Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство Переклад з англійської

Юродивий — незбагненний, багатозначний знак питання, що завжди тривожить. Юродство у Христі — це покликання, але як відрізнити істину від фальсифікації, святу невинність від брехні та облудності, людину Божу від асоціальної чи від когось на кшталт хіппі? Чи можна "перевірити душу"? Немає чіткої межі між розладом і проривом людини.

Повернімося ще на три століття назад з Росії Толстого до Росії Івана Грозного та Бориса Годунова. Англійський мандрівник Джилз Флетчер у своїй книзі "Руська держава" описує юродивих, яких він бачив, блукаючи вулицями Москви під час своєї подорожі в 1588-1589 роках:

"Вони ходять зовсім голі, лише зі шматтям на стегнах, їхнє довге волосся звисає на плечі, як у дикунів, багато з них носять залізні нашийники або ланцюги на поясі — і так навіть у найлютішу зиму. Тут їх мають за пророків і людей високої святості, вони вільні казати все, що їм заманеться, без будь-яких обмежень, немов би вони були понад усіма. Тому, коли вони відкрито докоряють чи звинувачують у чомусь, їм на це нічого не відповідають, бо вважається, що це ро grekham, тобто за гріхи. Вони можуть узяти будь-що у крамниці, і їм дають усе, чого вони просять, оскільки кожен торговець вважає, що Бог возлюбить його, коли свята людина щось у нього візьме".

З англійським здоровим глуздом Флетчер додає: "їх небагато, тому що це надто важка і небезпечна професія: ходити голим взимку, особливо в Росії"².

Нагота юродивого особлива: вона не просто вирізняє його з-поміж інших, а має теологічне значення. Певною мірою юродивий повертається до status ante peccatum, до невинності Адама в раю перед гріхопадінням, до наготи без сорому. Цим юродиві нагадують boskoi — аскетів раннього християнства, які споживали траву і, не прикриваючи своєї наготи, жили на відкритому повітрі серед антилоп у гармонії з усім живим. Нагі аскети й донині живуть на Святій горі. Зокрема, одного з них описав французький дослідник Жак Валентин у своїй книзі "Ченці гори Афон". Коли Валентин запитав одного ченця про нагого аскета, той відповів: "Ми вільні, і це його власний шлях любові до Бога"³.

І знову маємо посилання на свободу.

Важливою є також Флетчерова заувага щодо пророчого дару юродивих: "Тут їх мають за пророків". Через свою цілковиту убогість і добровільну відмову від будь-якого статусу та забезпеченості юродивий вільний говорити тоді, коли інші змушені мовчати під страхом покарання — він вільний сказати правду "без будь-яких обмежень" навіть про самого царя-самодержця. Цим юродивий нагадує в'язня Бобиніна з твору Солженіцина "Перше коло"("В круге первом").

На допиті Бобинін сказав можновладному сталінському наркому державної безпеки Абакумову: "Я потрібен тобі, але ти не потрібен мені". Абакумову дуже дивно таке чути: як голова НКВС він може зробити з Бобиніним усе, що завгодно: заслати у вигнання, закатувати, розстріляти, адже той є жалюгідним та безсилим в'язнем. Але Бобинін стверджує, що залякати можна тільки тих, хто "має що втрачати":

"У мене нічого нема, бачиш? Нічого! Ви вже нічого не заподієте моїй дружині та дитині — їх вбило бомбою. Мої батьки мертві. У цілому світі я не маю нічого, крім носової хустинки... Ви давно забрали мою свободу, і ти не владний повернути мені її, бо ж сам її не маєш... Можеш переказати своєму стариганові, отому-самому, що там сидить нагорі: ви маєте владу над людьми доти, доки не позбавите їх усього. Але коли ви вкрадете в людини геть усе — отут вашій владі над нею край, бо ця людина знову стає вільною"⁴.

Юродивий вільний саме тому, що йому "нема чого втрачати", і не тому, що у нього все відібрали, а тому, що він усе те відкинув за власним вибором. Так само, як Бобинін, він не має власності, сім'ї, становища в суспільстві, і тому може говорити правду з безстрашністю пророка. Його нічим не впіймати на гачок, тому що він ні до чого не прагне, а боїться тільки Бога.

Покликання до юродства у Христі — це не лише російський феномен, юродиві були в Греції і в християнській Сирії ще з IV ст., і серед західних християн, і поза християнством в іудейському хасидизмі, ісламському суфізмі, дзен-буддизмі⁵. Образ юродивого є універсальним. У найдавнішій — а можливо, й найпершій, — згадці про юродивих східного християнства розповідається не про чоловіка, а про жінку. У книзі Палладія "Лавсаїк" йдеться про невідому черницю, ім'я якої не названо, що жила у другій половині IV ст. у Верхньому Єгипті в жіночій общині за уставом Пахомія. Вона працювала на кухні і виконувала найбруднішу роботу. Вдаючи божевільну, замість чернечого капоту обмотувала голову ганчір'ям. Інші черниці зневажали її, але вона терпіла їх штовхани і знущання.

Одного разу общину відвідав славетний аскет Питирим. Всі заціпеніли від подиву, коли він впав перед нею на коліна і попросив благословення. "Та вона ж божевільна!" — заволали черниці. "То ви божевільні, — відрубав Питирим. — А вона наша атта (духовна матір) — ваша й моя". Кілька днів по тому, тікаючи від шани, яку тепер до неї виявляли, черниця зникла і ніхто більше про неї не чув. "І куди вона пішла, де вона зникла чи як померла, — зазначає Палладій, — не знає ніхто". Певне, він сам не знав навіть її імені

Додати в закладки

  
Переклад Translate