Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Артюр Рембо Вірші Переклад Всеволода Ткаченка та ін.
Артюр Рембо Вірші Переклад Всеволода Ткаченка та ін.
© A. Rimbaud.
© В.Ткаченко, Г.Кочур, Д.Павличко, В.Стус, П. та Р. Осадчук, С.Нікіташенко, М.Литвинець, М.Москаленко (переклад з французької), 1995.
Джерело: А.Рембо. П'яний корабель. К.: Дніпро, 1995. 224 с. - С.: 5-99.
Сканування та коректура: SK, Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
ЗмістІ. Новорічні подарунки сиріт. Переклав Всеволод Ткаченко
II. Перший вечір. Переклав Всеволод Ткаченко
III. Відчуття. Переклав Григорій Кочур
IV. Коваль. Переклав Всеволод Ткаченко
V. Сонце і плоть. Переклав Всеволод Ткаченко
VI. Офелія. Переклав Всеволод Ткаченко
VII. Бал повішених. Переклав Всеволод Ткаченко
VIII. Покара Тартюфа. Переклав Всеволод Ткаченко
IX. Венера Анадіомена. Переклав Всеволод Ткаченко
X, Нінин одвіт. Переклав Всеволод Ткаченко
XI. На музиці. Переклав Всеволод Ткаченко
XII. Зачаровані. Переклав Всеволод Ткаченко
XIII. Роман. Переклав Всеволод Ткаченко
XIV. «Хто на війні поліг...» Переклав Всеволод Ткаченко
XV. Зло. Переклав Дмитро Павличко
XVI. Кесареві лютощі. Переклав Всеволод Ткаченко
XVII. Зимова мрія. Переклав Всеволод Ткаченко
XVIII. Сплячий в улоговині. Переклав Дмитро Павличко
XIX. В «Зеленому шинку». Переклав Всеволод Ткаченко
XX. Шельма. Переклав Всеволод Ткаченко
XXI. Блискуча перемога під Саарбрюкеном. Переклав Всеволод Ткаченко
XXII. Шафа. Переклав Всеволод Ткаченко
XXIII. Моя циганерія. Переклав Василь Стус
XXIV. Голова фавна. Переклав Всеволод Ткаченко
XXV. Ті, що сидять. Переклав Всеволод Ткаченко
XXVI. Митники. Переклав Всеволод Ткаченко
XXVII. Вечірня молитва. Переклав Всеволод Ткаченко
XXVIII. Паризька військова пісня. Переклав Всеволод Ткаченко
XXIX. Мої любі крихітки. Переклали Петро Осадчук та Роман Осадчук
XXX. Присідання. Переклав Всеволод Ткаченко
XXXI. Семилітні поети. Переклав Всеволод Ткаченко
XXXII. Злидарі в соборі. Переклав Всеволод Ткаченко
XXXIII. Вкрадене серце. Переклали Петро Осадчук та Роман Осадчук
XXXIV. Паризька оргія, або Париж заселюється знову. Переклав Всеволод Ткаченко
XXXV. Руки Жанни-Марі. Переклав Севір Нікіташенко
XXXVI. Сестри-жалібниці. Переклав Всеволод Ткаченко
XXXVII. Шукачки вошей. Переклав Всеволод Ткаченко
XXXVIII. Перше причастя. Переклав Петро Осадчук
XXXIX. Праведник (Фрагмент). Переклав Михайло Литвинець
XL. Що поетові кажуть про квіти. Переклав Михайло Москаленко
XLI. П'яний корабель. Переклав Всеволод Ткаченко
XLII. Голосівки. Переклав Григорій Кочур
XLIII. «Рожево плакала зірниця...» Переклав Всеволод Ткаченко
XLIV. Вороння. Переклав Всеволод Ткаченко
І. НОВОРІЧНІ ПОДАРУНКИ СИРІТ
І
Зі спальні, мороком залитої, чутно,
Як двоє малюків шепочуться водно.
І кожну голову від мрії обважнілу
Поволі хилить під фіранку, довгу й білу.
Надворі пташенят од холоду звело,
І серед сірих хмар німіє в них крило.
Новий надходить рік за почтом за туманним,
Волочачи своїм одінням сніжнотканим.
Співає, й квилить він, і ловить дрижаки.
ІІ
А за фіранкою схилились малюки,
Що тихо гомонять немовби серед ночі
Та слухають, як хтось далеко десь шепоче...
Вони здригаються, почувши золотий
Світанковий мотив, що в корпус свій скляний
Раз по раз вибива чіткий рефрен з металу.
У спальні холодно, а долі позостале
Повсюди траурне розкидане вбрання.
Зимовий вітрюган оселю наповня
Понурим диханням, гуляючи в кімнаті.
Когось бракує тут - вам хочеться сказати.
Невже-таки нема в оцих малих дітей
Матусі ніжної з жаринками очей,
Невже-таки вона могла забути нині
Роздмухати вогонь, потухлий у каміні?
Невже забулася, ступивши за поріг,
Цупкою ковдрою в постелі вкрити їх?
Та не подумала, що стане зимно скоро
І треба все як слід позачинять знадвору?
О мрія матері! Вона - це теплий пух
Або м'яке гніздо для цих маленьких сплюх,
Які, немов пташки, гойдаючись на гіллях,
Міцним поснули сном, що повен видив білих.
На жаль, нема в гнізді тепла ані пера.
Не спиться й страшно їм, замерзла дітвора.
І може це гніздо від вітру задубіти...
ІІІ
Тож ясно вам тепер, що сироти ці діти.
Немає мами в них, а тато десь ген-ген.
І няня дивиться за ними цілий день.
І дітлахи самі в холодному будинку.
Чотирьохлітнім цим сиріткам на хвилинку
Приємні спогади на душу налягли...
Вони перебирать як чотки б їх могли.
Прекрасний ранок їм пообіцяв дарунки.
Бо дітям уночі приснилися пакунки.
В них кожен наяву побачив конфетті,
Прикраси, іграшки, цукерки золоті,
Що нібито в танку крутилися гучному.
Вони щезали і з'являлися потому.
Ой як же радісно схопитись ласуну
Й покласти під язик цукерку льодяну,
Коли ти заспаний і голова кошлата,
А очі сяючі, як на великі свята.
Босоніж можеш ти зробити свій пробіг
До батьківських дверей і прочинити їх.
А там на тебе ждуть вітання й подарунки.
Там навіть пестощі дозволені й цілунки.
IV
О скільки ніжності в оцих словах було!
І невпізнанно як змінилося житло.
Потріскував вогонь, ясніючи в каміні,
В старім помешканні освітлюючи стіни.
Червоні відблиски, зринаючи з вогню,
По меблях сяючих здіймали метушню.
А шафа без ключів, коричнева і темна,
І милувалися якою недаремно.
Аж дивно! без ключів... І снилася вві сні
Глибока таїна, що спала прямо в ній.
І часом чулось, як у замковій щілині
Чийсь гомін радісний і невиразний лине.
Сьогодні порожньо в помешканні батьків.
І жоден відблиск під дверима не горів.
Нема батьків, ключів, ні вогнища ясного,
Ні поцілунків, ні сюрпризів за порогом.
Який же рік Новий похмурий для малят!
Вони задумались і тихо шепотять,
Удвох благаючи нестримними сльозами:
«Коли ж повернеться додому наша мама?»
V
Віднині малюки печальні бачать сни.
Вам може здатися, що сльози ллють вони.
їм важко дихати, і очі в них слізливі,
Але в обох малят серця такі чутливі!
Ось ангел колисок їм очі витира,
Аби приємні сни дивилась дітвора.
Такі приємні, що, всміхаючися любо,
Шепочуть наче щось розтулені їх губи.
їм сниться, що вони, схилившись на плече,
Прокинулись і лоб здіймають гаряче.
І кожен, зиркнувши, довкілля розглядає,
Мов у рожевому він опинився раї.
В каміні весело ясний вогонь горить,
А вдалині з вікна видніється блакить.
Природа ожива й п'яніє від проміння.
В обіймах сонячних, у радіснім тремтінні
Напівроздягнена прокинулась земля.
Тепер усе в старій оселі звеселя.
Жалобного вбрання не стало на підлозі,
І навіть вітрюган не виє на порозі.
Так ніби фея тут пройшла, здається вам.
І діти радісно гукнули разом... Там,
Під світлим променем, край маминого ліжка,
Там чимось виграє розстелена доріжка.
Це медальйончики з гагату й срібляні,
І перламутрові, і білі, й смоляні.
В склянім обрамленні, в маленькій чорній рамі.
І золотом на них два слова: «Нашій мамі!»
Книга: Артюр Рембо Вірші Переклад Всеволода Ткаченка та ін.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
