Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Архіпелаг "Павич", острів "Дамаскин" (2003)
24. Варто лише уявити собі, як змінилася б концепція, наприклад, роману “Злочин і кара” Ф.Достоєвського, якби було “трохи” змінено його фінал, і, скажімо, з-під подушки Родіона Раскольнікова зникло Євангеліє. Така собі “дрібничка”, чи не так? Або фінали п’єс Ібсена. У видатного норвезького драматурга було б значно менше проблем із постановкою його “Лялькового дому”, якби у фіналі, після другого листа Крогстада, Нора кинулася на шию Хельмерові. Правда, й авторитету стало б менше, навряд чи він би тоді б став реформатором драми, а Шоу присвятив його творчості цілу розвідку - “Квінтесенція ібсенізму”.
Тож Павич, з одного боку, певною мірою ризикує, а, з другого, виявляє, сказати б, вищий літературний пілотаж, пропонуючи і навіть наполягаючи на такій варіативності шляхів прочитання оповідання, аж до зміни його фіналу25. Крім того, деякі його твори мають по дві версії: чоловічу й жіночу, які можуть, і це теж підкреслює Павич, суттєво відрізнятися: “Я намагаюся апелювати і до чоловічого і до жіночого первня в читачі... Можливо, ви пам’ятаєте, що героїня “Пейзажу, намальованого чаєм” залишалася живою, якщо книгу читала жінка, а якщо її читав чоловік, вона виявлялася вбитою”. Тож чи не така новаторська сміливість спонукає багатьох людей до прочитання творів серба? Хай там як, а найвідоміший сьогодні твір письменника - роман “Хозарський словник” - належить до жанру, якому вже давно пророкують смерть: “У літературній критиці чимдалі частіше звучить думка про кризу жанру роману, про його поступове вмирання, про те, що він відживає своє. Милорад Павич, культовий сербський письменник, потенційний претендент на Нобелівську премію в області літератури, усією своєю творчістю цю думку спростовує. Його романи вирізняються багатомірністю, перспективою, а, поміщені в комп'ютерний простір, вони отримують безконечність” (ИЛ). Принагідно зауважу, що варіативність шляхів прочитання літературного твору межує із значно глибшою проблемою правильного прочитання тексту, яка виходить у Павича за межі царини власне інтерактивності його творів, набуваючи узагальнено-історіософічного сенсу26.
Відомо зокрема, що не в усіх мовах книга читається зліва направо27, як у мові сербській, і від першої сторінки до останньої, а не навпаки. Водночас від порядку прочитання залежить дуже багато в розумінні її концепції. Ось вельми показовий приклад, пов’язаний із поясненням жанрових особливостей “Хозарського словника”: “...В кожному з трьох словників (гебрейському, арабському і грецькому) одна й та ж сама стаття займала різне місце, бо в різних азбуках букви розміщені в різному порядку, книги гортаються у різні сторони, а головні актори у театрах виходять на сцену з різних боків. Зрештою, ця книга так само змінювалася б під час будь-якого перекладу на будь-яку іншу мову, бо матеріал цього словника про хозарів у кожній мові і в кожному письмі неминуче укладався б щоразу по-іншому, через що слова з’являлися б кожного разу на новому місці, а імена набували б нової ієрархії. Такі важливі статті Даубманусового видання як святий Кирило, Юда Халеві або Юсуф Масуді чи інші стоять не на тих місцях, на яких стояли в першому виданні Хозарського словника. Це, зрозуміло, є головним недоліком сучасної версії у порівнянні з виданням Даубмануса, бо тільки той, хто може прочитати книгу в правильному порядку, знає, як заново створити світ” (ХС, 17).
З одного боку, я чудово розумію, що занадто прискіпливий пошук у тексті якихось елементів його структури може межувати з “читацькою параноєю” (У.Еко), тож зловживати ним не варто. Але, з другого боку, можливо, варто було б поміркувати, чому в оповіданні “Дамаскин” раз по раз виникає формула “зліва направо”: “Пан Николич нагадав, що церкву й палац бажано було б збудувати десь тут, поряд, Дамаскин заперечливо повів указівним пальцем зліва направо... ” або: “Вона почала повільно вимовляти перші літери предметів умеблювання справа наліво від входу, але нічого не виходило. Тоді почала зліва направо, і серце її заграло від щастя, коли склалося послання” (Д).
З метою утримання читача Павич використовує також прийоми готичного роману (роману жахів і таємниць) і його близького родича - детективу. Читаючи його твори, постійно знаходишся в напрузі: то разом з героями шукаєш які-небудь розгадки таємниць, то, вкотре зустрівши якусь знайому деталь, починаєш думати, де вона вже була і що б це могло значити тощо. Так, Леандр (ВСВ) мав довгу шию, немов спеціально призначену для того, щоб її зрубали. І читач мимоволі напружується: в тексті постійно згадуються мисливці за головами. Кожна така згадка - новий читацький адреналін. І ось нарешті здійснилося - вельми колоритно описаний мисливець за головами іде прямо до Леандра, зрубуючи голови людей на своєму шляху. Підійшов до нього, замахнувся - і поки що залишив цю голову на їїмісці. І знову читач у напрузі: то коли ж усе-таки це трапиться. А цього не трапилося зовсім, Леандр загинув від вибуху у вежі. Павич навіть повідомляє точний час - 12.05. Перше питання: то для чого було казати, що герой загине від шаблі й дуже довго описувати його дуже довгу шию, щоб врешті решт “убити” його у вежі? Адже, наперекір формулі Чехова, ця рушниця, провисівши всі три акти, так і не вистрілила. Але яка письменникові різниця, читач же чекав її пострілу, не покинув же читати книгу, отже рушниця все одно свою функцію виконала. Саме такі порожні чи напівпорожні детальки і називаються симулякрами. Але свою функцію “накидування ласо” на читача вони виконують добре. Як і згаданий час - 12.05, адже саме цей час зустрічається в другій частині клепсидри (“Геро”), це час загибелі головної героїні.
Ту саму функцію виконує і квазідетективний симулякр
Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Архіпелаг "Павич", острів "Дамаскин" (2003)
ЗМІСТ
На попередню
|
|
