Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
Розділ LXXIII ОСТРІВ СЕРЕД ПРЕРІЇ
Величезний табун коней, голів на сто, а то й на триста, який пасеться в неозорій прерії,- одна з най-прекрасніших картин, що їх являє перед людиною тваринний світ Техасу; проте корінного техасця вона не вразить і не здивує. Він скоріше здивується, побачивши на пасовиську прерії одного коня. І коли, поминаю- [412] чи той великий табун, він лише побіжно відзначить подумки: «Мустанги»,- то самотній кінь викличе в нього різні здогади. Може, це дикий жеребець, якого вигнали з гурту, а може, верховий кінь, що відбився на привалі від групи подорожніх.
Досвідчене око прикордонного старожила одразу ж підкаже йому, що то за кінь.
Коли тварина пасеться з вудилами в роті й сідлом на спині, то все зрозуміло й лишається тільки дивуватись, як вона примудрилася втекти від свого господаря.
Буває й так, що сам господар сидить у сідлі, а кінь собі пасеться. В цьому разі дивуватись нема чого, можна лише подумати, який пустоголовий ледар той вершник, коли не тямить, що треба злізти з сідла й дати коневі попастися вільно.
Та коли у вершника немає не тільки пустої голови, а взагалі ніякої,- тут уже доводиться пускатись у здогади, жоден з яких навряд чи хоч на крок наблизить вас до істини.
Саме такий кінь і такий вершник з'явилися 185... року в преріях південно-західного Техасу. Точний рік я навести не можу, але за десятиліття ручуся. Зате місцевість назву точніше, хоча й тут можливі якісь відхилення. Ту загадкову прояву спостерігали в різних місцях,- і у відкритій прерії, і в заростях,- на відстані у двадцять миль між річками Нуесес і Леоною. її бачило чимало людей у різний час: і загін, що виїздив на пошуки Генрі Пойндекстера та його гаданого вбивці, і слуга Моріса-мустангера Фелім, і Кассій Колхаун у своїй нічній мандрівці по хащах, і - тієї ж таки ночі - фальшиві індіанці і, нарешті,- наступної ночі,- Зеб Стами. Бачили таємничого вершника й ще деякі люди, в інших місцях і за інших обставин: мисливці, пастухи, подорожні,- і всі однаково жахалися й однаково не могли збагнути, що воно таке.
Розмови про вершника без голови точилися не тільки в поселеннях на Леоні, а й ген далі. Поголос поширився до берегів Ріо-Гранде на півдні й швидко докотився аж до верхоріччя Сабіна на півночі. Кожен вірив, що те страхіття справді бачили. Та й хто б міг не повірити запевненням двох сотень людей, ладних посвідчити під присягою, що то правда, а не витвір уяви. Отож ніхто цього й не заперечував. Сушили голову тільки тим, як пояснити це незвичайне явище, котре, здавалося б, ішло супроти всіх відомих законів природи. [414]
Висловлювали чимало всіляких припущень - більш-менш правдоподібних і більш-менш безглуздих. Хто називав того вершника «хитрою індіанською вигадкою», хто вважав його великою лялькою чи опудалом; інші казали, що то справжній вершник, тільки голова його схована під серапе, в якому зроблено отвори для очей; а було чимало й таких, що вперто обстоювали думку, висловлену кимось ще на початку: ніби вершник без голови - то сам диявол.
До всіх цих припущень долучалося й безліч усяких подробиць. Одним здалося, ніби вони помітили голову вершника, чи принаймні її обриси, на грудях, під покривалом; інші твердили, що добре бачили її в руці у вершника, а декотрі навіть додавали, що розгляділи на ній і капелюха - глянсувате чорне сомбреро, обшите понад краєм золотою тасьмою.
Не бракувало й побічних міркувань, що пов'язували появу дивного вершника з іншою подією, яка збурила всю околицю,- з убивством молодого Пойндекстера. Майже всі вважали, що між цими двома таємницями має бути якийсь зв'язок, хоч ніхто не міг сказати нічого певного. А той, хто, на загальну думку, міг би хоч трохи прояснити всі ці загадки, й досі лежав без тями, в гарячці.
За тими здогадами й балачками минув цілий тиждень, протягом якого таємничого вершника ще не раз бачили в прерії: то він мчав серед відкритої рівнини гінким чвалом, а то йшов тихою ступою, і його кінь час від часу спинявся й непевно озирався або ж нахиляв голову й ревно скуб соковиту траву г р а м м у, якою славляться пасовища південно-західного Техасу.
Залишаючи поза увагою численні розповіді про вершника без голови,-- вони здебільшого такі неймовірні, що про них не варто й згадувати,-- ми, проте, вважаємо за потрібне навести тут один правдивий випадок, який відіграє істотну роль у нашій дивовижній історії.
Посеред безмежного обширу відкритої прерії стоїть невеликий, акрів на три-чотири, гай. Техаський старожил назве його «островом», і справді, коли обведеш поглядом неозоре зелене море, яке розляглося навколо, то мимоволі подумаєш, що важко знайти краще порівняння.
Неподалік того лісового острова, ярдів за двісті від [415] ого краю, мирно пасеться кінь. Це той кінь, на якому їздить вершник без голови; та він і тепер сидить у сідлі, на вигляд начебто такий самий, як був тоді, коли його вперше побачив загін шукачів. На ньому те ж таки смугасте серапе, що, спадаючи з пліч, закриває тулуб, а ноги від стегон до кісточок сховані під гетрами з ягуарової шкури.
Він сидить, трохи нахилившись уперед, ніби для того, щоб кінь міг вільно пастися. Не заважають коневі й попущені довгі поводи, хоч вершник чи то тримає їх у руці, чи то почепив на луку сідла.
Ті люди, що, за їхніми словами, бачили голову вершника, казали щиру правду: голова таки є, і на ній, як справедливо твердив дехто, надягнуте чорне сомбреро, оздоблене золотою тасьмою. Вона лежить на лівому стегні вершника, трохи не торкаючись підборіддям його коліна, і через те її можна побачити, тільки дивлячись з того ж таки боку, та й то не завжди, бо часом її прикриває край серапе.
Іноді можна розглядіти і обличчя. Риси його гарні, але вираз моторошний: посинілі губи трохи розтулені, і між ними видно два разки білих зубів.
Хоч сам вершник нібито не змінився на вигляд, проте щось нове таки додалося. Раніше він їздив самотою - а тепер має супутників, хоч їхнє товариство аж ніяк не назвеш приємним. Це - койоти; з десяток їх никав слідом за ним по прерії, час від часу заходжуючись вистрибувати круг нього. Цілком природно, що коневі це не до вподоби, і він сердито форкає й б'є копитом, коли котрийсь із вовків підступає надто близько.
Та вершникові, здається, байдуже і до койотів, і до зграї великих чорних птахів, що темними тінями кружляють низько над його плечима. Навіть коли один, найзухваліший, зрештою насмілюється сісти на нього, вершник на те не зважає і не підводить руки, щоб прогнати його.
Тричі сідає на нього той птах - спершу на праве плече, тоді на ліве, а далі й межи плечі, на те місце, де мала б бути голова. Та сидить він там не довго - щоразу лише якусь мить. Хоч таке нахабство й не турбує вершника, зате обурює коня: той стає дибки й пронизливим іржанням розганяє хижаків. Але невдовзі вони налітають знов і знов.
Отак помалу, незворушно сидячи на коні, який то зупиняється й спокійно пасеться, то сполохано сахаєть- [416] ся від знахабнілих койотів і грифів, вершник без голови раз по раз об'їжджає кругом той лісовий острів серед прерії.
Книга: Майн Рід Вершник без голови (Дивовижна техаська історія) Переклад Володимира Митрофанова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
