцях.

- З якого дива такий переполох? - запитує Ісідора. Це запитання звернене до управителя - першого,

хто трапився їй на очі.

Виявляється, десь у прерії вбито людину. Жертвою став один з новоселів Каса-дель-Корво - син американського плантатора, що придбав той маєток. Кажуть, убивство вчинили індіанці.

Індіанці! Це слово одразу пояснює весь шарварок, що зчинився в гасієнді дона Сільвіо. Зрозумілим стають і молитви, і гарячкові пошуки зброї.

Те, що вбито людину,- випадок у цій країні непога- [315] мовних пристрастей цілком ординарний, і сам собою він не справив би такого враження, тим більше що загинув чужинець, «американо». Але те, що в околиці з'явились індіанці,- зовсім інша річ. Це вже реальна небезпека.

У доньї Ісідори новина викликає інше почуття. Не страх перед дикунами - їх вона не боїться. А от ім'я загиблого пробуджує в ній думки, що вже завдавали їй болю раніше. Ісідора знає, що в нього є сестра, яку всі вважають дивовижною красунею. Вона й сама бачила ту дівчину і змушена була погодитись із загальною думкою.

Та не це крає серце молодій мексиканці. Вона чула, що ту славлену кралю бачили в товаристві Моріса Джеральда. І тепер звістка про смерть її брата збудила в душі Ісідори оте ревниве почуття. Але за хвилину воно минуло, поступившись місцем звичайній байдужості до долі незнайомої людини.

Минає кілька годин, і донья Ісідора з болісною цікавістю, не на жарт стривожена, чує вже іншу новину. Виявляється, той кривавий злочин вчинили не команчі, а біла людина - Морі с-м устангер!

Отже, ніяких індіанців поблизу немає.

Ця нова звістка заспокоює слуг дона Сільвіо, зате на його небогу справляє цілком протилежне враження. Ісідора не знаходить собі місця, і не минає й півгодини, як вона вже спиняє свого коня в селищі перед готелем.

Ось уже кілька тижнів молода мексиканка невідомо чому віддає чимало часу вивченню «la lengua Americana» (67).1 хоч вона знає ще не так багато англійських слів, цього досить, щоб розпитатися про те, що її цікавить,- не про саме вбивство чи його обставини, а про чоловіка, якого вважають убивцею.

Власник готелю, знаючи, хто ця сеньйорита, відповідає на її запитання охоче й догідливо. Від нього Ісідора довідується, що Моріс Джеральд там уже не мешкає, а на додачу вислуховує «всенькі подробиці» вбивства, відомі на той час у селищі.

З тяжким серцем вирушає Ісідора назад, до «га-сієнди Мартінеса».

Коли вона повертається, в садибі знову панує тривога. Цього разу її викликала причина, здавалося б,

(67) «Американської мови» (ісп.).

[316] зовсім сміховинна, проте забобонним пеонам не до сміху.

До гасієнди дійшла нечувана новина: десь поблизу Ріо-Нуесес бачили безголову людину - un hombre descabezado,- що їхала прерією верхи на коні!

І хоч якою нісенітницею здається та звістка, ніхто не сумнівається, що вона правдива. Мовляв, у селищі всі тільки про це й говорять. Та є й певніші докази. Пастухи дона Сільвіо, що шукали в прерії заблукану худобу, на власні очі бачили того вершника без голови і, покинувши своє діло, дременули звідти геть, так наче то був сам нечистий.

Пастухів троє, і всі вони ладні заприсягтися, що кажуть правду. Та їхній переляк свідчить про це краще, ніж будь-яка присяга.

Настає вечір, і вся садиба аж гуде від моторошних чуток. Та ні ті чутки, ні умовляння дона Сільвіо і його сестри не можуть спинити їхню норовисту небогу, яка раптом надумала повернутися додому, на Ріо-Гранде. їй байдуже до того, що десь у тих місцях, якими вона має їхати, вбито людину, а тим паче до того, що там-таки бачили й оту страшну примару - вершника без голови. Все, що могло б сполохати будь-кого іншого, начебто тільки принаджує донью Ісідору.

Навіть більше - вона каже, що поїде сама! Дон Сільвіо пропонує вирядити з нею десятеро озброєних до зубів вакеро. Вона рішуче відмовляється.

То,, може, вона візьме з собою хоч Беніто?

Ні. Вона воліє їхати сама.

Одне слово, її рішення безповоротне.

Наступного ранку Ісідора здійснює те рішення. З першим променем світанку вона в сідлі. Не минає і двох годин, як вона вже їде - ні, не прямою дорогою, що веде до Ріо-Гранде, а берегом річки Аламо!

Чому ж вона заїхала аж туди? Чи не збилася з дороги?

Ні, начебто не схоже, що вона заблудила. Хоч обличчя її сумне, але тривоги на ньому не видно. До того ж кінь її неухильно скаче вперед, вочевидь керований твердою рукою.

Ісідора не заблудила, не збилася з дороги.

Та було б краще для неї, якби вона заблудила. [317]

Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова

ЗМІСТ

1. Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
2. Розділ ХС. Раптова перерва в суді Розділ ХСІ....
3. Розділ І ВИГОРІЛА ПРЕРІЯ Проміння полудневого сонця лине з...
4. Розділ II СЛІД ВІД ЛАСО Сумніву не було: фургони Вудлі...
5. Розділ III ДОРОГОВКАЗ СЕРЕД ПУСТКИ Тепер подорожні могли...
6. Розділ IV ЧОРНИЙ НОРД Поринувши в свої думи, дівчина якусь...
7. Розділ V ОСЕЛЯ ЛОВЦЯ ДИКИХ КОНЕЙ Там, де Ріо-де-Нуесес,...
8. Розділ VI ПЛЯМИСТИЙ МУСТАНГ Фелім не помилився: то був...
9. Розділ VII НІЧНІ ПРИКРОЩІ Несподівано дізнавшись про те,...
10. Розділ VIII СЛІД ОТРУЙНОЇ СТОНОГИ Коли із змією було...
11. Розділ IX ПРИКОРДОННИЙ ФОРТ Над фортом Індж на високій...
12. Розділ X КАСА-ДЕЛЬ-КОРВО Маєток, або ж гасієнда,...
13. Розділ XI НЕСПОДІВАНИЙ ГІСТЬ - Гей ти, нігере! Де твій...
14. Розділ XII ПРИБОРКАННЯ ДИКОЇ ЛОШИЦІ Чи не найприємніша...
15. Розділ XIII СНІДАНОК У ПРЕРІЇ Перші рожеві промені...
16. Розділ XIV МАНАДА Навіть коли б Моріс Джеральд був...
17. Розділ XV ВТІКАЧКУ ПЕРЕХОПЛЕНО Упродовж іще однієї милі...
18. Розділ XVI ВТЕЧА ВІД ДИКИХ ЖЕРЕБЦІВ Обоє сиділи в сідлах,...
19. Розділ XVII ПАСТКА НА МУСТАНГІВ Усі страхіття лишилися...
20. Розділ XVIII РЕВНОЩІ ХОДЯТЬ НАЗИРЦІ Із більш як сорока...
21. Розділ XIX ВІСКІ З ВОДОЮ У селищі, яке виникло під...
22. Розділ XX НЕБЕЗПЕЧНА СИТУАЦІЯ Діставши той алкогольний...
23. Розділ XXI ДУЕЛЬ МІЖ ЧОТИРЬОХ СТІН Залишивши бар, майор...
24. Розділ XXII невідомий благодійник У Техасі дуель не...
25. Розділ XXIII КЛЯТВА ПОМСТИ Нудячись у своїй кімнаті,...
26. Розділ XXIV НА АСОТЕЇ На техаських плантаціях лежнів...
27. Розділ XXV НЕВІДІСЛАНИИ ДАРУНОК Ще кілька хвилин після...
28. Розділ XXVI ЗНОВУ НА АСОТЕЇ Забути людину, яку ти палко...
29. Розділ XXVII «Я КОХАЮ ТЕБЕ!» Луїза Пойндекстер знову на...
30. Розділ XXVIII ЗАБОРОНЕНА ВТІХА Відтоді як у Техасі...
31. Розділ XXIX КОЙОТ УДОМА Колхаун устав з-за столу майже так...
32. Розділ XXX ЛИСТУВАННЯ СТРІЛАМИ Луїза Пойндекстер дуже...
33. Розділ XXXI ХИТРОМУДРА ПЕРЕПРАВА Те листування стрілами не...
34. Розділ XXXII СВІТЛО И ТІНЬ Йому не довелося довго чатувати...
35. Розділ XXXIII БОЛІСНЕ ВІДКРИТТЯ Як сталося, що двоюрідний...
36. Розділ XXXIV ЛИЦАРСЬКІ НАСТАНОВИ Куди ж подався Кассій...
37. Розділ XXXV НЕГОСТИННИЙ ГОСПОДАР «Шмаркатий боягуз!...
38. Розділ XXXVI ТРОЄ НА ОДНІЙ ДОРОЗІ Навряд чи хто зміг би...
39. Розділ XXXVII ПРОПАЖА Дзвін на подвір'ї Каса-дель-Корво...
40. Розділ XXXVIII МЕСНИКИ Швидко, але, як видно, правильно...
41. Розділ XXXIX КАЛЮЖА КРОВІ Хоч загін був досить великий -...
42. Розділ XL ПОЗНАЧЕНА КУЛЯ Перше ніж загін наздогнав...
43. Розділ XLI ЧОТИРИ ВЕРШНИКИ Загін шукачів під командою...
44. Розділ XLII ГРИФИ НАД ХАЩЕЮ Тим, хто подорожував...
45. Розділ XLIII КЕЛИХ І БУТЕЛЬ Ми знов у хатині мустангера....
46. Розділ XLIV ЧЕТВЕРО КОМАНЧІВ Ірландець тікав, не...
47. Розділ XLV ЗАГУБЛЕНИЙ СЛІД А чи не була то примара? Хіба ж...
48. Розділ XLVI ЗВІРЕНА ТАЄМНИЦЯ На світанку в гасіенді...
49. Розділ XLVII ПЕРЕХОПЛЕНИЙ ЛИСТ Гнані нестямним страхом,...
50. Розділ XLVIII ІСІДОРА Сонце щойно піднялось над обрієм, і...
51. Розділ XLIX ЛАСО РОЗВ'ЯЗАНО Сполоханий орел з криком...
52. Розділ L СУТИЧКА З КОЙОТАМИ Багряні тіні техаського...
53. Розділ LI ДВІЧІ ОЧМАНІЛИЙ Тим часом повернімося знов до...
54. Розділ LII ПРОБУДЖЕННЯ Другого разу Фелімові випало...
55. Розділ LIII В ОСТАННЮ МИТЬ «Ще півгодини згаємо - і буде...
56. Розділ LIV ПАЛАНКІН ПО ТЕХАСЬКИ Дружні руки, що підхопили...
57. Розділ LV ДЕНЬ НОВИН Дон Сільвіо Мартінес був один з...
58. Розділ LVI ПОСТРІЛ У ДИЯВОЛА Цілу ніч хворий не спав....
59. Розділ LVII СИГНАЛ ТРИВОГИ Фелімове чатування тривало...
60. Розділ LVIII ВІДСТРАШЛИВИИ ПОЦІЛУНОК Той дикий ґвалт...
61. Розділ LIX ЩЕ ОДНА ГОСТЯ Той день, коли Луїза Пойндекстер...
62. Розділ LX ЧАРІВНА ПРОВІДНИЦЯ Якби можна було порівняти те,...
63. Розділ LXI ЗЕМНИЙ АНГЕЛ Кваплива й несподівана втеча...
64. Розділ LXII ПЕРЕД ВИХОДОМ НА СЦЕНУ Ніколи ще біля хатини...
65. Розділ LXIII СУД ЛІНЧА У лиховісному вигуку, що так...
66. Розділ LXIV НЕПЕРЕДБАЧЕНІ АНТРАКТИ «Ще хвилина - і...
67. Розділ LXV ЩЕ ОДИН АНТРАКТ Уже втретє сцена набуває того...
68. Розділ LXVI ПЕРЕСЛІДУВАНА КОМАНЧАМИ Жінкою, що так...
69. Розділ LXVII «LOS INDIOS!» (73) Вершниця, яку...
70. Розділ LXVIII МАРНИЙ ПОХІД Похід проти команчів скінчився...
71. Розділ LXIX ТАЄМНИЦЯ І СКОРБОТА Гасієнда Каса-дель-Корво...
72. Розділ LXX «ЇДЬТЕ, ЗЕБЕ, І ПОМАГАЙ ВАМ БОЖЕ!» Старий...
73. Розділ LXXI РУДИЙ КІНЬ Зворушений цими палкими словами,...
74. Розділ LXXII ЗЕБ СТАМП НАТРАПЛЯЄ НА СЛІД Виїхавши за межі...
75. Розділ LXXIII ОСТРІВ СЕРЕД ПРЕРІЇ Величезний табун коней,...
76. Розділ LXXIV САМОТНІЙ ПЕРЕСЛІДУВАЧ Щойно змальоване...
77. Розділ LXXV ПО СЛІДУ Зеб Стами не довго пробув на тому...
78. Розділ LXXVI У КРЕЙДЯНІЙ ПРЕРІЇ Не спиняючись і не...
79. Розділ LXXVII ЩЕ ОДНА ЛАНКА Коли Зеб Стамп прочитав те, що...
80. Розділ LXXVIII ОБМІН КІНЬМИ Похмуро лаючись, розчарований...
81. Розділ LXXIX НЕВТОМНИЙ СЛІДОПИТ Зеб невдовзі повернувся...
82. Розділ LXXX НА ЧАТАХ ПРОТИ ВОРІТ Минув деякий час, перше...
83. Розділ LXXXI ДОГОРИ НОГАМИ Вирушаючи в прерію, Квлхаун і...
84. Розділ LXXXII МОТОРОШНИЙ КЛУНОК Виїхавши з чагарників, Зеб...
85. Розділ LXXXIII ОХОРОНЦІ ЗАКОНУ Третього дня після того, як...
86. Розділ LXXXIV ЛЮБЛЯЧИЙ НЕБІЖ - Завтра його судитимуть......
87. Розділ LXXXV ДОБРИЙ КУЗЕН Луїза Пойндекстер не забарилася...
88. Розділ LXXXVI ТЕХАСЬКИЙ СУД Настає ранок нового дня....
89. Розділ LXXXVII НЕПРАВДИВИЙ СВІДОК Мало хто з людей, що...
90. Розділ LXXXVIII СВІДОК З ПРИМУСУ Не встигає цей монотонний...
91. Розділ LXXXIX ЗІЗНАННЯ ОБВИНУВАЧЕНОГО Порадившись із...
92. Розділ ХС РАПТОВА ПЕРЕРВА В СУДІ Хоч як тішить Луїзу...
93. Розділ ХСІ ГОНИТВА КРІЗЬ ХАЩУ І переслідуваний, і...
94. Розділ ХСІІ ВИМУШЕНЕ ПОВЕРНЕННЯ Колхаун хапає коня за...
95. Розділ ХСIII ТІЛО З ВІДТЯТОЮ ГОЛОВОЮ Після того як дві...
96. Розділ XCIV ТАЄМНИЦЮ РОЗКРИТО Підсудний змовкає. Ніхто не...
97. Розділ XCV ОСТАННІЙ СВІДОК Це напружене чекання серед...
98. Розділ XCVI УТІК! Ці слова вражають суд, мов удар грому. І...
99. Розділ XCVII ГОНИТВА ЗА ВБИВЦЕЮ Невже кривавому злочинцеві...
100. Розділ XCVIII ЩЕ ЖИВИЙ Убивця лежить крижем на землі. Руки...
101. Розділ ХСІХ ЗАМАХ І САМОГУБСТВО Після другої вимушеної...
102. Розділ С РАДІСТЬ Радість! Атож, радість запанувала...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate