Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Артюр Рембо Вірші Переклад Всеволода Ткаченка та ін.
XXXVIII. ПЕРШЕ ПРИЧАСТЯ
І
В сільських церквах царюють привиди пітьми,
Вони пригнічують давно мою уяву:
В дитячім гурті піп бурчить свої псалми,
За ним слухняний гурт підхоплює відправу;
А доокруж сади біліють, як дими,
Каштанові свічки горять на славу.
Вагітна радістю пробуджена земля,
Хіть перейшла вночі в церковні мури.
Біжить ранкова стежка в зморені поля
І млосно крутить в тихих травах шури-мури;
До сливи горнеться шипшина іздаля -
Листочки там і там тремтять, немов амури.
Так повелося тут, що через сотню літ
Малюють наново й відсвіжують світлиці,-
Де цвіллю пахне й мухи полишили слід,
Звідкіль позиркують мадонни яснолиці,
Немов скликають до господи родовід
З липкого мороку столітньої темниці.
В ярмо родинне поспішають дітваки
Роботу всю зробить і хатню, і городню,
Забувши на потилиці вагу руки,
Що ласку дарувала їм господню,
Готові пароха терпіти диваки,
Лишень не звів би гріх в диявольську безодню.
За що святковий день їм спом'янути варт?
Новий костюм, наїдки, квіти пречудові,
Дітей з портрета надихає Бонапарт;
В старих іконах скільки святості й любові,
Що в колі благосних Іосифів і Март
Зростають дітки боговірні і здорові.
Дівчата ревно учащають в Божий храм -
Радіють, що курвами зве їх парубота.
А хлопці - до корчми, забувши стид і страм,
В матюк і в зілля кляте умокають рота,
Де звично багачів під п'яний тарарам
Крутим слівцем згадать убогому охота.
Малюнки сам кюре сортує для дівчат,
Покаже завтра їм, вчинивши службу Божу.
А поки він в саду почути пісню рад
І підхопить мелодію, всім тим пригожу,
Хто ходить неспроста у надвечірній сад;
- Ніч, як пірат, веде в спокусу зловорожу!..
II
Увага отча зупинилась неспроста
На дівчинці, в чиїх очах жило нещастя,
І він в ту ж мить подумав: «Саме та,
Яку обрав Господь для першого причастя».
В її очах бриніла небесна чистота,
А серце пароха стискалось часто-часто.
ІІІ
Напередодні свят лежить вона в постелі,
Тремтить в гарячці. Вечір, повний смутку вщерть
В гарячці молиться. І думи невеселі
До Бога звернені: «Невже надходить смерть?»
Вона любов зове шляхами неземними,
Душею спраглою злітає до небес,
Її, святу, беруть на крила херувими
І до Христа несуть, що тільки-но воскрес.
Всевладний Адонай!.. Латинського звучання
Втішають слух слова, як райський водограй.
На білім полотні її святі страждання
Спливуть, мов сонця кров, за синій небокрай.
Вертається назад з небесного полону
В ім'я земних дівчат, що вічно молоді,
Що знані споконвік, Володарко Сіону,
Як пелюстки лілей в неторканій воді.
IV
Спадає пелена. Жагуча зваба плоті -
І Діва Пресвята стає така, як всі.
Тьмяніють образи і ризи в позолоті,
А тіло - золоте! - в оголеній красі.
В п'янких передчуттях дівоча цнота гине,
Зникає рятівний дівочий переляк,
Аж поки не спадуть благенькі одежини,
Що наготу Христа ховали хтозна-як.
Подушка аж пашить, тамуючи ридання,
Але жага хотінь долає страм і страх.
Горять зірки вночі продовженням жадання,
В зірках горить жага, як в збуджених очах.
Дівча нездужає, вже й дихати не годне,
Жадання мучить, згага й поготів...
Ой, крізь вікно тече повітря прохолодне
І студить губи, і торкається сосків.
V
Вона прокинулась опівночі. Крізь штору
В кімнату місяць заглядав. Світліла мла.
Химерне видиво прийшло в уяву хвору,
Червоним зблиснуло - і з носа кров пішла.
В пориві праведному, тілом непорочна,
Вона пройнялася любов'ю до Христа,
Відчула чистим серцем, як нестерпно хоче
Ніч трепетну й жагучу цілувать в уста;
Пить ніч палку, пить ніч незриму, як Мадонна,
Спізнати сором і п'янку красу утіх,-
Хай в небо відлетить її любов бездонна,
Хай в землю перейдуть її гординя й гріх!..
Себе готова в жертву принести, дівчисько,
Вона ступає в двір із свічкою в руках,
Під шворками в білизні голівку хилить низько,
Перед примарами проймає душу страх.
VI
Передвесільну ніч проводить наречена
В смердючім нужнику із свічкою в руках.
До неї хтиво підглядає, як нікчема,
Нахабний місяць крізь плющем пробитий дах.
Тремтить огонь, мов серце, в чорнім тілі ночі,
Згасає свічка серед випарів двора.
До неї зорі з неба котяться охоче -
І світиться в даху хирлявому діра.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
VII
Хто здатен висловить приниження й образи,
Що йдуть від панотців, природжених падлюк,
І нищать плоть земну скоріше від прокази,
І душу за життя ввергають в пекло мук?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
VIII
Настане ранок, і відступить істерія,
Коли вона в коханні вигорить до дна
З мужчиною палким, кому щораз Марія
Потрібна не свята й потрібна не одна.
Вона отямиться: «Ніщо мені не миле!
Гидка у тебе плоть, твій рот і очі - тля!
Свій спокій віднайду в глибокім сні могили,
Де сором мертвяків хранить сира земля.
Мене ошукано Христовими вустами,
Поганьблено красу і вроду молоду.
Волосся і лице лобзав ти донестями,
Я не пручалася й раділа на біду.
Для мене - плач душі, для тебе - забаганка,
Мужчині не збагнуть гіркий жіночий гріх;
Коли в тобі живуть рабиня і коханка,
Ти врешті проклянеш жагучий шквал утіх.
Пропала чистота від першого причастя,
Скорбота пойняла терпкі мої вуста.
Я не змогла знайти в палких обіймах щастя,
Осквернена тоді лобзаннями Христа».
IX
Душі намученій судилося до скону
Тягар його проклять нести усе життя
І вірити в любов, в ненависну ікону,
Яка отруює бурхливі почуття.
Ісусе! Вічно ти жіночу кривдиш долю,
Караєш ти жінок і заганяєш в тлін.
Вони лиш моляться і, не відчувши болю,
Тобі поклони б'ють і не встають з колін.
Книга: Артюр Рембо Вірші Переклад Всеволода Ткаченка та ін.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
